Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

Напередодні Дня Перемоги в селі Буші Ямпільського району терміново проводили схід села. В сільському будинку культури, з величезним портретом Леніна на фасаді, за червоними столами президії і кумачевою трибуною вирішувалося питання не лише сільського масштабу, а й, по суті, загальнодержавне, міжнародних і міжрелігійних відносин.

Як сказав голова села Роман Іванчишен, відкриття православної церкви на території державного заповідника на честь 350-річчя оборони фортеці Буші має відбутися у вересні цього року. Побудувати церкву, як кажуть, з нуля, за такий рекордно короткий термін в області, ще, мабуть, нікому не вдавалося. А тут же мають намір побудувати не просто діючий храм, а витвір архітектурного мистецтва, гідний державного заповідника. Має відкрити його дуже високий державний діяч з Києва. Справа настільки серйозна, що нещодавно тут було проведено виїзне засідання Координаційної ради при голові обласної ради Юрії Іванову, на якому узгодили ці стахановські строки будівництва об’єкта, і «за ціною не постоять». (Цікаво, що Юрій Іванов так і не сказав прилюдно, за побудову православної церкви якого Патріархату він виступає).

Влада завела історико-культурний заповідник в тупик?

Але чому ж так поспішають? Чому відкриття має відбутися у вересні, а не в листопаді чи в 2005 році? Як кажуть, неозброєним оком видно, чому. В жовтні ж вибори Президента. Отож в піковий час виборчої кампанії кандидат від так званої партії влади має перерізати тут вхідну жовто-блакитну стрічку. Ясна річ, його команда зробить це подією на всю Україну. Мільйони телеглядачів побачать його на фоні не просто прекрасного храму, а й в історичному місці для всього народу. В якого українського патріота, особливо на заході, де в кандидатів від партії влади завжди були проблеми, не здригнеться радісно серце і не покличе його віддати свій голос за таку людину? До того ж, якщо через телебачення всій країні дуже дохідливо і професійно розкажуть про величезне значення історичної Буші для українського народу?

Правда, на вищезазначеному сході села голова місцевого колективного господарства Михайло Гнидюк, під чиїм керівництвом колись трощили на тому місці колишню православну церкву, наголошував, що ідея побудови храму як невмирущого символу пам’яті героїчної оборони Буші належить голові Ямпільської райдержадміністрації Анатолію Комару. Я думаю, що і кандидат від влади на пост Президента це не заперечуватиме. А Анатолій Комар в об’єктиви багатьох найпотужніших телеканалів при тому скромно зазначить, що його ідея ніколи не була б реалізованою, якби вища влада не виділила на побудову церкви велику суму грошей.

В когось може виникнути недоречне провокаційне запитання: а чому це влада виділила ці гроші на церкву? У нас що, держава від церкви вже не відділена? У нас що, християнська православна держава з елементами диктатури радянського типу? І якщо за прикладом православних Буші в державну казну потягнуть руки на побудову костьолів, синагог, мечетей, протестантських будинків молитви сотні релігійних громад, як їм відмовити? Можна тупнути ніжкою, можна назвати їх несвідомими сепаратистами, але згідно з Конституцією у нас у всіх однакові права — в титульної нації і в меншин, в православних і всіх інших релігійних конфесій. Виступаючи на тому зібранні, м’яко кажучи, з нищівною критикою Київського Патріархату, священик місцевої релігійної громади Московського Патріархату ставив у приклад Росію, де неправославних, як кажуть, поставили на місце силою закону, а деяких взагалі оголосили поза законом. Але Україна не Росія, слава Богу!..

Схід села вирішував, яку ж православну церкву будувати? (Якби голова села не наполіг на припиненні дебатів, то сперечалися б, можливо, не без рукоприкладства, ще дуже довго). Цікаво, що ні ініціатор побудови храму, ні голова районної ради в цей розбурханий вулик не прибули. Провладні оратори стояли на тому, що церкву треба будувати Київського Патріархату, бо інакше держава грошей не дасть, а самі бушанці в бідному селі дулю велику зберуть, а не кошти, вже, мовляв, пробували, і не раз. Як сказала мені полум’яний представник громади Московського Патріархату пані Марія Сальчук, голова райдержадміністрації Анатолій Комар пропонував їй перереєструватися в громаду Київського Патріархату і тоді спільно будувати храм. З трибуни називалися дві цифри — 170 і 350 тисяч гривень. Такі суми можуть отримати бушанці від держави на побудову православної козацької, а не московської церкви. Та непохитна пані Марія заявляла, що вона своєї віри ні за які гроші не продасть і громаду Московського Патріархату нізащо не перереєструє в громаду Київського Патріархату, бо вважає це великим гріхом, а на старості років грішити їй не хочеться. І ніякі умовляння про те, що навіть значно менші, як наш, народи мають свої православні церкви — на неї не діяли. Вона стояла на тому, що Росія, Україна і Білорусь у вірі мають бути разом. Голова Української народної партії, в минулому випускник радянського військово-політичного училища, Василь Мартинюк свій виступ почав з того, що він не вірить в Бога, але, все ж, його не зразу «захлопали». Він встиг закликати за єдину церкву. Заступник голови райдержадміністрації, у минулому багаторічний завідуючий відділом агітації і пропаганди Ямпільського райкому Компартії, теж атеїст, Мирослава Марченко розвинула цю ідею і запропонувала збудувати церкву і не розбиратися, чия вона — молитися в ній всім, хто хоче, по черзі. Ця пропозиція нічого, крім іронії, не викликала. Священик Київського Патріархату доводив з трибуни законність і канонічність церкви, яку представляє.

Перейшли до голосування. Більшістю голосів пройшла пропозиція побудувати церкву Київського Патріархату на залишках фундаменту козацької церкви 1665 року, які знаходяться за кілька метрів поряд з порівняно добрим фундаментом за Радянського Союзу розібраної церкви Московського Патріархату.

Це рішення сходу села релігійна громада Московського Патріархату законним не визнала і заявила, що буде оскаржувати його. Справа в тому, що в 1996 році вся найголовніша частина теперішнього Бушанського історико-культурного заповідника була передана їй, згідно з Державним актом, у володіння земельною ділянкою в довічне користування. Цей законний Акт підписаний не лише сільським головою, головою районної ради Іваном Кіловатим, а й дев’ятьма районними державними службами, які дали дозвіл цій громаді на будівництво тут свого храму. Через кілька років, знехтувавши цим законним державним Актом, та ж сама місцева влада дала згоду на створення на цьому ж місці державного заповідника. Дехто, певно, думав, що Марія Сальчук не такий вже твердий горішок, що його не можна роздушити. Але прорахувався. Марія Яківна їздила у Верховну Раду і зверталася по допомогу до Івана Плюща і ще багатьох інших народних депутатів, написала лист послу Росії в Україні Віктору Черномирдіну, не кажучи вже про Митрополита, голову СДПУ(о). Одразу після травневих свят вона знову в далекій дорозі, в пошуках захисту від, на її погляд, незаконних дій влади. Цікаво, що до посла Росії в Україні вона зверталася, а от до Предстоятеля Української Православної церкви Московського Патріархату Володимира Сободана ще ні. Знає, хто більш впливовий у цьому світі...

Схоже, що деякі сили дуже прагнуть використати бушанський релігійний конфлікт і за рахунок нього отримати допомогу від Росії на президентських виборах. Що це за сили, можна судити хоча б по тих, хто підтримує Марію Сальчук. Але Москва ні через дипломатичні, ні через релігійні канали поки що не виказує свого ставлення до цієї справи, вона поки що чекає найбільш вигідного для себе моменту. (В разі програшу потрібного їй кандидата вона сповна скористається цим конфліктом і в суді...).

Поки що Марія Сальчук заявляє, що очолюваній нею громаді незаконно не дають будувати церкву Московського Патріархату на старому фундаменті. В своєму виступі священик Московського Патріархату нагадав, як наші предки „на чолі з Тарасом Бульбою» запекло боролися з поляками. Одним словом, дійсно, поки що Москві можна і не втручатися, поки що її інтереси відстоюються навіть ширше, ніж суть цього конфлікту. Але якщо юристи Московського Патріархату таки візьмуться за справу, то суди можуть тривати багато років...

Історична Буша, на свою біду, вже не раз використовувалася владою в політичних ігрищах. На ній відмили багато грошей. Тут, на кістках захисників фортеці, у свій час побудували стадіон, тут, в цьому місці трауру, витанцьовували щороку в козацьких шароварах, тут, всупереч українській православній традиції, понавиставляли скульптури оголених і напівоголених дівиць, якихось фантасмагоричних створінь, які, звичайно, мають право на існування, але ж не перед православним храмом!.. В старих традиціях влада продовжує діяти і тепер.

Перш ніж підбивати у свій час Кабінет Міністрів на створення тут державного заповідника, потрібно було врегулювати питання із власністю на землю. Перш ніж виходити з ідеєю побудови церкви тепер — варто ще кілька років тому хоча б розпочати реальне вирішення цього непростого земельного питання. А поки що тут, серед цих тридцяти сотих гектара — законної власності громади Московського Патріархату, де влада розпочала роботи по будівництву козацької церкви, загострюючи до крайньої межі важкий релігійний конфлікт, — можна поставити пам’ятник колишньому керівнику Ямпільського району Іванові Кіловатому. Тут його дуже довго ще будуть пам’ятати і згадувати — то як захисника єдиної і неподільної православної віри, то як яничара, який підписав всі документи на отримання тут землі Московським Патріархатом...

Василь КІЗКА, власний кореспондент

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 19 травня 2004 p.