Середа, 25 лютого 2004 p.

Про «розборки», коли село «іде» на село, доводилося чути, мабуть, усім. Як правило, наступного дня «бойовики» зализують рани, запивають могорич і миряться. Однак конфлікт, який виник 14 листопада минулого року між хлопцями Стражгорода та Розкошівки, що у Теплицькому районі, схоже, набув характеру затяжної холодної війни. Того нещасливого дня побили 18-річного юнака, студента Уманського аграрного університету. Побили… до смерті.

«МИ ЗОЛОТО ПОХОВАЛИ!»

…На подвір’ї Олійників у Розкошівці впадає в око обгороджена акуратним тином з лози пасіка. Навесні там загудуть бджоли.

- Я тепер дивитися на той пліт не можу, — плаче мати Зоя Юліївна, — Сашко сам його виплів. А тепер нема Сашка… Знаєте, ми золото поховали. Колись ворожка мені сказала, що буду гордитися сином. І ми таки гордилися Сашком. Бо ж і школу закінчив з медаллю, і до Уманського аграрного університету вступив без грошей і зв’язків. Тільки недовго гордилися… Я три операції за нього перенесла, скільки відмучилася. Хай би я ще стільки перенесла, тільки щоб він був живий. Маєм тепер лише купу землі — ходимо.

Він був дуже доброю дитиною. Роботящий — усе в руках горіло. Цього літа то взагалі, як раб, працював, бо чоловікові зробили важку операцію на хребті. Скільки тільки мішків з городу переносив! «Батьку, — казав, — ти нічого не роби. Я сам, тільки щоб ти був здоровий». Навіть брат мій дорікав: «18 років хлопцю, а він у вас ще корови пасе». Я кажу: «Хай пасе, бо ж за навчання платити треба». (На факультеті фінансів, де навчався Сашко, не було державної форми навчання, тільки контрактна — в рік 2100 грн.).

Приїздив додому майже щотижня. А того дня…

Сашко із племінницею...

Як зараз бачу: він і ще двоє студентів ідуть з сумками з автобуса. Сашко поміг ще вправлятися по господарству, а тоді каже: «Мамо, я не буду з вами вечеряти. Хочу раніше піти до клубу, щоб раніше повернутися». Щоразу, як він куди йшов ввечері, я наказувала, щоб все було добре, а тут хоч би слово мовила. Зазвичай, ми його дочікувалися. А це — як приколисало. Вночі я почула, як двері грюкнули. Кажу чоловікові, певно, Сашко прийшов. Посвітили на годинник — без чогось 5-та.

- Сашко, це ти?

- А що, його ще немає? — це бабка надвір виходила.

Я схопилася, в його кімнату — ліжко незачеплене. Зібралися шукати. Пішли до його товариша. Збудили. Той каже, що Сашка лишив у клубі. Збрехав. Вирішили йти до інших хлопців. А тут по дорозі назустріч двоє.

- Ви що, Сашка шукаєте? То він на хаті спить.

- На якій хаті? Як спить?

- А він так заснув, що не можна розбудити. Хропе дуже. Ми були на танцях у Стражгороді, нас там побили.

Я сама медсестра: знаю, якщо хропе — то це неспроста. Не інакше, як ударили по голові.

- А коли це було?

- Та десь о 2 годині.

- То чого ж нам не сказали?

- Ми думали, що він прокинеться.

Коли ми зайшли у ту хату… Лежить Сашко непритомний на землі, у куртці, під головою якась ганчірка. І такі у нього судоми — прямо викручує усього.

«Швидкою» забрали в реанімацію. Викликали нейрохірурга з Вінниці. До останнього дня боролися. Лікарі питали нас згоди на відключення апарату штучного дихання, але ж як це своїй дитині скажеш, щоб його відключили? Через тиждень, якраз на Михайла, він помер.

- Нам на душі було б легше, — каже батько Сашка Василь Миколайович, — якби прийшли до нас і сказали: дядьку, оце таке й таке трапилося. Якби зразу, може, Сашка і врятували б. А то ж цілу ніч трясли ним, відливали водою. Фельдшер казав, що до нього приходили за нашатирним спиртом — мовляв, треба.

- Брат одразу сказав, — продовжує мама Сашка — що це зробили ті, хто його тримав. Я не вірила, бо ж в одній компанії, як можна? А воно, виявляється, так і було. Нам діти розказали, що Сашко не бився, а з кимось розмовляв. То його «друг» виламав штахетину (свідки кажуть, що чули, як його дівчина сказала — біжи дай Сані, чого він сміється). Той так і зробив.

...і з батьками на випуску у школі, яку закінчив з медаллю

Я так хотіла, щоб Сашко хоч на хвильку прийшов до тями і зрозумів, хто насправді його «друзі». Їх усіх брали на експертизу в лікарню. Ми на ІІ поверсі лежали, але ніхто навіть не поцікавився, як там Сашко.

Якби були не винні, то чого б їм боятися? Між іншим, у компанії було 2 дівчини, обидві вчаться в медучилищі, і одна — студентка педінституту. Оце майбутні медики і учителі…

«СЛАВИК НЕ ВБИВАВ! ЙОГО ПІДСТАВИЛИ»

Матір підозрюваного у вбивстві (з етичних міркувань назвемо його Славиком) переконана:

- Мій син не вбивця! Його підставили! А все тому, що у тій бійці брали участь діти високих посадовців району. Як це Славик міг убити Сашка, коли вони з дитинства дружили? Діти ж розказували, що стражгородські напали на розкошівських і били усіх по черзі.

Зате, коли наступного дня і тих, і других забрали в міліцію, то стражгородські були з батьками, а наші діти — без. З самого початку слідство було упереджене. Славика почали змушувати, щоб він взяв вину на себе, а свідків залякувати, мовляв, посадять в «каталажку», виключать із навчальних закладів і т.д. Ось, почитайте, що пишуть свідки: «… Коли я вийшла з кабінету слідчого, на мене почали кричати батьки стражгородських хлопців, які першими вчинили бійку. Батько Б. погрожував розбити мені голову, коли я сказала, що його син бив розкошівських, а мами обзивали матюками. Потім мене знову допитували. Сказали, що вже всі зізналися, а я не кажу правду, погрожували закрити в камеру, а тоді зачитали статтю і сказали: «Тобі якраз буде 24 роки», натякаючи, що Славику дадуть 7 років тюрми…» Або ось: «…Мене тримали з 13 години дня до 24-ї. Примушували казати, що це Славик вдарив Сашка. Але я цього не бачив. Слідчий вживав нецензурні слова і погрожував, що закриє в «каталажку»...

Ми найняли адвоката з Києва, але вона навіть не бачилася із Славиком, а згодом відмовилася від справи. Ми так зрозуміли, що її просто не допустили.

Я дуже співчуваю Сашиним батькам. Втратили таку дитину! Весь район і досі про це говорить. Але й усі говорять, що Славик не винен у тому, що сталося. А ті стражгородські хлопці взагалі хулігани. Вже навіть після того, що сталося, кажуть, знову билися. Один хлопчина навіть до лікарні потрапив. Але коли пішли в міліцію, то там сказали: «Ви свої — розберетеся».

…Це, мабуть, найбільша у світі несправедливість, коли батьки хоронять дітей. Хто ж все-таки винен у передчасній смерті Сашка? Правоохоронці Теплицького райвідділу міліції в інтересах слідства від коментарів утримуються. Люди ж говорять різне. Тим часом Славик зараз перебуває в СІЗО.

Інна ВАСИЛЬКО

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com