ПРАЦІВНИКИ КАПУСТЯНСЬКОГО ЦУКРОВОГО ЗАВОДУ НОВИХ ВЛАСНИКІВ НЕ ПУСТЯТЬ!
Це вже четвертий перепродаж підприємства! Усі попередні власники, які хотіли порізати його на металобрухт, не змогли це зробити саме через опір селян...
Капустянський цукрозавод — один з мобільних та модернізованих. І хоч збудований від 160 років тому — і сьогодні може працювати та давати прибутки. Достатньо переробити 80 000 тонн сировини за сезон, аби стати прибутковим підприємством. Але більшість покупців це підприємство цікавить виключно як клондайк металу. Якщо порізати його на металобрухт, то одразу можна «заробити» 4-5 млн. гривень. Є й інший спосіб поживитися. Російські компанії сьогодні із задоволенням придбають старе обладнання заводів для його подальшого використання.
Процес роздержавлення Капустянського заводу відбувався досить примітивно. Усі його працівники та пенсіонери стали акціонерами та одержали по пакету акцій. Потім приїхали чужі люди і за два дні скупили акції за смішними цінами: 0,008 коп. за одну. І коли у нового господаря в руках опинився контрольний пакет акцій, він і почав «керувати» по-своєму. Скориставшись нагодою, коли держава видавала кредити подібним підприємствам, новий власник теж узяв півторамільйонний кредит. Аби «відмити» кошти, завод попрацював, але недовго — 2 місяці. Поступово розкрадалося усе можливе. Нарощувалися борги перед агроформуваннями. Накопичувався борг по заробітній платі. Натомість будувалися маєтки для родичів нових власників.
І сьогодні директор фірми «Алтей», з якої і почалося падіння підприємства, як з’ясувалося, бідна людина, котра розлучилася з жінкою і не має ні власного житла, ні грошей для існування...
Більше того, завод вже не являє собою щось цілісне. Будови належать ще одній приватній структурі — «Аграрію», «Індексбанку» — обладнання.
Минулого тижня (у четвер) на непрацюючому вже два сезони підприємстві з’явилися нові невідомі люди. Вони ходили по території та демонстрували охоронні документи на придбання заводу.
Голова профспілки працівників Капустянського цукрозаводу С. Сабатович одразу звернувся до районної влади з запитанням: хто тепер купив завод?
В адміністрації про нових власників нічого не знали. Більше того, Тростянецька адміністрація вже вела переговори з серйозними покупцями, аби завод запрацював після чергового перепродажу. Було 19 претендентів на купівлю підприємства. Адже спроба останніх власників порізати завод була марною, люди не пустили крани на територію заводу. Загородили шлях собою.
Була домовленість, що завод вони продадуть за такою ж ціною, за якою придбали, і на пошуки дали адміністрації 10 днів.
З неофіційних джерел нам стало відомо, що усі серйозні покупці чули погрози з боку невідомих осіб, котрі «відмовляли» купити це підприємство.
Чули погрози й активісти заводу, котрі чергували біля воріт.
І ось нарешті з'явилися представники нового власника. Щоправда, самого господаря ще ніде не бачили. Сама назва компанії говорить про наміри господарів — представники науково-дослідного інституту по спеціальних способах лиття міста Одеси!
Вже за день їх «керівництва» місцевій охороні принесли наказ про їх переведення на Ободівський цукровий завод, що у 20 кілометрах від їхнього села. Без будь-якого попередження, за два місяці, як того вимагає законодавство. Охорона відмовилася підписувати наказ. І вже у четвер на загальних профспілкових зборах працівники заводу чітко вирішили: встановити цілодобове чергування біля воріт заводу! Не пускати туди техніку для вирізання заводського обладнання. Якщо ж їх дії і тоді не матимуть ніякого результату, вони перекриють дорогу на Вінницю і будуть сидіти, доки власники не заберуться геть або не запустять завод!
- Навіть у воєнні роки завод працював, — розповідає голова профспілки заводу Сергій Сабатович. — Німці, коли залишали цю територію, замінували підприємство, але румуни не дозволили підірвати завод. До речі, колись завод вже був у заставі, ще при першому господарі — пані Шенявському. Але за три роки він зумів розширити підприємство, провести залізницю. Завод був частиною посагу його донечки. З приходом радянської влади підприємство добровільно передали «совєтам».
Наше завдання сьогодні — вистояти та зберегти цілісність заводу. Вже з 2005 року почне діяти програма підтримки цукрової галузі, підуть кредити — і віримо, що наш завод, як один з перспективних, запрацює. Адже саме капустянський цукор був одним з кращих. І коли сьогодні в Одесі ми бачимо, як підробляють нашу марку, то це про багато говорить.
- Зупинка заводу — це крах села, — розповідає голова селищної ради Юлія Деблюк. — З 900 працездатних селян роботу мають тільки 300. З них сто у соціальній сфері, а двісті — у агроформуванні. Я перша готова нести чергування біля воріт заводу!
Працівники заводу чітко вирішили: встановити цілодобове чергування біля воріт заводу! Не пускати туди техніку для вирізання заводського обладнання. Якщо ж їх дії і тоді не матимуть ніякого результату, вони перекриють дорогу на Вінницю...
Підтримав наміри селян й голова адміністрації Тростянецького району Олександр Кравченко. Він тільки закликав усіх присутніх діяти у межах законодавства та пообіцяв зі свого боку провести переговори з новими власниками. На жаль, сьогоднішнє законодавство не дозволяє владі втручатися у процеси купівлі підприємств. Їх тільки ставлять перед фактом, і вони зобов'язані зареєструвати нових власників. Район же не може втратити це підприємство і готовий сприяти тому, аби новий господар мав цукровий буряк і працював.
Активність селян, їх рішучість гідні поваги. І якщо селяни і надалі будуть разом, будуть однією командою — то вони таки доб'ються свого. Адже перший раунд вони виграли і одному власнику не дали порізати завод. Вони відчули свою силу, відчули підтримку. І не допустять, аби їх підприємство порізали, як у Чечельнику.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =