Середа, 16 червня 2004 p.

З ним та батьком командира бригади — наше інтерв'ю.

- Василю Івановичу, чому ви вирішили поїхати в Ірак?

- По-перше, щоб поліпшити матеріальний стан своєї сім'ї. По-друге, щоб просто побачити, оцінити. До романтиків себе не відношу.

- Хто з рідних чекав вас вдома? Як вони відреагували на ваш від'їзд?

- Чекали мене і жінка з синами та донькою, і батьки. Ніхто, крім дружини, не знав, що я поїхав до Іраку. Свій від'їзд я приховав від них, щоб не переживали, особливо матір. Про це їм стало відомо після чотирьох місяців мого перебування там. На контрактній основі я там був сім місяців.

- Які перші враження були після перетину кордону? Що на той момент ви застали в країні?

- Ми увійшли до Іраку як миротворці першими. В Кювейті до нас приєднався батальйон з 550 чоловік, який приїхав зі Львова. Повним складом 13 серпня 2003 року ми перетнули кювейто-іракський кордон. На той час застали там одні руїни... Нас зустрічали голодні дітлахи.

- Де та в яких умовах ви там жили?

- Умови, в принципі, були нормальні, наметове містечко. Тільки дуже спекотно — 65 градусів. Така температура трималась три місяці. У містечку жили всі в однакових умовах: від командира бригади до простого рядового. Там немає різниці, чи ти генерал, чи простий військовослужбовець. Були там американці, поляки, казахи, монголи, філіппінці. Але кожен контингент займався своїми питаннями. Перед нами стояли одні завдання, перед американцями — інші.

- На чию долю припали найскладніші завдання? В чому вони полягали?

- Найважче було українцям у провінції Васіт, бо американці передали нам свої повноваження і через півтора тижня пішли звідти.

Що стосується завдань нашого контингенту, то це охорона та контроль 142 км ірако-іранського кордону та провінції Васіт. Також охорона табору та супроводження конвоїв і гуманітарних вантажів.

- Бували у підзвітному вам районі військові конфлікти?

- Попросту йшла тиха партизанська війна. Вони не розбирались, кого вбивати, а кого — ні. Нікого не щадили та не вибирали - вбивати українця чи американця. У гарячих точках, звичайно, гинули американці, оскільки техніка та озброєння були для того, щоб воювати. А ми туди прийшли з легкою стрілецькою зброєю, щоб оборонятись та допомогти. Але я досі не зрозумів, у чому ми їм мали допомагати.

- Василю Івановичу, а як до вас ставилось місцеве населення?

- По-перше, ми з ними в контакт не входили. А ті люди, які вдень доброзичливі та посміхаються, можуть вже ввечері взяти рушницю...

У наше завдання спільно з американцями входило навчати місцевих керувати. Готували їх на прикордонників, комісарів, щоб у разі виникнення конфлікту його вирішували не українці з іракцями, а вони самі між собою.

- Який зв’язок ви мали з батьківщиною?

- Листи писати заборонено. Тому спілкувались тільки телефоном. Зв'язок був забезпечений по округах. Такі міста як Ровно, Чернігів, Львів включали по певних днях. Ці області здійснювали зв'язок через Київ. Я ж пробував телефонувати на наші вінницькі передавальні центри. Казав, що телефоную з Іраку, просив з'єднати з рідними, та отримував відмову, вони відключались. Тому я телефонував з телефона-автомата, який працював на Америку. Ця країна з'єднувала мене з Києвом, а той вже - з Вінницею.

КОНТРАКТНИК МОЖЕ ЗАЛИШИТИ ІРАК БУДЬ-КОЛИ. ОФІЦЕР — НІ

Командир 6-ї миротворчої бригади, вінничанин генерал-майор Сергій Олександрович Островський несе військову службу в Іраку. Ось що розповідає про її особливості його батько — генерал Олександр Авксентійович Островський:

- Як потрапив ваш син до Іраку? Скільки часу він вже там перебуває?

- Він військова людина — викликали і наказали. А він повинен виконувати. Разом з начальством Генштабу у складі 6-ї бригади, яка другою перетнула кордон після 5-ї, він 3 лютого 2004 року вилетів в Ірак. Він має там перебувати 6 місяців. Чекаємо у липні.

- Що входить до їх обов'язку?

- Патрулюють, супроводжують вантажі. Винищують склади з боєприпасами. Побудували школи, дитячі садки для місцевого населення, оскільки там все зруйновано. Роблять добру справу.

- Наскільки часто їм доводиться оборонятися? Все ж таки хтось веде партизанську війну і люди гинуть?

- Небезпека, звичайно, завжди є. Армія «Магді» Мули Асада проти тих змін, які йдуть на краще. Вони прямо кажуть про знищення всіх окупантів, незалежно від того, чи це наші, чи американці. А ось керівництво провінції Васіт наших сприймає дуже добре.

- Ваш син знав про те, що їх там очікує така складна ситуація?

- Звичайно. За місяць до виїзду в Ірак він їздив на рекогносцировку: вивчав обстановку, визначили, які завдання доведеться вирішувати. Побачили умови життя. Думаю, що він знав реальний стан речей, але не розказував нічого. Беріг мене та матір. Вона сердечниця.

- Є твердження, що наші миротворці там воюють замість того, щоб виконувати миротворчу місію?

- Оскільки нападають, то вони повинні оборонятися. Було таке, що на його бригаду напали. Це сталось у травні. Вони повертались з патрулювання. Їхали по дорозі, а їх з обох сторін розстріляли з засади з кулеметів. Багато хто тоді отримав легкі поранення. А двох тяжко поранило. Поки довезли, один з них помер. Він був з Хмельницької області. Іншого виходили.

- Чи була паніка серед наших миротворців?

- Ні, син мені сказав, що всім можна давати Героя. Люди настільки терплячі, ніхто не скаржився на труднощі. 45 % бригади хоче залишитись на другий строк.

- Відомо, що два миротворці вимагають повернення у зв'язку з ускладненням ситуації? Вони у бригаді Сергія?

- Так, вони у його бригаді. Вже виїхав один, його залишила дружина. Це пов'язано з сімейним станом. До речі, усі солдати можуть будь-коли розірвати контракт. А ось офіцери — ні. Сергій мені, навпаки, говорив, що контрактники всі герої в тих умовах.

- Наша зброя поступається їхній? Вони практично не захищені?

- Наші приїхали туди зовсім з іншою метою — миротворчою місією. Важкої зброї у нас немає. А доводиться оборонятися. На війні як на війні. Коли стріляють, треба захищатись.

Марина ПУЗДРЕНКО

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com