Середа, 17 березня 2004 p.

До 60-річчя з дня визволення Вінниці я зустрілась з вінничанкою, яка була свідком тих подій. На час окупації їй було 8-10 років. Тому її дитяча пам'ять добре закарбувала не тільки погане, але й все те щире, світле і добре, що могло бути на війні.

- Найяскравіші спогади дитинства — як німці входили у місто і як залишали його. А між цим пройшло життя у три роки. Вони здивували нас усім — своїми танками і вівчарками, формою і акуратністю.

Звичайно, при всьому своєму «великолепии» вони почали нас грабувати. Дуже любили наше молоко, масло й яйця. А вже дівчата!.. Німців вразила врода наших українських дівчат, і вони вибирали найгарніших та починали за ними упадати.

- Це подарунки дарували?

- Подарунки — дрібниця. Головне було — звільнити дівчину від рабства у Німеччині. Бо як тільки німці увійшли, вони почали відправляти молодих людей у рабство. Тому, коли за дівчатами упадало високе німецьке начальство, то вони погоджувались на це. Бо таким чином і вони, і їхня сім'я отримували «імунітет» — їх не відправляли у Німеччину, не забирали на важкі роботи, не розстрілювали.

Але хоча люди у місті і говорили німцям «здрастуйте!», але внутрішньо вони протестували. Почав зароджуватись партизанський рух, створювались явочні квартири. І не останню роль в цьому відігравали і ці дівчата. Якщо німець вже вважався її женихом, то брав на роботу до органів німецької влади. А коли вона освоїлась, знає, що німець її кохає і нічого не зробить — потихеньку крала в нього бланки — аусвайси. Ці аусвайси приносили моєму батькові, який на той час мав у Вінниці явочну квартиру.

Це не те що зараз — написала дівчина листа іноземному жениху і чекає — візьме заміж чи ні. А тоді треба було життям ризикувати. Тим паче, Вінниця була на особливому рахунку — тут будувалася ставка Гітлера. Есесівців було повно. До речі, хочу нагадати: СС — це війська, віддані Гітлеру, вони були люті, безпощадні, розстрілювали на кожному кроці, дітей лякали своїми бляхами на грудях. А була ще німецька армія — там були поляки, румуни, італійці, литовці, — словом, усі народності, чиї країни загарбав Гітлер. Вони воювали, але не за своїм бажанням, а з примусу. В такого простого солдата ми, діти, навіть могли попросити цукерку чи консерви.

Одна із вінничанок тих часів

Коли у солдата німецької армії були серйозні наміри щодо дівчини, то він приїздив на машині до неї додому, надсилав її фото своїм батькам і просив благословення на шлюб. То чого б дівчатам не погоджуватись? Бо що вони знали і бачили? Революція, голод в 33-му, пережили в 37-му репресії, потім — 41-й: війна і голод. У багатьох розстрілювали батьків і рідних під час репресій. Тому коли вони побачили до себе людяне ставлення, то навіть коли хлопець був окупантом, погоджувались на весілля.

І грали весілля. Пам'ятаю, весіль з 10 таких було. Найпершу красуню Вінниці, яка жила по вул.Шмідта (навпроти сьогоднішньої газконтори), покохав один румунський головнокомандуючий. Ще одну дівчину з вул. Козицького у Францію забрав солдат. Пам'ятаю весілля Єлизавети — вона зараз у США живе, а хлопчика ще тут народила.

- Як проходило весілля?

- Будинки тоді були одноповерхові, то вся вулиця ходила дивитися на жениха з нареченою. Музика грає, пісні співають, столи накриті. Він з друзями під'їжджав на кількох машинах. Наречена — у весільному вбранні. Тоді увійшла в моду фата, бо до війни не дозволяли розписуватись у білому платті і фаті, тільки по-совєцькому, у простенькому платтячку. Німці пригощали нас жуйками, цукерками, галетами.

А коли радянські війська почали наступати, то німці своїх молодих дружин відправляли до себе на батьківщину. І ніхто з рідних не знав, чи доїхала вона, чи жива. 10 років матері оплакували своїх доньок. Коли нас визволили від німецької окупації, почалася комуністична окупація. Совєцька влада винюхувала, випитувала, сусіди один на одного доносили. Люди просто пропадали. Постраждали і родичі тих дівчат, які виїхали, їх переслідували, сім'я ходила по сусідах, ридма ридала, щоб підписали папери, що вони не «врєдителі».

Легше стало, коли почалася хрущовська «відлига». Після смерті Сталіна колючий дріт з нашої держави зняли і дозволили листування з іноземцями. І почали нарешті доходити листи, які писали дівчата своїм сім'ям. Що тоді робилося у Вінниці! Батьки втрачали свідомість, кричали на всю вулицю, ходили по місту і всім показували листа, що донька жива. І тоді ми вже дізналися, яким було їхнє життя.

По вулиці Козицького, там, де зараз кінотеатр «Родина», на верхньому поверсі жила така жінка. У 1964 році вона отримала листа, що її дочка — мільйонерка і живе у Франції. Донька зробила виклик матері, і та поїхала у Францію через 20 років після розлуки. Там побачила двох дорослих онуків, які хоч поганенько, але розмовляли російською. Вона побачила замок, де жила її донька, свій портрет в золотій рамі. А коли поверталася назад, то донька дала простеньку кофтинку, але нашила на неї діамантові ґудзики, щоб мама могла продавати їх і нормально жити. То на кордоні наші ті ґудзики пообрізали. Через деякий час французька українка умовила свого чоловіка приїхати у Вінницю. Який це був переполох! Ця жінка жила в аварійному будинку без води, каналізації. То влада кинулась все ремонтувати в її квартирі. А потім півміста днювало і ночувало під тим будинком, щоб побачити «живих французів».

Записала Ірина ЯРОШИНСЬКА

Фашисти в місто увійшли,
Проспектом танки гуркотіли.
Від болю й страху ми тремтіли,
А ти — як зірка в вишині…
Таку красиву і струнку,
Він покохав тебе одразу.
І не відчула ти образу,
Ти не відчула гіркоту.
Німецький офіцер шукав
Розваги у чужій країні…
Та він не знав і не гадав -
Любов прийшла лиш на чужині.
Він визволяв тебе з полону,
Він прикривав тебе плащем
Від граду куль, під тим дощем
Він зігрівав тебе, безсонну.
Моя кохана з України,
Принцеса, панночка, Люсі…
Моливсь за тебе він щоднини:
«Ти талісман в моїй душі.
Тепер навіки будем разом,
Нехай закінчиться війна.
Забути треба всі образи,
Ти народи мені дитя.
Просити буду шанс і долю,
Щоб поєднали нас навік,
Щоб жінка — гарна, як тополя -
В життя принесла мир і світ».
І ця любов нас дивувала,
Сусіди знали і рідня,
Що десь в Берліні вже чекала
Весна і пісня солов'я.

Лариса КОРНІЄНКО

Ось такого вірша написала вінничанка, учасниця тих подій

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com