КЛАДОВИЩЕ, ДЕ БЛИЗЬКО ТРЬОХСОТ МОГИЛ ПОЛЯКІВ РОЗГРАБОВАНО,
а на жінку, котра його доглядала і зрубала там дерево, накладено штраф у 2 тис. 320 грн.! Так ми розпочинаємо дні Польщі в Україні?..
Наразі невідомо, скільки саме могил поляків знаходиться на цьому кладовищі, котре на околиці Ладижина. Зі всіх боків до нього підступають нові забудови небідних жителів. За словами корінних ладижинців, останнє поховання тут було у 1978 році, а перше — десь наприкінці 18 століття, а може, й ще раніше. Сюди майже ніхто не навідується, хіба що зрідка деякі родичі похованих поляків та вандали у пошуках скарбів.
Останні «напади» на це місце почастішали вже у новому столітті. Кажуть навіть, що тут таки були знайдені скарби, стародавня ікона, купка срібних монет і навіть зброя, яку клали у склеп разом з небіжчиком. «Нападали» на кладовище й підлітки, вони витягували зі склепів черепи, носили їх вулицями, лякали дівчат... Навіть відомі ладижинці, котрі зараз близькі до влади та вирішують долю міста, теж були помічені тут ще підлітками з лопатами в руках...
ІСТОРІЯ КОХАННЯ
Поляки за традицією ховають небіжчиків у склепах. Це зберігає їх від руйнації, отже, більшість домовин і досі зберігають майже нетлінні останки. Саме розмір склепу й підкреслює багатство роду та соціальний стан. До наших днів на цьому кладовищі зберігся хіба що один такий родовий склеп, якщо ми правильно прочитали потерті літери, тут похована родина пана Олександра Тустановського. І без кохання тут, виявляється, не обійшлося. За легендою, пан був досить заможним та впливовим у цій місцині, мав норовистий характер та двох красунь: дружину і донечку. Поріднитися з ним мріяли усі сусіди. Та пан нікому не віддавав руки улюбленої донечки, все підшуковував підходящу кандидатуру. А панночка кохала простого хлопця. Батько, коли довідався про їх секрет, хотів убити хлопця, та, попереджений своєю коханою, він утік по підземних ходах до війська, став хоробрим козаком. Дівчина теж вирішила утекти з маєтку за своїм коханим. Тільки заблукала, і її, непритомну, знайшли у сусідньому селі. Її повернення до рідної домівки принесло смерть, дівчина підхопила якийсь вірус. Незабаром померли і мати, і батько.
Лише родовий склеп цих панів у вигляді невеличкого будинку з міцно замурованими дверима й досі нагадує про цю історію. Місцеві вандали так і не змогли пробити міцні стіни, а тому проломили дах, через який і лазили до вічної почивальні.
Могили розривають мародери, шукаючи тут «срібла-злата»... Але як зреагували б ви, коли розрили б могилу ваших батьків, вийняли прах?..
Багато інших могил з хрестами і пам'ятниками являють собою неабияку цінність, а елементи зброї на надгробках вказують, що тут поховано багато військових.
ЧУЖИЙ ЦВИНТАР
Найближчі сусіди цього закинутого та забутого усіма історичного місця — родина Рудницьких, теж з польським корінням. Покійний нині Петро Степанович був українським поляком та переїхав до Ладижина у 60-х роках. На місці старенької каплички збудував із дружиною хатинку. Власноруч підправляв могили. Розгонив хлопців, котрі приходили сюди час від часу. Саме до нього зверталися й заїжджі поляки, просили, аби наглядав за могилками їх родичів. А останні чотири роки родині було не до цього обов'язку. Петра Степановича розбив інсульт, потім гангрена. Від операції відмовився. Його дружина Олена Тимофіївна залишилася сама, дітей у них так і не було. А про сліди вандалізму на кладовищі нагадували тільки свіжорозриті могили. Сама вона бачила тільки одного небіжчика, котрого хтось дістав із кам'яного склепу. І дерево, і дошки добре збереглися, це був чоловік ще досить молодий, з пишними чорними вусами, у високих чоботях на шнурках, у темно-зеленій формі... Сьогодні боротися з мисливцями за скарбами жінка не може, варто їй трішки понервуватися, одразу втрачає голос та задихається від спазмів — результат давньої травми.
Ще в часи «совєтів» вони з чоловіком зверталися до влади з проханням навести на цьому цвинтарі лад — і все без результатів. Якось у кабінетах їм відповіли: «Там не наші люди, не «совєти», значить, і цвинтар не наш».
А нещодавно у містечко приїздили поляки, бо ж Вінниччина перша в області відкрила Рік Польщі в Україні. Місто навіть делегацію до сусідньої країни відправило. От тільки про це кладовище так ніхто і не згадав чи не хотів згадувати?
Нічого тут було показувати гостям. Їх водили по вулицях з побіленими бордюрами, по причесаних алейках. Хоча, певно, поляки залюбки вшанували б своїх земляків й, можливо, навіть подякували б владі за увагу.
ДЕРЕВО СПОТИКАННЯ
Скандал почався з того, що Олену Тимофіївну звинуватили у важкому екологічному злочині, начебто вона зрубала одне дерево на кладовищі. Аби підперти ним стріху хати, котра ось-ось упаде. Приїхала ціла комісія з депутатами та мандатами. На пенсіонерку з її 160 грн. пенсії наклали штраф у розмірі 2 тис. 320 грн. плюс ще 17 грн. Від несправедливості та безпорадності жінка просто злягла.
Днями Вінниччина розпочинала Дні Польщі в Україні. Приїздили поляки із послом. От би їх сюди на екскурсію...
От тільки поважна комісія якось і не помітила, що до сусідніх новобудов просіку вирубали. А скарга — то, на думку найближчих односельців, просто помста одних з сусідів. До цього і корову хтось отруїв, і бичка змушені були дорізати, і дві скирти соломи, котрі пенсіонерка протягом літа на плечах носила, теж хтось спалив. Міліціонер тоді прийшов, подивився і пішов ні з чим. Доказів бракувало.
Чим скінчиться ця історія з деревом? Неважко здогадатися. Принаймні, результат можна передбачити, якщо на захист цієї пенсіонерки ніхто не виступить. Та ця історія обурює ладижинців не тільки історичним безпам'ятством, неповагою до минулого. Є тут ще один аспект, про який усі говорять. Його, як кажуть, до справи не причепиш. Та усе ж. Неподалік від Ладижина один наш підприємець, досі не відомий, разом чи окремо зі спільним підприємством будують у природоохоронній зоні маєток. Причетність мера міста там не доведена, хоча він і керував фірмою до посади і, певно, залишається там «козирним королем». Так ось, там вирубали стільки дерев, що за штрафи можна було б це кладовище сріблом покрити. Кажуть, тільки під будинок вирубали три десятки дубів, сосен. А інспектор, котрий намагався штраф накласти, з роботи пішов...
Де ж вона, та однакова дія закону? Звісно, бабця не має покровителів. До неї не приїздять гості з області та столиці побавитися рибалкою чи полюванням.
Неважко передбачити, як одразу на захист ладижинської влади приїдуть платні журналісти. Та знову будуть намагатися показати, що не така вже й погана, наша влада. І знову владна преса не побачить того маєтку, не помітить сліз людей. Мовляв, ми гарячі факти подаємо.
Звісно, тільки гарячі та болючі, тільки те, що по-справжньому головне.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =