Середа, 18 лютого 2004 p.

Третій тиждень в Жмеринці оголошена «холодна війна» торгуючим так званого «Манежу». Влада та «Укрзалізниця» виступили проти стихійних торгуючих – пенсіонерів та безробітних, які вже впродовж чверті століття продають проїжджаючим транзитом пасажирам все: починаючи від яблук — до смачних вареників.

Ще кілька місяців тому тут царювали мир та спокій. Жмеринчани, які залишилися без роботи, та бабусі, які пропрацювали півстоліття на колгоспних полях і отримують 96-гривневу пенсію, мирно заробляли на буханець хліба, комунальні послуги та більш-менш нормальний одяг виробництва «секонд-хенд». Ніби все всіх влаштовувало.

Але три тижні тому розпочалася широкомасштабна акція по викоріненню стихійної торгівлі. Це виглядає так: після оголошення про прибуття потягу (найбільш козирні та прибуткові, звичайно, іноземні, типу: «Москва-Кишинів» чи «Москва-Братислава») на пероні вишиковуються правоохоронці. Торгуючі, які у великих сумках ховають свої яблука, тараньку, цукерки місцевого виробництва та майже холодні вареники, роблять вигляд, що зібралися у дорогу. І розпочинається, на перший погляд, дуже цікава гра у схованку та випередки. Поки міліціонер не дійшов до вагона, потрібно реалізувати свій товар. Кому це не вдається зробити, у того можуть не лише конфіскувати продукцію, а й накласти штраф.

Таких невдах щодня буває близько 15 чоловік. Це при тому, що умовних робочих місць на «Манежі» близько п’ятиста. Скоріш за все, ті п’ятнадцять чоловік – це звіт про гарно виконану роботу працівниками правоохоронних органів. Ось що сказав один чоловік у спецодязі:

Цими днями торгуючі «Манежу» направили листи про допомогу парламентарю Володимиру Майстришину та губернатору області. Вони все ще сподіваються, що їх почують та зрозуміють.

- Ми що, не люди, не розуміємо, що це б могли бути наші мами та бабусі? Невже нам подобається виконувати роль поліцаїв? Але є наказ. І ми вимушені його виконувати, бо завтра наші діти і наші матері залишаться без хліба та нашої зарплати.

Чесно кажучи, перебуваючи на пероні Жмеринки, міста із великими традиціями, склалося враження, що переглядаєш кадри із кінофільмів часів Великої Вітчизняної. Лише не вистачало німецьких вівчарок.

«МИ ЗМУШЕНІ ЛЯГТИ НА РЕЙКИ»

Під листом, який адресований і керівництву «Укрзалізниці», і міській владі, підписалося близько двохсот торгуючих «Манежу» – жмеринчан і мешканців навколишніх сіл. Вони просять керівників різних рівнів узаконити їх «бізнес», пропонують зробити санітарні книжки. Проте, їхнє прохання, незважаючи на три зустрічі із мером, залишилися без задоволення. Останнім аргументом безсилля людей була погроза вийти на вокзал та перекрити рух транспорту. На що у місцевій газеті розмістили публікацію прокурора про міру покарань за масові порушення правопорядку та підбурення людей на заворушення. А ось позицію людей не вислухав ніхто!

Як тільки прибуває поїзд, міліція оточує перон...

Проходячи по перону, звертаюсь до бабусі, якій на вигляд років 80. Цікаво, які тут розцінки та тарифи на продукцію. «Скільки коштує?» – показую на досить велике відро із красивими червоними яблуками.

«Дитинко, купи. Дві гривні прошу. Донька померла минулого року, залишилося три онуки. Їхній батько спився. Дітей довелося віддати до інтернату. Тут такий чудовий інтернат, прекрасно годують. Але онучка у восьмому класі. От я отримала пенсію 86 гривень, купила їй чобітки. Бо ж вона вже доросла, соромно, коли найгірше одягнена. Для інших онуків – з пенсії зароблю. А на хліб нічого й не залишилося.

Зупинилася біля групи жінок.

Склалося враження, що переглядаєш кадри із кінофільмів Великої Вітчизняної. Не вистачало тільки вівчарок...

- Ще рік тому, якби мені хтось сказав, що опинюсь на «Манежі» – ніколи б не повірила, – розповідає жінка. – Я казала сама собі: руки-ноги є, мізки на місці – значить, роботу знайду. А тепер, коли виробництво стоїть, це єдиний шанс вижити.

- А що нам робити? На які гроші існувати? В мене сину два тижні тому видалили у Вінниці половину підшлункової. Самі прекрасно знаєте, скільки така операція коштує. Щодня доводиться їздити у лікарню – а це все гроші.

- В мене чоловік без двох ніг. Отримує мізерну пенсію. Те, що я можу в день, незважаючи ні на мороз, ні на спеку, заробити 2-5 гривень – це кримінал? Невже ви думаєте, що місце під «сонцем на «Манежі» — це щастя?

Таких історій можна розповісти ще кілька сотень. Хоча люди із влади переконані, що «манежникам» просто зручно тут стояти, бо немає нормованого робочого дня, не потрібно сплачувати податків і набагато краще живеться, ніж тим, хто на виробництві працює.

ХТО Ж ДАВ НАКАЗ РОЗІГНАТИ «МАНЕЖ»?

За народною версією, поштовхом для розігнання «Манежу» став транзитний проїзд керівника Одеської залізниці. Як розповідають у народі, саме він написав «кляузу» новому директору Південно-Західної залізниці (раніше її очолював наш земляк). Ось після цього і вийшов наказ про ліквідацію всієї стихії на залізниці. Зворотного ходу документу – не буде.

- Люди приходять до нас із вимогою узаконити їхню торгівлю, – розповідає перший заступник міського голови Віталій Стус. – Кажуть, що обирали мера, який багато чого обіцяв їм. Вони очікують від нас «добро», але не розуміють, що ми не в праві втручатися у справи залізниці. Міський голова вже робить все, що у його силі. Ми пообіцяли працевлаштувати всіх жмеринчан працездатного віку. Щотижня прийматимемо до 20 заяв та знайдемо їм місце на хутровій фабриці, яка відновила виробництво, на винному заводі. Але для цього потрібен час. Окрім цього, вражає і деяка позиція торгуючих, які відверто заявляють, що за 200 гривень не підуть працювати.

Ми намагаємося погасити конфлікт. Василь Рябоконь їздить до Києва, намагається знайти конструктивне рішення із керівництвом «Укрзалізниці», але порушувати закон з приводу стратегічного об’єкта – вокзалу — ми не вправі.

Більшість «манежників» переконана, що, обираючи мера від залізниці (а він колишній залізничник) – вони гарантували собі спокій та порядок. Окрім того, заручалися, що у всіх його починаннях на благо людей допоможе і екс-губернатор, голова обласної ради Юрій Іванов, який підтримував мера на виборах. Проте, замість розуміння та й простого: «якщо не можете допомогти жити, то хоч не заважайте самим на життя заробляти», – люди отримали попередження від прокурора.

МIЛIЦIОНЕР ВОЛОЧИВ ПО ПЕРОНУ ВАГIТНУ ЖIНКУ

«... Нога вiд пальцiв до колiна в гiпсi — розiрванi зв’язки, кiстка трiснула, ребра забитi. Тиск пiдскочив, щодня з носа кров йде. А менi ж через 10 днiв народжувати!»

- Я вийшла до 73-го поїзда «Москва-Львiв», — розповiла в редакцiї Вiра Куришко, продавець продуктiв на жмеринському вокзалi. — Мене, вагiтну на 8-му мiсяцi, мiлiцiонер почав грубо гнати з перону, штовхав, кричав: «Менi набридла твоя подушка!» (начебто я подушку пiд одежу пiдкладала).

Це було жахливо! Я впала, нога пiдломилась, вiд страшного болю я звивалась, плакала... А мiлiцiонер пiдхопив мене за комiр i, як купу дрантя, поволiк по брудному перону, мiж пасажирiв, в «дєжурку». Ще й кричав на мене, всi люди чули: «Я буду срывать с неё вонючую шкуру и считать волдыри на её животе!». Я йому крiзь сльози: «Що ти робиш, побiйся Бога!», а вiн: «У меня такая «крыша», что тебе и не снилась».

Лiкарi робили дослiдження, сказали, що в мене буде двiйня. Якими будуть наслiдки для майбутнiх дiтей? Хто за це вiдповiсть?

Влада, яка щотижня шокує людей новими податками та нововведеннями, справжнім «бардаком» у політичній сфері, яка ось-ось обіцяє перетворити всіх у мешканців поліцейсько-податкової держави – дискредитує себе більше і більше. Невже там, у верхах, не розуміють, що провокуючи конфлікт між тими ж бабусями та молодими міліціонерами, які їм у діти згодяться, це перший крок до громадянської війни… А «Манеж» – це лише один невеличкий приклад, як можна посіяти паніку, зневіру та розбрат…

Наталія СТРЄЛКОВА, Ірина ЗОНОВА, фото Сергія ХІМІЧА

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com