«МИ ТУТ — НЕ РАБИ.
Бо тільки в Італії я відчула себе людиною»
«Доброго дня, шановна редакціє газети! Читаю вашу газету з запізненням, але люблю читати. В №14 я прочитала лист Наталки Петренко «Чому ви, вельможі, так ненавидите селянина?». Мені хотілося б, щоб і Наталка прочитала цього листа. Цитую: «Багато повиїжджало за кордон бути рабами... залишивши дітей, батьків...» Вельможі думають про себе, а я думаю про себе. В даний момент я ж-и-в-у і п-р-а-ц-ю-ю за 3000 км від рідної хати, від сина, від чоловіка, від чотирирічної онучки, від моїх сестер і братів, бо нас усіх семеро, від могил батьків і рідних.
Так, справді, в селі вибір для місця роботи не київський, і за копійки я не могла терпіти знущання рідної держави. В 43 я залишилась без роботи. Волати про допомогу, знаючи про страшну безвихідь жахливого існування людей пенсійного віку, було нескромно. Сидіти (як ти, Наталю) разом з чоловіком (7 років), маючи двох дітей? І в мене такі ж проблеми, як в усіх: взути, одягнути, вчити, дати гроші на відпочинок на морі. Я жила в селі, і вся моя сім’я знає, що таке сіно, солома, а якщо задощило влітку? Знаємо, що таке город і бур’яни. Знаю, що таке за робота по обробітку цукрових буряків 1,5 га (діти допомагали). Маю 3 га земельного паю, здаю в оренду, а сама йду працювати за 2 чи 3 мішки цукру. Так, працювати потрібно, але не понад свої сили. І я поїхала в Італію. Вже 2 роки 6 місяців я живу і працюю тут. Керівництво Італії дбає про таких, як я. В даний момент маю дозвіл на проживання. Можу робити, що захочу: їхати в інші країни на відпочинок, маю відпустку, у вихідні їжджу на екскурсії. Я працюю, Наталко, за цей час не зустріла ні одного раба, якого прикували і змушували робити ту чи іншу роботу. Вибач, що звертаюсь до тебе на «ти». В Італії звертаються так до всіх. Ось ти пишеш, що працювала з чоловіком у господарстві, а я працювала у сфері обслуговування, то чи можу і чи хочу я працювати на фермі? Ні! Я працюю там, де мені подобається, де мені платять гроші. Отримую я за місяць 600 євро. І на Україні не всі працювали вчителями. Дехто і на тваринницькій фермі працював. Ось ці дехто і тут працюють на фермі, але ж, Наталко, знову ж за г-р-о-ш-і. Оплата щотижнева. Роботи є багато. Народ (італійці) добрий, привітний. Мають високі зарплати, дозволяють собі мати все. Пенсіонери мають забезпечений завтрашній день, бо держава піклується про них.
Так, українці не ідуть працювати у школу, на пошту, але є вже наші українці, які відкрили магазин і там продають наш кефір, сметану, хліб і горілку теж. Без неї наші тут не можуть жити. Ось тільки випивками і заслуговують неповагу до себе. А так українців люблять. Ми ж не темношкірі. Іноді виглядаємо краще за італійців або німців. Нація красива. От якби здоровий глузд був не лише у простого сумлінного громадянина, а й у «мудрого керівництва», то все було б «о’кей». Бо ж що робити? Працювати і добре жити. Дуже хотіла б, щоб мого листа прочитала Наталка Петренко. Може, що не так, буду вдячна купити газету в Італії і прочитати листа».
З повагою,
Людмила
Від редакції: Більше 3 тисяч вінничан читають нашу газету, купуючи у Мілані. Десятки тисяч колишніх земляків заходять на сайт нашої газети в Інтернеті. Ми отримуємо від них чимало листів та відгуків на наші публікації. Спасибі за небайдужість. Шлемо вам великий привіт з Батьківщини.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
