Середа, 19 травня 2004 p.

Цей день пройде для нас усіх непомітним. І, може, більшість з нас навіть не згадає, що ці 23 вінничан закрили нас собою. Бо у тих «маршрутках» могли бути ви, могли бути ваші діти і ваші дружини. День 20 травня для них став початком іншого життя. Життя, наповненого болем і німим питанням – чому? Двох з нами вже немає. 54-річна Ганна Танасійчук та 16-річна Маринка Ларченко назавжди пішли, так і не зрозумівши — невже для цього вони повинні були народитися і жити?

Наша газета була першою, хто почав бити на сполох. Ще під час вибуху у першій «маршрутці» 11 вересня 2002 року. І поставили під сумнів версію правоохоронців про вибух дезодоранту. Коли пролунав другий вибух і постраждало 7 вінничан, ми били на сполох — не може бути, що так вибухнула «невідома речовина, яку провозив хтось з пасажирів».

У п’ятницю, 16 травня 2003 року, вінничани навіть не здогадувалися, яка біда їх чекає. А цього дня наша редакція отримала листа-попередження, в якому було сказано про третій вибух. Ми стукали у всі владні двері, ми телефонували, ми просто кричали. Нас ніхто не розумів, нас вислуховували, але ніяких заходів не вживали. Ми попереджали вінничан про можливий третій вибух. І за це нашу журналістку позбавили акредитації у обласному управлінні внутрішніх справ. А коли ЦЕ сталося, нас почали викликати на допити, нас знаходили вдома серед ночі і знову і знову записували наші показання. Наче тоді вони могли вже щось змінити…

Нас не зрозуміли і на початку цього року, коли наша газета назвала «людьми року» усіх постраждалих внаслідок терактів. Нас не зрозуміли навіть усі постраждалі. Бо надто боліла їх та безпомічність і покинутість напризволяще. Вони думали, що ми теж хочемо на їхньому горі заробити собі ім’я. Ні, не хочемо. Бо боліло нас разом з ними. Бо відштовхували нас так само, як і цих людей.

Конверт листа до «33-го каналу» від терористів

Минув рік. Рік, який сколихнув усю Україну. Рік, який так і не сказав Надії Петрівні Пивовар, мамі Маринки Ларченко, хто вбив її дитину. Рік, протягом якого правоохоронці не один раз запевняли нас, що вже вийшли на замовників терактів.

Оригінал листа від терористів...

За цей час саме болем ініціативної групи постраждалих було піднято питання про допомогу потерпілим внаслідок терористичних актів. Бо, виявляється, наша держава закон про теракти має, а от як захистити своїх громадян – не знає. Тому група депутатів від Вінниччини за допомогою потерпілих розробила проект Закону «Про реабілітацію осіб, які постраждали від терористичного акту». Обіцяють, що його винесуть на голосування у травні цього року. І тоді усі постраждалі зможуть отримати грошову компенсацію. А поки цього немає, то знову-таки ініціативна група оббивала усі владні двері. І народний депутат України Петро Порошенко зумів «вибити» у Кабінету Міністрів 150 тисяч гривень для постраждалих. Гроші виділені. Але у місті неспокійно. Бо, на думку ініціативної групи, гроші повинні отримати лише 12 вінничан, які постраждали найбільше, та дві сім’ї загиблих. І самі гроші розподіляти мають не порівну, а пропорційно ступеню опіків.

Останнє фото Марини Ларченко у новорічну ніч

Час летить швидко. І по місту досі їздять «маршрутки», в яких досі висять оголошення про розшук злочинців. І по місту знову їздить та «маршрутка», яка підірвалася 20 травня. А от водій «маршрутки», що постраждала 6 травня, залишився без авто. Воно досі стоїть на штрафмайданчику як речовий доказ. Сказали, що повернуть, коли закриють кримінальну справу. Але схоже, справа, перетворилась у «глухар».

Сьогодні у найважчому стані залишається 24-річна Олена Йосипчук. Вона єдина отримала інвалідність 1 групи. Не буду називати її діагноз медичною мовою, але у неї вогонь спалив суглоби ніг. І тепер Олена не може пересуватись без сторонньої допомоги. Допомагає їй мама, яка теж була у тій «маршрутці», і яка також має інвалідність після 20 травня. Мама з донькою живуть на 5-му поверсі будинку без ліфта. І Олену мама зносить на руках на вулицю.

Чи дізнається мама Надія, хто спалив її доньку?

Інвалідність дали лише 7-ми потерпілим. З позначкою – інвалідність загального захворювання. І — копійчана пенсія. Решта – не можуть добитися визнання інвалідності.

А кілька людей взагалі не потрапили до списку потерпілих. Наприклад, Люда Дзісь. Молода жінка була вагітною на 6-му місяці. І коли усіх потерпілих повели в опікові відділення, її як вагітну забрали у гінекологічне відділення. Там і лікували. А потім – забули. Сказали, що вона не зверталась за медичною допомогою, тому її немає у списках. Слава Богу, все обійшлося і Люда народила здорову дитину, але дівчина не отримала ані копійки компенсації за лікування і за моральну шкоду. Обіцяла влада допомогти після народження дитини. Але все залишилось на рівні обіцянок. Зараз Люді пропонують самій пройти весь той шлях, і довести, що вона дійсно була у тій нещасній «маршрутці». Інакше – їй марно сподіватись на виділення допомоги за моральну шкоду.

Так виглядала більшість потерпілих від терактів... Рідні не покидали відділення тижнями.

Валерій Надольський, головний хірург міського управління охорони здоров’я, за рік назбирав три папки документів. Він займається усіма проблемами потерпілих. І до нього йдуть ці люди. Бо виявилось, що він єдиний у місті, хто досі вислуховує усіх постраждалих. За словами Валерія Олександровича, на спеціально відкритий рахунок за рік поступило 284915 гривень. Останнє находження – 30 грудня 2003 року. Надходили гроші від дитячих садочків і шкіл по 30-60-90 гривень, від приватних осіб по 5, 10, 17 гривень. Найпершим відгукнувся кінотеатр «Родина».

Ці люди сьогодні вчаться жити іншим життям. І у їхніх душах залишиться все те, що вони пройшли. У силах нашої держави було допомогти їм. Але цей випадок показав нам, що навіть закони для свого захисту люди повинні писати самі. Ці люди стануть сильними і вони будуть жити. Тільки чи згадають вони з повагою таку державу?..

Ірина ЯРОШИНСЬКА

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com