Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

Правда виявилася ще більш неймовірною. Двоє хлопців висіли ще й на кінцях однієї мотузки, котра була перекинута через товсту яблуневу гілку.

Першим цю жахливу картину в парку біля колишньої садиби Пестеля приблизно о сьомій ранку побачив учень сьомого класу першої Тульчинської школи. Майже у шоковому стані хлопчина добіг до кабінету директора та повідомив про побачене.

- Я вирішив перевірити слова учня, — розповідає Марат Аркадійович Плотицький, директор першої Тульчинської школи, — погодьтеся, одразу повірити, що у місті на дереві може висіти аж двоє небіжчиків, не можна. Ще здалеку побачив, що хлопчина нічого не вигадував.

Далі директору довелося пережити ще один шок. Померлими виявилися добре відомі йому хлопці. Один — дев'ятнадцятирічний Микола Павлов — недавній випускник, інший — п'ятнадцятирічний Максим Дрібницький, учень дев'ятого класу…

Вже о сьомій тридцять біля яблуні, що недалеко від пам'ятника Пестелю, працювала і міліція, і слідчі прокуратури. Що це, подвійний суїцид? Або подвійне вбивство? Якщо припустити, що такий крок був зроблений хлопцями свідомо, то виникає нове запитання: що ж спонукало юнаків на такий жахливий крок?

За словами Олександра Васильовича Григоришина, прокурора Тульчинського району, перше враження від огляду місця трагедії переконувало, що це не насильницька смерть.

Жодних ознак побиття, ніяких слідів боротьби на землі, сорочка, куртка застібнені на усі ґудзики, одяг чистий. Поряд, під деревом, акуратно складені капці Максима. На взутті обох відбитки від трави та кори дерева.

- На місці події відчувалася якась свідомість дій, — ділиться власними враженнями Олександр Васильович. — Ми не знаємо, що стало причиною трагедії. Можливо, старший хлопець був для молодшого прикладом і той знаходився під впливом та авторитетом друга? Обидва хлопці з неповних сімей, виховувалися без «чоловічої руки».

На сьогодні нами порушена кримінальна справа по статті 120 ККУ «Доведення неповнолітнього до самогубства».

Україна одна з перших по суїцидах... Дожилися...

У кишенях хлопців знайшли передсмертні записки, одна з коротким зверненням до друзів та дівчини… Поряд під деревом зошит, з якого, можливо, і були вирвані дві сторінки у клітинку для останніх слів.

У записках нічого конкретного. У Максима лише загальні фрази: «Вибачте за усе погане, що зробив». І підпис. Микола теж вибачався і звертався до друга — Санька з проханням: «…передай матері та бабусі, що я їх любив…». Ще у одній записці він зізнавався дівчині (ім'я не розголошує слідство): «…я кохав тебе, а ти не розуміла цього».

Чи просили хлопці пробачення за щось конкретне, чи писали свої останні слова просто під впливом майбутнього кроку, поки що теж не зрозуміло. Врешті, чи вони писали це? На всі запитання мають відповісти експерти.

На перший погляд, учителям здається, що почерки дуже схожі…. Втім, усі в школі в один голос твердять, що не могли хлопці повішатися власноруч. Усі педагоги знаходяться просто у шоковому стані. Колишня учителька Миколи, Наталія Соловей (хлопець пішов зі школи після дев'яти класів) — лежить у лікарні. Класний керівник Максима — Любов Семенюк, теж на межі нервового зриву, до неї вже кілька днів приїздить «швидка». Під час розмови вона не могла втримати сліз: «Якби Максимко і надумав щось, я б помітила, просто не могла не помітити зміни у його настрої. Ми з ним були дуже дружні, він розповідав мені про усі свої досягнення або негаразди. Саме напередодні цієї трагедії він одержав одинадцять балів з літератури… Я, та, певно й усі інші, не пам'ятають, аби на його обличчі не сяяла усмішка. Як і всі підлітки у його віці, часто чимось захоплювався. Та найбільше подобалися танці — він рік займався у гуртку. Але мусив покинути, адже на пошиття костюмів потрібні були кошти, а родина жила небагато, саме тому і перестав займатися. Хоча на усіх шкільних вечорах Максим — бажаний на сцені. Так спритно брейк ні у кого більше не виходив…

- А ще на Новий рік він був Дідом Морозом на святі для середніх класів, — згадує директор Марат Аркадійович, — я тоді ще сказав йому, аби більше їв, бо занадто худорлявий у нас Дід Мороз. Разом посміялися… Надзвичайно добрий був хлопчик. Роками провідував стареньку бабусю Олю, над якою клас узяв шефство. Після уроків носив до неї обід. До речі, майже напередодні Максим разом з класом відповідав на запитання психолога, улюбленим кольором назвав «чорний», мріяв про Європейський університет, а більше за усе довіряв матусі та класному керівнику…

Про Миколу сказати можу менше. Десятий клас він не потягнув, пішов працювати. Підробляв по різних фірмах, перевідні іспити так і не здав, хоча ми «тягнули» його до школи. Захоплювався футболом. Щодо стосунків між двома хлопцями, то особливої дружби між ними я не помічав…

Як дізналися ми в прокуратурі, Микола мав проблеми із законом. Саме днями Тульчинський суд повинен був розпочати слухати справу, в якій покійний звинувачувався у вимаганні грошей у підлітків… (Мова йшла про суму у 50 гривень).

Вдома у хлопця теж не усе ладилося. Жив з бабусею, іноді заходив до матері. Між жінками були якісь негаразди. Мати Миколи працює у дитячому будинку нянечкою. Теж позмінно, «на ізнос». З іншим сином вона мешкала по сусідству. До речі, про брата, хоч рідного тільки по матері, у записці Микола чомусь не згадує.

Щодо родини Максима, то для бідної жінки смерть сина — не перша втрата. Ще до народження сина у неї трагічно загинула донечка, а чоловік десь після оковитої обморозив ноги, і їх ампутували… Справами сина цікавилася, хоча працювала позмінно, важко.

Правоохоронці поки що не допитують рідних хлопців. Обидві матері знаходяться у шоковому стані та не можуть нічого сказати, потрібно ще багато часу, аби біль став не таким гострим...

Ольга Савівна Булаєва — самотня бабуся, до якої частенько навідувався Максим. Мешкає у старому єврейському будинку, у тісній кімнатці на другому поверсі. Свого частого гостя пам'ятає, але повірити у самогубство цього «веселого» хлопчини просто не могла… Весь час запитувала, чи точно десь там не помилилися і це сталося саме з Максимком. Демонструвала дрова, принесені хлопчиком знадвору про запас.

Один з друзів та однокласник Максима — Андрійко Криворучко. На усі події має свою думку. Він не вірить у версію суїциду. Про це навіть слідчому заявив. Він добре і давно знав Максима, й якби той мав якісь проблеми, то він, Андрій, обов'язково б знав про них першим…

- Ми ще нещодавно з ним домовилися, що після школи підемо до «бурси», навчимося лагодити автомобілі… А у минулому році я зламав йому руку. Ми тоді на відпочинку були, уперше спробували спиртне, посварилися. Та другого дня ми забули про учорашні образи. Цю смерть можу пояснити тільки одним, хлопці щось побачили, або почули таке, чого знати не повинні були.

Розповідають, що у вільний час Микола частенько грав у карти. Але чи насправді на кону були гроші — невідомо. Бачили підлітків й біля гральних автоматів у центрі Тульчина. Як одна з версій, містом блукає чутка, що саме борги за гру змусили хлопців піти з життя. І як тоді пояснити, що того вечора Максим вийшов з дому у домашніх капцях та нібито направлявся до однокласниці робити геометрію?

Містом блукає безліч інших чуток. Адже подія приголомшила усіх. Зовсім нові факти розповіли нам підлітки, котрих застали біля яскравих автоматів. (Наскільки відвертими вони були, не знаємо, адже говорити почали тільки після певного матеріального заохочення.) За їх словами, усе було не зовсім так. Мовляв, чули, що хлопців перед цим побили. Просто сліди залишилися не на одязі, а на тілі. У когось навіть зламаний шийний хребет та рука. До того ж, того ранку небіжчики були різні: один вже холодний з типовим синім кольором тіла, інший ще теплий…

За словами слідчого прокуратури, розглядається чимало версій, у тому числі й про вбивство. Навіть з'ясовується, чи не причетні підлітки до якоїсь секти, чи, може, мали невиліковні захворювання. По черзі версії відпадають.

Все-таки, найбільш вірогідною у слідства залишається версія суїциду, принаймні, поки що. Підтвердженням тому є й странгумеційна борозна (слід від мотузки) на шиях обох небіжчиків — вона, так би мовити, класичної (витягненої та незамкненої) форми, якщо на людину «накидають» мотузку, слід залишається рівним (по колу), із замкненими краями. Чи було можливим технічно саме так піти з життя? Виявляється, так.

Це могло виглядати приблизно так: хлопці залізли на дерево, мотузок обмотали кілька разів навколо гілляки, з двох кінців зробили петлі, наділи їх на шиї, потім зістрибнули… (але це можна було б зробити під дулом пістолета...).

У трагедії є багато незрозумілих
моментів

Причому зроблено це мало бути акуратно, аби не порвати одяг, не забруднитися. Хоча на вулиці було повно болота. Це якось навіть дивно.

У справі є інші незрозумілі моменти. Скажімо, бабуся Миколи зізналася, що бачила, як онук бере мотузку та кудись іде, але вона не поцікавилася, для чого…

Чому ж багато мешканців Тульчина відмовляється вірити у версію про самогубство? Можливо, занадто неймовірними та жахливими виглядають ці дві смерті. Нічого подібного ніхто з правоохоронців навіть пригадати не може. Вразили такі холоднокровні дії молодих людей. Під впливом яких подій вони так ретельно підготували свою смерть? Бо ж у хвилини розпачу та відчаю навряд чи комусь вдається зберігати твердість та рішучість, а без останнього вигадати усе це дійство з однією мотузкою здається просто неможливим.

Усі крапки у справі має поставити слідство. Попереду ще багато експертиз, свідчень. На висновки чекають рідні, друзі, вчителі, батьки. Останнім найважче. Адже вони з болем згадують ті хвилини, коли проводили з дітьми. Та ще довго у них до усього світу буде лише одне запитання: чому? Чи зможе їм хтось відповісти?

Людмила ГОЛОВАШИЧ

Від редакції: висловлюємо щире співчуття рідним та близьким загиблих.

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 18 лютого 2004 p.