Середа, 4 лютого 2004 p.

«Мені довелося побувати на Ямпільщині і вивчити її економічний стан за останні кілька років. Звіти, статистичні дані управління сільського господарства, фінансового управління економіки райдержадміністрації показали, що не все так погано, як здалося моєму колезі...»

(Володимир Брендуляк,

комунальна газета «Подолія», 27 січня 2004 р.)

У 1990 році представник Президента в Ямпільському районі, теперішній відомий нардеп Григорій Миколайович Калетнік, голова міськради, а тепер — просто маловідомий депутат обласної ради Василь Титаренко, голова районної ради Іван Кіловатий в присутності чималої іншої малокаліберної державної челяді, зівак, поважних представників ради ветеранів, ЗМІ та інших охочих урочисто відкривали в Ямполі, в чималій службовій «хатині» колишнього першого секретаря райкому компартії Івана Стеблини, будинок престарілих. Одразу про це написали всі обласні і багато центральних газет, сповістили потужні електронні ЗМІ. За всі роки діяльності будинку престарілих про нього надруковано масу різних публікацій, в яких йшлося в основному про турботливе начальство, що створило старим людям такий майже сімейний дім. В ньому закінчували своє життя родич редактора райгазети Єльцов, відомий трудівник, визволитель Ямполя Шиманський і ще багато інших, кому випала доля бути тут.

А на чотирнадцятому році його існування, коли обласна комунальна газета «Подолія» нестримно розхвалює Ямпільський район, мабуть, не з доброї волі — цей будинок закривають за давно вивіреним принципом — «тихо, ша!» А місцеве начальство стало розповсюджувати чутки про те, що діяльність цього останнього притулку нещасних людей незаконна. Чому?! Як?!.. Стільки років була законною, а тепер — на тобі!.. Нормальної відповіді немає, а все якісь натяки, шепіт, моргання очима наверх. І жодної публікації в їх «Подолії» на цю тему. І навіть районна газета, яка знаходиться через дорогу від будинку престарілих і добре бачить все, що відбувається — як води в рот набрала. По місту поповзли їдучі, як висококонцентрована кислота, чутки про те, що на цю хату колишнього секретаря райкому вже поклав заздрісне око якийсь місцевий корумпований буржуй. І не лише тому, що тут високі, світлі кімнати, господарські прибудови, присадибна ділянка, а найперше тому, що все це в самому пупі Ямполя. Вийшов з порога — і вже центр міста. Ясно ж, що колишні районні фюрери пролетаріату в якихось закутках не жили... Мер міста сказав, що міська рада не має за що утримувати навіть пустий цей будинок. А тому після виселення кого в світ широкий, кого в Тиврівський будинок престарілих дійсно розпочне процедуру збування. Кому він дістанеться — побачимо. До речі, ще більший колишній будинок, який мала мерія, врешті-решт, не так давно опинився ... у приватній власності прокурора району Олександра Поліша.

Всі штатні працівники офіційно попереджені про звільнення до першого березня. Частина з них поповнить монолітні, як граніт, великі лави місцевих безробітних і малозабезпечених.

А тим часом в будинку престарілих гірко плачуть престарілі люди і щодня виглядають районне начальство, бо все ще вірять, що як воно прийде сюди, як вони його попросять, то не розформують їх дім, не розкидають їх в різні боки. Але впасти на коліна, благати нема кого — районне начальство сюди не йде, та й міське теж не показується. Хіба що мале, і то для того, щоб передати якийсь черговий суворий, як колючий дріт, документ про закриття будинку. Але і то тільки в службову кімнатку завідуючої показується, щоб не бачити і не чути того плачу і того всього.

Невже люди, приймаючи такі рішення, не бояться ні старості, ні Бога?.. Фото з архіву

З завідуючою, медсестрою Тамарою Василівною Кривцовою я зустрівся після того, як отримав з будинку престарілих відчайдушний «SOS» — люди, як за останню соломину хапалися за незалежного кореспондента.

- Тамаро Василівно, це дійсно непосильний для міського і районного бюджетів об'єкт? Як це може бути в такому, як пише «Подолія», благополучному районі, де навіть хліб дешевший, ніж в інших районах?..

- Наш будинок розрахований всього на 10 ліжок. Правда, тут жили і по 11-12 чоловік. А тепер он жінка з чоловіком немічні просилися, але ми, ясна річ, вже не приймаємо нікого, бо ж розформовують нас. За 14 років існування тут побувало багато людей. Немало звідси пішли у вічність як люди, а не бомжі. Ніколи такого не було, щоб ми не провели їх як слід в останню путь, щоб хліб не віддали, поминальні речі. Тому вона і плаче, ця жінка, яку ви бачили щойно, бо хотіла би тут померти, оскільки, каже вона, тут дуже красиво хоронять. Колись, хоч теж були скрутні часи, але будинок існував, покійний мер Лазаренко часто допомагав, навіть з районної адміністрації на свята подарунки приносили, а тепер... Перед Новим роком ходили чутки, що нас закриють, що коштів на нас не виділено. А 25 січня в міськвиконкомі остаточно повідомили, що будуть нас закривати, і наказали попередити про це весь персонал і жильців. Ми працюємо лише до першого березня.

- Як переносять ці події старі, хворі люди?

- В нас, наприклад, живе такий чоловік — Михайло Іванович Антонов. То він заявив, що покінчить з життям, як виселятимуть звідси. Інші — самі бачите ці сльози...

Зустріч з мером міста Олександром Ряботинським була зовсім іншою. Тут не було жалю і плачу, а було щось зовсім інше...

- Скажіть, ви дійсно закриваєте будинок престарілих?

- Я тобі не маю відповідати! Я дав цю відповідь на сході міста.

- А мені чому не хочете дати відповідь, я що, не громадянин України, це що — державна таємниця?

- Тому що.., відповідаю тобі! — тому що бюджетом не передбачені кошти на його утримання, він не державний!..

- Та навіщо так гарячитися, тут варто сказати нормально — в бюджеті місцевому немає коштів...

- Будь ласка, ви яку газету представляєте?

- Газету «33-й канал».

- Ваше посвідчення! — закричав так, наче кричав «Руки вгору!», а в мене, як на зло, ніякого посвідчення не було, і тому випалив:

- А я незалежний журналіст.

- Нема незалежних! — як остаточний вирок нашій розмові виголосив мер і подався в двері.

О, як би їм хотілося, щоб не було незалежних журналістів, незалежної преси, незалежної думки! А ми, гади повзучі, є, заважаємо!

Першою оформляють зараз на переведення в Тиврівський будинок престарілих жінку, яка (в її віці!) не так давно добиралася до Ямполя, на свою батьківщину (потім тут бомжувала) аж десь з Середньої Азії! Прагнула людина залишити своє тіло в своїй, а не чужій землі. І такою була щасливою, коли її сюди прийняли і пообіцяли, що й похоронять в Ямполі. А тепер... Хто її, безрідну, аж з Тиврова везтиме тепер на Ямпільський цвинтар?..

Коли я вже виходив, через силу стримуючи сльози, з цього неймовірного місця, де перевертається душа, де вмить пролітає перед тобою все твоє життя, і ти думаєш, як жив, як грішив, як прожити далі і з Богом закінчити своє життя, саме тоді якось по-змовницьки запитала мене завідуюча, дивлячись прямо у вічі:

- А може, нас порятує Григорій Миколайович Калетнік, це ж його дітище, він нас відкривав, він може, його повинні послухати, але як до нього звернутися, коли він так недосяжно далеко?..

І я несподівано для себе випалив:

- Може, допоможе, якщо це не його давні друзі око на цей будинок поклали. У всякому разі, я вам допоможу — вишлю йому до Верховної Ради цю публікацію, як тільки вона з’явиться в газеті.

Василь КІЗКА, незалежний журналіст, м.Ямпіль

P.S. Як сказала Тамара Василівна, на утримання цього будинку не знайшли в бюджеті всього 37 тисяч гривень. А я повідомив їй про те, що на утримання районних ЗМІ, які продовжуватимуть безсоромно прогинатися перед районним начальством, вже виділено майже вдвічі більшу суму.

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com