УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА В МАЛЕНЬКОМУ БЕЛЬГІЙСЬКОМУ КОРОЛІВСТВІ
Наші читачі пам’ятають журналістку «33-го каналу» Олену Яхненко, яка три роки тому переїхала на постійне місце проживання до Бельгії. До речі, вона вела рубрику «Крок до щастя» і саме в Бельгійському королівстві знайшла своє щастя. Вийшла заміж за Пітера. Але не забуває Україну і своїх читачів. Пропонує Вам свою розповідь про Бельгію.
На околиці бельгійського міста Генк тягнуться до неба дерев’яні куполи Української Православної Афтокефальної церкви Святого Архистратига Михаїла. Приходять сюди не тільки українці, а й росіяни, білоруси, казахи, молдовани.., які вибрали для проживання маленьке Королівство Бельгія. Одні вже старожили, інші тільки приміряються до нового життя і, швидше за все, шукають під церковним дахом не тільки духовного, а й мирського спілкування. Бувають в храмі і бельгійці, але подібні візити викликані частіше за все цікавістю до чужої культури. Правда, серед них є і такі, що пов’язали свою долю зі слов’янськими жінками і з повагою ставляться до їх віри.
Хоча й існує офіційна назва церкви, та між собою прихожани її називають «дерев’янківською». Це не від слова «дерево» — основного матеріалу, з якого вона побудована. Чи за велінням зверху, чи так вже співпало, але саме Дерев’янки стали одними з ініціаторів і активних організаторів будівництва нового храму. І сьогодні завдяки цій дружній родині двері церковного приходу відкриті для всіх. Батюшка Віталій (Дерев’янко) провадить церковну службу, пані-матка Фріда (Дерев’янко) веде все церковне господарство і разом з доньками Надією та Катериною співає у церковному хорі. Сини допомагають в організації служби. Вже і онуки прислуговують у храмі.
Відвідати церкву можна не тільки у дні служби. Паніматка Фріда охоче приймає гостей, особливо земляків, щоб показати незвичайну для тутешніх місць будову. А потім, пригостивши українським борщем у церковній трапезній, розповісти історію українського православного церковного приходу у далекій Бельгії.
У квітні 1947 року прибув до Лімбургу (Бельгія) перший поїзд з українськими робітниками з американського табору Корнберг (Німеччина). Хуртовина Другої світової війни кинула тисячі української молоді на примусову працю до Німеччини. Вони стали частиною 12-ти мільйонів різнонаціональної маси примусових робітників, за допомогою яких утримувався німецький господарський, промисловий та воєнний потенціал. Після перемоги вся ця маса, розділившись за національними групами, поверталась до рідних країв. Українці, знаючи колективізацію 1929-32 років, штучний голод 1932-33 років, ліквідацію УАПЦ в 1930 році і пам’ятаючи пекло «московсько-совєтського» панування на Україні, не хотіли повертатись туди, де зустрічали їх не з родинною радістю, а з ланцюгами. Щоб звільнених з німецької неволі закатувати і відрядити на ще гіршу невільницьку працю в сибірські концентраційні табори. За допомогою окупаційних властей вони почали згуртовуватись в поодинокі центри. Саме в цей час західно-європейські великі промисловці звернули увагу на українських робітників, які не виявили бажання повертатись до рідного краю. Серед них були і бельгійські працедавці, які вербували на роботи на вуглекопальнях, каменеломнях і сталеварнях. Бельгія, майже не зачеплена війною, виглядала привабливо для тих, кому і шматок хліба був неабияким скарбом. Тому багато українців зголосилося поїхати на роботу.
З часом робітники об’єднались в громаду. Виявилось, що більшість — православні. Так було засновано православну парафію Святого Архистратига Михаїла. Довгий час парафія не мала своєї церкви. Тільки в 1955 році було знайдено приміщення, яке освятили під новий храм. Він став не тільки релігійним, а й культурним центром на довгі роки. Але йшов час, і вже через 25 років приміщення стало аварійним, використовувати його стало неможливо. Церква, як така, припинила своє існування. Та знайшлось двоє ентузіастів, які вирішили організувати будівництво нового храму в місті Генк. Це були інженер Віталій Дерев’янко і Фріда.
Дерев’яні куполи сім’ї Дерев’янків
На новий храм жертвували не тільки прихожани з Генку, а православні українці з усієї Бельгії, інших країн Європи. Навіть з далекої Америки прийшла допомога. Завдяки усім їм вже 19 вересня 1982 року було освячено і закладено перший камінь наріжної будови. В будівництві брали участь всі бажаючі. Приходили навіть з дітьми, яким також знаходилась робота. Завдяки спільним зусиллям і працьовитим рукам через три роки кран підніс на мури храму п’ять дерев’яних куполів з хрестами. А в серпні 1986 року церкву було офіційно освячено Архиєпископом Костянтином (Чикаго) і Анатолієм (Ной-Ульм) за участю всього православного духовенства Західної Європи та Англії.
Поряд з церквою нащадки закатованих геноцидом українців встановили пам’ятник жертвам голодомору 32-33 років. Тут усе нагадує Україну, її трагічну історію. Але все це сповнене оптимізмом за майбутню Україну — європейську державу.
Олена ЯХНЕНКО, м. Генк, Бельгія, спеціально для «33 каналу»
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =