Середа, 31 березня 2004 p.

«Мене звуть Володимир Миколайович Коров’янко. Вам здається дивним це прізвище? Нічого дивного, бо це швидше прізвисько, яким кількасот років тому нагородили мого пращура у січовому товаристві. Коров’янка, кров’янка — це така українська ковбаса. Любив чоловік попоїсти...

Мені 54 роки. За фахом я учитель фізики. Сотні людей у цьому місті були моїми учнями. Інколи стрічаю їх на вулиці. Вони посміхаються мені, я посміхаюся їм. Між нами немає брехні.

У свій час пройшов аспірантуру у Києві, в Академії наук. Але захищатися не став. Це був мій вибір.

Отже, вже багато років працюю інженером на одній з кафедр політеху (тепер його називають Національним технічним університетом). А ще донедавна викладав, читав лекції. За сумісництвом. Якщо не брати хабарів, то це — дуже тяжкий хліб, якщо ж брати — то дуже ненадійний...

Маю двох синів і дочку, з 1991, 94 та 96-го.

Підняти дітей в наш час — це важко. У січні 1997-го я написав вірша. Ось він:

МОЇ ДІТИ

Повертаюсь додому -
У темряві блимає свічка.
Мої діти вечеряють
Кашею без молока...
— Ні, кохана, нема...
— Ні, не скоро: здається — навічно
Вкарбувала нас доля
В нужденную грань п’ятака!
Виперу пелюшки
І не зможу заснути до ранку...
Слава Богу, що ніч!
І не бачу я жінчиних сліз!
Завтра знову піду -
Пригорнувши дітей наостанку.
Відвертаючи очі -
Слухать стукіт трамвайних коліс!
Мої діти ростуть
В секонд-хендах і на бараболі.
Та вони не спитають -
Навіщо калина цвіла?
Час прийде — їх покличуть
До війська, в науку, у поле!
Час прийде — а тепер
Хоч котрась би собака прийшла...
Мої діти байдужі
До рекламної мішанини...
То для них все абстрактне,
Як для мене — романи Дюма!
Я навчу їх любити
Тільки Бога й мою Україну!
Бо ж у мене однаково
Більше нічого нема!

Нам було дуже важко. Якщо тобі півроку не платять на роботі і у хаті немає шматка хліба, то можна встати досвіта та нарвати кропиви: можна потім її перепустити через м’ясорубку і відцідити крізь марлю. Отой кропив’яний сік врятує твоїх дітей. Я це робив. Не раз.

Потім пекло руки.

З часом ми призвичаїлися: ми зрозуміли, що виживаємо.

Але я — фізик-експериментатор, займаюсь технологічними процесами напилення деталей машин. Напилення — від слова «пил, пилюка». Я мав справу з дуже тоненькою пилюкою. Карбонітриди титану.

Щороку мусив проходити медичний профогляд. Дивні звичаї у цій державі: платити людині зарплату, яка не дає шансів на виживання — і при цьому регулярно перевіряти стан її здоров’я!

Восени 2001-го року на моїй флюорограмі виявили патологію. Я й сам відчув тоді пухлину в грудях. У легенях немає нервових закінчень, легені не відчувають болю. Коли тебе притискає — ти сприймаєш це як безвихідь, як смертельну нудьгу, як передчуття швидкого і неминучого кінця. Це твоє, і нікуди ти не втечеш!

А ще — ти знаєш, що справа зайшла надто далеко. Пізно пити боржомі.

Чіплятися за життя, щоб продовжити агонію?

Чи до останнього триматися на ногах, годувати дітей, дати їм хоча би трішки часу, аби підросли!

Я вибрав друге. Це був мій вибір.

Треба було просто достойно прожити термін, відпущений Господом. Отже — ходив на роботу, учив людей.

Медицина ще раз знайшла мене: на початку 2002-го року мені поставили діагноз — туберкульоз легенів (щоправда, під знаком питання). Пухлини вони не побачили. На мить я повірив лікарям і сприйняв цей діагноз із дивною полегкістю: ще повоюємо!

Це тривало недовго.

25 листопада 2002-го я прочитав студентам свою останню лекцію. Потім повернувся додому і там впав. Горлом пішла кров. У моїй хаті було троє моїх дітей: відправив двох менших в іншу кімнату, а старшому, Миколі, коротко сказав суть. І попрощався.

Телефону у нас нема. Є у тещі, це 150 м. Попросив сина іти слідом за мною: упаду — нехай побіжить по допомогу.

Дійшов. Викликали «швидку». Штрикнули хлористий у вену, до лікарні не взяли. Зрозуміло, чому.

Луснула кістова пухлина. За ніч добре засвоїв, що значить вираз «захлинатися власною кров’ю». Повірте, це не так вже й страшно: просто треба змиритися з тим, що кожна мить може стати останньою. І не панікувати!

Три з половиною місяці після того був у тубдиспансері. Сім’я моя пережила цей час завдяки тому, що раніше дружина оформила соцдопомогу. Діти мали обід.

Вийшовши з лікарні, мусив облишити викладання, а потім перейти на півставки і за основною роботою. Так і живемо.

Але оце 9.12.03р. викликають мене до головного бухгалтера. Заходжу, а там — поряд з нашою бухгалтеркою — двоє міцних мужиків у дублянках: аж тісно стало в кімнаті. Перевіряючі з управління соцзахисту.

— Так і так, минулої зими ви подали неправильні дані про ваші доходи: змовчали про сумісництво. Пишіть пояснювальну.

— Так що писати, я тоді ж у лікарні...

— Пишіть, ми продиктуємо...

Написав. За тиждень приходить мені копія Рішення управління про те, що моя дружина взяла замість двох лише одну довідку, з основної роботи, сім’я за зумисний обман позбавлена права на матеріальну допомогу строком на 6 міс. та повинна негайно повернути надлишок у розмірі 549,15 грн. Прийнято 11.12.03р. Швидкий ти на розправу, чоловіче...

Що ж, сідаю і пишу відповідь на ім’я начальника управління О.Г.Очеретного. Пояснюю, що усі мої заробітки проводяться через одну бухгалтерію і коли я звертаюся туди по довідку, то вказую, що це документ для отримання соціальної допомоги, а значить — мені зобов’язані видати саме довідку, що враховує усі мої доходи... Могла, боронь Боже, захворіти і дружина, і тоді прийшла б дитина, яка зовсім не зобов’язана перевіряти, що мені там виписали, чи навіть бабця-сусідка...Жити ж треба!

Конкретної відповіді не діждався: прийшло лише коротке повідомлення про те, що Рішення залишається у силі.

Прийнято цей документ на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 250 від 24 лютого 2003р. Коли його приймали — я вже 3 місяці лежав у лікарні.

Порядок повернення у постанові визначається так (цитую):

«У разі врахування надміру виплачених коштів при виплаті соціальної допомоги у наступні періоди провадяться щомісячні відрахування на підставі своїх рішень у розмірі не більше як 20 відсотків суми, що підлягає виплаті».

Від мене вимагають все і зразу. У мене немає таких грошей.

Отже, законність Рішення під великим сумнівом. Зате чиновна жорстокість — безсумнівна. Зараз чекаю позову на суд.

Я не знаю особисто п.Очеретного. Не думаю, що це жорстока людина. Як спеціаліст — він не міг не знати про сумнівність свого рішення, про ризик. І все ж пішов на це. З яких причин?

Чув я, що десь на нашій Україні щось схоже було. Відкрила жінка конверта з таким от рішенням, глянула на дітей своїх і заголосила. Далі — метнулася до начальства: «Ой, людоньки, а що ж це зі мною буде! А чим же це я дітей годувати буду?»

Начальство приязно усміхнулося, заспокоїло небогу та запросило прийти ще раз. Попоходила вона тоді добре. Аж поки не натякнули їй, що чиновники — теж люди... І зарплата у них невелика, і жити треба...

Далі говорять по-різному. Одні — що живе вона зараз хоч і бідно, та без соціальної допомоги не сидить. Інші щось натякають про викриття злочинної схеми переведення цільових бюджетних коштів у тінь...

Коротше — елементарно, Ватсон!

Звичайно ж, я не вірю, що таке може трапитись у рідній Вінниці. Просто до слова прийшлось».

Володимир КОРОВ’ЯНКО

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com