Середа, 30 червня 2004 p.

...«Не так уже й багато людей є на білім світі, кут зору яких співпадає з моїм», — один з перших абзаців передмови до нової публіцистичної праці академіка Бориса Мокіна. Тримаю в руках розкішний фоліант більш як на півтисячі сторінок й думаю собі, грішний: «При накладі в тисячу екземплярів — це ж скільки потягнули оці «Перші підсумки» з зарплати та пенсії усім нам добре відомого академіка?!» А таки немало. Мав би ректор Вінницького національного технічного університету зо три місяці не їсти, не пити... Не піде ж він і справді зі своїм «кутом зору», як ми письменники-горопахи, з простягнутою рукою по дядьках-спонсорах...

Колись на курорті у Хмільнику він подарував мені кілька своїх праць. А річ там йшла про не знайомих мені, в принципі, людей і добре відомі події. Тому й резонанс у мене на них був відповідним. Та мокінські «Перші підсумки» виявились зовсім іншого плану. В кут зору Бориса Івановича потрапили цього разу добре знайомі мені люди: справді відомі політики, адміністративна й академічна еліта, господарники, правоохоронці, ба навіть пожежники... Змішались, як кажуть, «коні й люди»... Вирішив таки дочитати довільні кутозорові інтерпретації, як сам він про себе пише, журналіста.

Завершуючи вступ до свого видання, пан Мокін акцентує увагу на тому, що воно розраховане лише на, так би мовити, «гомо сапієнсів» — людей розумних, які не образяться на його «писанія». А хто, мовляв, образиться то... «мене їх точка зору не хвилює...».

Цікаво, пане ректоре, чи образитесь ви на мою точку зору щодо вашого твору: починаючи з того, яким коштом він виданий, й до пролонгованого аналізу уже вашої політико-адміністративної діяльності. Хотілось би вважати вас «гомо сапієнсом».

Універ-універ, або Грос-педагог

Недарма, мабуть, дійсний член АПНУ Б. Мокін скрізь і, насамперед, у переліку своїх регалій, підкреслює саме це звання. Природжений педагог він і справді. Вчити — не хобі академіка. Це його улюблений, так би мовити, коник. Професійний, завважте. Визнаний. На офіційному академічному рівні. От він і вчить! Ну, підлеглих там, колег — така справа... На те він і ректор! Але ж «вчить» він у своїх «Перших підсумках» Василя Максимовича Мороза, коли, як і в яку чергу варто було б присвоювати звання «Національний» медичному університету, який Василь Максимович очолює. Вчить, як йому, Герою України, не менш відомому за Мокіна академіку, слід будувати корпуси свого навчального закладу і чим це може для нього, голови ради ректорів, закінчитись. (Якщо він, звичайно, не послухає саме його, Мокіна).

Навчає він у своїй книзі і ректора Вінницького державного аграрного університету професора Середу Леоніда Павловича. Пише йому менторські листи з чітко означеними позиціями його помилкових рішень й радить, радить, радить... Переживає, тобто, за колегу-ректора, аби чого такого з ним не трапилось... Вчить, як треба... Мало того. Він пише їм й міністру освіти В. Кременю листи, в яких пропонує стати під його, так би мовити, «знамена». Тобто аграрний і педагогічний, за задумом Бориса Івановича, мали б зректися своїх університетських статусів й стати інститутськими складовими суперуніверситету, який би очолив ну, хто б ви думали, — звичайно ж, він, Борис Іванович Мокін!

Міністру й колегам-ректорам ідея ця чомусь сподобалась не надто. Та в Бориса Івановича руки від того, як кажуть, не опустились. Знайшов він собі колегу-ректора, якого, за думкою Бориса Івановича, можна ще було чогось навчити. Тим більш, що той був на цій посаді, як кажуть, «свіженьким» й до того ж мав перед словом «ректор» дві манюсінькі з крапочками букви «в. о.» (виконуючий обов'язки). О! З цим у кішки-мишки можна було погратись. Або відігратись. По повній, як кажуть, програмі. Згадати колишньому заступнику Вінницької облдержадміністрації О.В. Шестопалюку усі ті образи, які, як вважає Борис Іванович, він від нього свого часу терпів. А було ж, вважає Борис Іванович, було... Що й казати... То Шестопалюк затримав у себе подання на його нагороду до шістдесятиріччя, то не нагадав губернатору, що статус «Національного» мав би насамперед отримати технічний університет, а аж ніяк не медичний. Ну, і таке інше... Як кажуть, «по мєлочам», але набралось у Бориса Івановича до Олександра Васильовича... Ой набралось... Тепер вчитиме в.о. ректора Шестопалюка. Ой, як вчитиме! Хоча б у своїй книзі, яку обов'язково, з величезною насолодою йому, Шестопалюку, подарує. Від слів до діла у Бориса Івановича — один крок. Написав. Підписав. (Скромно, але зі смаком). Відіслав. Щоб, як кажуть, серце тому затерпло й очі на лоб полізли. Адже прогноз у Бориса Івановича щодо Олександра Васильовича — суворий.

«Не пущать»! До ректорства. Доктором, професором, ректором тому, на думку пана Мокіна, не стати. Ніколи. А якщо таке раптом й трапиться — синхронно присвоїти уже ректору Шестопалюку звання «Герой України» (ст. 508 «Перші підсумки»).

Далі наш універ-універ переключається на вінницькі: обласну і дві районні прокуратури, — вчить, як треба їм виконувати їх функціональні обов'язки. А у випадку ігнорування його повчань обіцяє, що університет перейде під «прапори опозиції» (розумієте, прокурори, що вам за це буде?!). Вчить держком по цінах і її керівника Пендальчук В.Ф. Не вчить вже, сказати б, а носом товмачить, через суди... Начальника УМВС у Вінницькій області він уже навіть не вчить, а провчає, як школяра. Вінницький УБОЗ, мовляв, «наїжджає» за вашою вказівкою. Ми ж хабарів, звісно, не берем. Згодом, правда, у цій же книзі погоджується, що таки є випадки... Чого ж тоді було в попередніх розділах книги запевняти В.А. Бевза, що святі, мовляв, і божі викладачі технічного?.. Нонсенс, Борисе Івановичу! Чи є алгоритми і тут? Та це так — свої. Але ж Борис Іванович вчить не тільки їх. Президента держави, наприклад: як би йому було варт відповісти на образу з лаптями у Верховній Раді (ст. 213). Вчить він і В.М. Литвина (так підказує йому, заявляє Борис Іванович у своїй книзі, «космічний розум»), як робити Голові ВР подальшу кар'єру. Не гребує порадами ні Петру Порошенку, ні навіть Юлії Володимирівні: що і як їм далі діяти.

Варто, мабуть, усім нам докласти зусиль, щоб «Перші підсумки» Бориса Івановича таки потрапили на стіл до Президента як навчальний посібник. До неї можна додати матеріал, який її коментує. Тобто статтю, яку ви оце читаєте. Надіюсь, що тоді сам уже пан Мокін отримає в швидкому часі Героя... Якого, правда, — невідомо...

Отже, політичні пропозиції патріота, як він сам про себе пише, України Бориса Івановича Мокіна. Цього разу, як заклик до дії:

I. Негайно передати острів Тузлу Росії. Так буде краще всім (без коментарів) (ст. 362-363).

II. Негайно перейти під протекторат Росії на правах «меншої сестри».

Нічого не скажеш. Ви, Борисе Івановичу, — справжній патріот України. Адже ж ви як колишній народний депутат голосували, мабуть, свого часу за її незалежність?! Та й уся квінтесенція вашої книги ніби за це. Загальна, так би мовити. Але ж думки, факти завважте, не позаконтекстуальні і оце ваше менторство, аргументоване «космічним розумом», змушують констатувати сумні речі. Для вас, шановний академіку. Тому що, переходячи до справ, так би мовити, буденних, що відбувалися й відбуваються нині у ввіреному вам навчальному закладі, який ви чомусь увесь час ототожнюєте з самим собою (я випустив, я зробив, я підготував...), мені ще не раз доведеться погодитись з вами щодо доцільності «профілактики мозку», яку ви так детально описуєте на кількох сторінках вашої книги.

Тому, виконуючи новий термін ректорства і не в міру перевантажуючи себе ще й роботою журналістською, варто вам, мабуть, знову поїхати до Києва й поновити оте «судинорозширення», щоб працювалось більш сумлінно. А то ще, чого доброго, попадете в розряд не «гомо сапієнсів» й почнете ображатися на критику.

Володимир КУЗЬМЕНКО, заслужений працівник культури України, письменник, журналіст

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com