Середа, 11 лютого 2004 p.

З 1918 по 1920 рiк Вiнниця не раз була столицею України, а от найдовше — у лютому-березнi 1919 року, саме у цi днi, можливо, навiть погода була такою ж мiнливою. А влада — також. За цей перiод на Вiнниччинi вона мiнялася 13 разiв (в Українi — 17).

Отже, 2 лютого 1919 року Директорiя i уряд Української Народної Республiки (УНР) переїхали з Києва до Вiнницi. Бiльшiсть мiнiстрiв розмiстилися в готелi «Савой» (нинi «Україна»), який був найкомфортабельнiшим iз 6-ти вiнницьких готелiв. У ньому єдиному був лiфт, розкiшне дзеркальне скло. Розташували мiнiстерства ще у готелях «Франсуа», «Бель-вю», «Континенталь», «Палас», «Гранд-отель», а також в Учительському iнститутi, 1-й та 2-й жiночих гiмназiях. Головний отаман Симон Петлюра обрав собi будинок багатого вiнничанина Львова — нинi тут обласне радiо (вул.Чкалова, 15). Очевидцi розповiдали, що з балкона вiн любив приймати паради. А щодо вiдомої у Вiнницi «спальнi Петлюри» думки розходяться — однi кажуть, що вона була на першому поверсi, iншi — що на другому. Втiм, у краєзнавчому музеї повнiстю вiдтворено iнтер’єр його кабiнету.

Директорiю очолював Володимир Винниченко, Кабмiн — Володимир Чехiвський. До речi, вiчнi опоненти Винниченко i Петлюра — були майже однолiтками. Винниченку тодi було 39 рокiв, а Петлюрi — 40. А от мiнiстром закордонних справ тодi був мiй родич по батьковiй лiнiї — Костянтин Мацiєвич (рiдний дядько мого тата, письменника Аполлiнарiя Мацевича). Мене запитують — куди подiлася буква «i» у прiзвищi — то про це можуть розповiсти Вiнницькi архiви НКВД-КДБ, їхній чиновник з неуважностi чи через безграмотнiсть «загубив» букву у 30-х роках. Як же сприйняли вiнничани те, що Вiнниця стала столицею? Якщо врахувати, що саме у Вiнницi Петлюра видав указ про заборону єврейських погромiв, закон про державну мову, закон про освiту, якщо знати, що глибоко iнтелiгентний за своїм складом уряд УНР дбав про духовне вiдродження, то доброзичливо. Адже видiлялися кошти на допомогу культурним товариствам, педколективам, а 5 тис. грн. видiлено Подiльському церковному iсторико-археологiчному товариству, яке у 1919 роцi випустило 12 томiв своїх трудiв.

Вiнничани сприяли роботi уряду ще й, можливо, тому, що у сiчнi 1918 року вони були свiдками дiй бiльшовикiв, якi тодi захопили владу. Вiнницька Дума протестувала проти погроз «карами» з боку голови Вiнницької ради робiтничих i солдатських депутатiв Є.Едельштейна, тодi Едельштейн кинув «крилату» фразу: «Миронов, введите славных литовцев». На його слова до залу ввiрвались озброєнi солдати Литовського полку i заарештували членiв мiської управи. Того ж дня нова бiльшовицька влада прийняла рiшення вилучити всi цiнностi з банку, а також примусити мешканцiв мiста здати золотi речi. На заможне населення було накладено грошове стягнення в розмiрi 75 тис. крб. Як ми знаємо, у Вiнницi є вулиця Едельштейна. Мабуть, саме таких героїв ми гiднi.

А Директорiя у 1919 роцi видiляла грошову допомогу на утримання ремiсничих шкiл на Подiллi. Цiкавим документом цього перiоду є статут «Лiги молодi України», серед головних завдань є формування нацiональної гiдностi, охорони цiлiсності соборної України.

Тодi теж ходили чутки та «пльотки» - про дуель Петлюри i Винниченка

Особливо цiкавими є постатi Симона Петлюри та Володимира Винниченка. У перiод Директорiї вони займали найвищi пости. Володимир Винниченко мав хист до письменництва, вiн став вiдомим письменником, Петлюра був блискучим журналiстом. I водночас вони були опонентами. Ось як писав про це у «Вiдродженнi нацiї» Володимир Винниченко: «Всерединi Директорiї не все було так «благополучно. I громадянство про це знало, вбираючи ту «неблагополучнiсть» у форму рiжних чуток i «пльоток»: нiби я арештував С.Петлюру або С.Петлюра мене, нiби мiж нами була дуель, нiби С.Петлюра вихоплював проти мене револьвер. Це — обивательська фантазiя — нiяких нi арештiв, нi дуелiв не було. А була цiлковита протилежнiсть свiтоглядiв i була безперестанна боротьба їх».

Петлюру, як Головного отамана, секретаря вiйськових справ, Винниченко критикував за «любов до парадiв, зовнiшнiх ефектiв, саморекламу». Не подобалося Винниченку, що штабом довго «обговорювалося питання, чи «вступати» Головному отамановi в мiсто на бiлому конi чи просто на автомобiлi». А ще не подобалося, що «парад був з попами, молебнем, дзвонами, всiма петлюрiвськими аксесуарами». А ще — що пiсля вступу в мiсто «тижнiв два уряджувалися обiди, вечерi, банкети, говорилось масу самохвальних промов»...

«У цих газетах йдеться про столицю УНР — Вінницю», — розповідає Лариса Семенко, науковець краєзнавчого музею

Водночас, як пише Винниченко, «до голови Директорiї звертались усi лiвi елементи зі скаргами, жалями, докорами, лайками, погрозами. Розгромленi профспiлки, поротi селяни, погромленi євреї, обуренi партiйнi дiячi, редактори затиснутих у цензуру газет...» Не дуже подобався i указ про «українiзацiю вивiсок» — за 3 днi вивiски мали бути написанi українською. За кiлька тижнiв таки вони стали українськими.

Як бачимо, історичних паралелей можна провести безліч. Але я б хотіла ще раз процитувати Володимира Винниченка — це було б корисно прочитати нашим керівникам: «Я рекомендував би всім правителям і урядам час від часу проїхатись по своєму краєві у скотячих вагонах, набитих «їхнім народом» і, змішавшись з ним, послухати його. Це — корисніше, ніж кілька десятків нарад з парламентськими фракціями». Нагадаю — це писалося 85 років тому...

Любов ДОБРИНСЬКА, Фото Сергія ХІМІЧА

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com