Середа, 31 березня 2004 p.

Стрижавська виправна установа. 1973 рік. Саме сюди, після оголошення вироку, було направлено всесвітньовідомого кінорежисера Сергія Параджанова. Стаття 122, за якою його засудили — гомосексуалізм. Це було 30 років тому. Багато хто вважав, що це була цілеспрямована політична акція проти дисидента. Існувала думка, що це розправа батька його коханця, високопосадової особи Совміну, одного із заступників першого секретаря ЦК КПУ України Івана Сеніна.

ЧИ БУВ МІША КОХАНЦЕМ ПАРАДЖАНОВА

Стрижавка. 20 червня. 1975 рік. Із листа Сергія Параджанова до сестри:

«Вважаю, що вистачить просити. Всі знають, за що я сиджу. Це брехня. Ти кажеш про помилування. Що помилувати? Бруд, який вилили на мене, залишивши без професії, авторитету та імені?..»

Із сином Івана Сеніна Михайлом Параджанова познайомила його сестра Галина. Тоді вона викладала англійську в університеті. Коли кінорежисер познайомився із Михайлом, тому було за тридцять. Чорнявий хлопець, за чутками, був прийомним сином Сеніна, а насправді — син іспанців. Його порівнювали із маленьким тореро Хосе. Тоді він працював в Українській академії архітектури. За словами друзів, Михайло був інтелігентною людиною, яка завжди мала свою точку зору. Перед Параджановим він ніколи не підлабузнювався. Як вже тепер зазначають колеги режисера, ніхто ніколи не помічав якихось особистих стосунків між Сергієм та Михайлом. Хоча сам Параджанов, людина емоційна, гостра на язик, полюбляючи всілякі байки і розіграші, частенько натякав на це. Щодо Михайла, то згадують, що в гостях у Параджанова він красиво, як естет, прислуговував чоловікам, захоплювався їхнім тілом.

Одного разу Параджанов зателефонував своєму товаришу, другому режисеру фільму «Тіні забутих предків» Володимиру Луговому і заявив, що хоче одружитися з єврейкою Зоєю Недбай і виїхати до Ізраїлю. І, сміючись, сказав, що Міша Сенін — проти цього. Вже потім багато хто вважав, що подібні історії із нареченими — це спосіб відвернути увагу компетентних органів від свого життя.

Але вже у той момент Параджанов знаходився, так би мовити, «під ковпаком». Йому забороняли знімати. Швидше за все, ненависть з боку перших осіб України він накликав на себе не через дисидентство, а вільнодумство. Він мав власну думку і міг говорити будь-що про режим, владу, спецслужби. Але всі ці вислови, на думку тогочасних представників влади, не тягнули на «політстаттю». Параджанова спочатку ігнорували, а потім вирішили дістати особистим життям.

Його ламали морально, не даючи працювати. Відповідь — непристойні анекдоти в бік начальства, сміливі вислови. На той момент, у 1973 році, з Параджановим практично не спілкувалися ні друзі, ні колеги. Його квартира, за свідченням товаришів, була схожа більше на «притон». Там тусувалися п’яниці, геї, стукачі. На прохання друзів вигнати всіх Сергій Йосифович відповідав, що його все одно у цій країні посадять. Але, напевно, він і не здогадувався, який метод для цього обрали спецслужби та влада.

АМОРАЛКА, ГОМОСЕКСУАЛІЗМ І САМОГУБСТВО ДРУГА

Коли Параджанову повідомили, що Михайло Сенін покінчив життя самогубством, то він закричав: «Сволота! Комуністи! Не вірю! Це вони його вбили!..»

Вже сьогодні можна зробити висновок, що Михайла Сеніна довели до самогубства, щоб знищити Параджанова. За кілька днів до самогубства до Михайла прийшли двоє невідомих. Саме вони показали Сеніну фото із гомосексуальними оргіями, знятими на квартирі Параджанова. Напевно, серед гостей режисера було чимало стукачів, які все таємно знімали на плівку, а потім вирішили нею шантажувати Михайла, щоб той дав показання проти режисера. Можливо, він щось і підписав, але не зміг стерпіти цього тиску.

Тіло Михайла Сеніна з порізаними венами у ванній знайшла прибиральниця Марина. Вона одразу ж зателефонувала чоловікові його сестри Тарасу Довженку. Коли той приїхав, то побачив мертвого Михайла, а на столі була передсмертна записка. В ній йшлося про те, що його до себе покликала мама. Але й до сьогодні Тарас переконаний, що Сенін просто не витримав допитів і шантажу і таким чином висловився проти того, що його хочуть зробити свідком по справі Параджанова.

Але цікаво те, що вже через кілька годин по приїзді «швидкої», міліції і працівників відповідних органів з’являється записка з зовсім іншим змістом. За словами кінорежисера Олександра Муратова, в ній йшлося про те, що Сенін не може відмовитися від своїх пороків. Був натяк на Параджанова. Він не міг собі дозволити своєї пристрасті і відмовитися від неї, тому і пішов із життя. Це передсмертне послання, за словами режисера, не було схожим на стиль Михайла, адже настільки інтелігентна людина ніколи б не дозволила собі подібного. Потім записка зникла.

Параджанова заарештували. У столичній київській пресі з’явилася стаття про те, що Сергій Йосифович вів аморальний спосіб життя, зруйнував власну сім’ю, квартиру перетворив на «притон» і обвинувачується за ст.122 КК УРСР. Простіше кажучи — гомосексуалізм.

Якби Сергій Параджанов був присутнім на похоронах Сеніна, то почув би чимало нарікань на свою адресу. Всі родичі Михайла звинувачували лише його одного в самогубстві сина та брата. На кладовищі було чимало чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації. Всі вони плакали. Хтось із знайомих Сеніна і Параджанова зазначив, що багато разів бував у режисера вдома, чув про «голубих», але ніколи не думав, що обидва були ними. А чи був між ними роман, напевно, достеменно ніхто не знає.

НІКУЛІН ПРИЇЗДИВ ДО ГУБНИКА ЗАХИСТИТИ РЕЖИСЕРА

Подальші чотири роки після цих подій Параджанов провів у виправних установах поблизу Вінниці — Стрижавці та Губнику. Згадує колишній начальник Стрижавської колонії, генерал Анатолій Банюк:

Стрижавська колонія

— Я тоді не розумів, хто він такий, що це була людина, перед мистецтвом якої вклонявся світ. Ми знали, що це не перша його судимість. Але Сергій Йосифович відрізнявся від всіх засуджених. Він був освічений, багато читав, практично ні з ким не спілкувався. У той період однією із рис, яка мені вкарбувалася у пам’яті, була злість. Параджанов казав: «Якщо я сиджу за «мужеложество», то чому Муслім Магомаєв не сидить за цією ж статтею»?

Розповідають, що Параджанову друзі надсилали багато книг. Всі вони залишилися на зоні. Завдяки митцю тутешня бібліотека вважалася найкращою.

А от про час, проведений в Губнику, згадують по-іншому. Кажуть, що довго тамтешній контингент намагався дізнатися про те, за що сидить Параджанов. У відповідь від Сергія Йосифовича отримували — за те, що режисер. Коли запитання стали більш різкими, на прохання Параджанова на Вінниччину приїхав Юрій Нікулін. І лише після того, як засуджені побачили режисера із кіноактором — питання зникли.

ЯК КОЛЕКЦІЯ КАРТИН ВІННИЦЬКИХ ЗЕКІВ ПОТРАПИЛА У ФРАНЦІЮ?

І досі залишається невідомим, яким чином колекція картин зеків і Параджанова під час його «відсидки» потрапила у Францію. Кажуть, що з тюрми картини вдалося винести вільнонайманим. А частину із них вивіз до Києва син Параджанова Сурен. Кажуть, що одна із робіт режисера так і залишилася у когось із мешканців Стрижавки.

Всього на вінницьких зонах Сергій Параджанов провів 4 роки 11 днів. Його звільнили достроково після листа-прохання французького письменника Луї Арагона до Брежнєва. У Києві його вже нічого не чекало. Режисер поїхав на свою батьківщину — у Вірменію. Помирав він у Франції. Особисто президент Франсуа Міттеран, який захоплювався творчістю Параджанова, забрав важкохворого на рак легенів митця у Францію, де йому була надана вся необхідна медична допомога...

Підготувала Наталія СТРЄЛКОВА

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com