Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

З Іраку востаннє миротворець з Вінниччини Роман Гензерський розмовляв із батьками по телефону в четвер, близько 6-ї години вечора. На той момент ні 23-річний старший сержант, ні мати Любов Олександрівна, ні батько Олександр Іванович не знали, що це була їхня остання розмова...

Про що говорили? Роман запитував, чи встиг батько накосити сіна. Матері пообіцяв, що по приїзді із Іраку обов’язково проведе телефон або купить мобільний, щоб вона по сусідах не бігала, коли він телефонує із служби. Хоча строк піврічного контракту миротворця закінчувався 10 серпня, він вже знав, що продовжить його. Рапорт вже для цього подав. Але через 12 годин пролунав постріл, який забрав його життя...

САМОГУБСТВО, ПРО ЯКЕ НІХТО НЕ ХОЧЕ ГОВОРИТИ?...

О 7-й ранку 2 липня постріл із автомата АКС-74 забрав життя командира відділення підвозу роти матеріального забезпечення 6-ї механізованої бригади, яка базується поблизу аеродрому Ель-Кут. У той день Роман був черговим по гуртожитку. Куля увійшла з лівого боку шиї, перед підборіддям. Миротворець загинув миттєво.

Напередодні цієї трагедії у провінції Васіт було свято. 1 липня українські миротворці віддали повноваження місцевим урядовцям. Урочистості відбувалися у базовому таборі українців. У центральному парку міста Аль-Кут вперше за останній рік було організовано гала-концерт. Цей день мав стати визначальним у подальшій службі 1576 українських солдатів, які добровільно приїхали сюди, уклавши контракт.

Служити Роману Гензерському залишалося 1 місяць і 10 днів. Тому інформація про самогубство викликала неабиякий резонанс. Багато хто поставив під сумнів таке повідомлення прес-служби Міністерства оборони України. У селі Россоша Липовецького району, де жив Роман, у це не вірять. Не міг він так вчинити, — категорично заявляли мені односельці.

Сусідка Зоя:

— Він завжди допомагав батькам, всю роботу виконував. До нього завжди можна було звернутися по допомогу. Знаю, що мріяв заробити грошей, купити своє житло, одружитися. Ніколи ніхто про Романа й слова злого не сказав.

Хрещена мати Софія:

— Ще ввечері ми розмовляли із Любов’ю Олександрівною. Вона розповідала, що телефонував Рома. Казав, що приїде незабаром додому, що у нього там все гаразд. А зранку — телеграма. Я і досі не можу повірити у те, що сталося. Рома ще зі школи мріяв стати військовим. Після армії залишився далі вчитися у військовому училищі. А тут...

Микола, дядько Романа:

— Роман мріяв про кар’єру військовослужбовця. У нього були всі дані. Навіть його начальник казав, що таких би хлопців, то українська армія була б найкращою. Він був підготовлений до служби. У батьків навіть залишилася подяка від американців, отримана під час проходження Романом військових навчань.

Версію про нещасливе кохання знайомі одразу спростовують. Не було у Романа серйозних стосунків. Більше схильні до того, що кліматичні умови, психологічна обстановка за тисячі кілометрів від батьківщини вплинули на нього. Домислів та вигадок може бути багато, бо ніхто із вищих військових чинів, які приїхали в ці дні до Вінниці, щоб організувати похорон, так нічого і не роз’яснив.

«ВАНТАЖ-200»: ІРАК-КУВЕЙТ-НІМЕЧЧИНА-УКРАЇНА

Вночі 5 липня на аеродромі Гавришівка приземлився літак. Двоє військових у комуфляжній формі протягом трьох діб доставляли тіло Романа Гензерського на батьківщину. «Вантаж-200» — саме під таким «кодом» привозять в Україну солдатів, які загинули за кордоном. Це вже сьомий такий вантаж, який прибуває із Іраку за останні 8 місяців і друге самогубство. «Чорні тюльпани», відомі з часів Афгану, знову перетинають наше небо.

Тіло Романа на Україну супроводжували полковник, офіцер управління 6-ї окремої механізованої бригади Сергій Косих та старший лейтенант, командир взводу Сергій Скакун.

Кажуть, що коли батькам повідомили про загибель Романа, вони не повірили у версію «самогубство». Вимагали повторної судової експертизи у Вінниці. Судмедексперт Запорожцев у довідці зазначив: «Вогнепальне кульове наскрізне поранення голови... Травма настала при виконанні обов’язків військової служби...»

Звичайно, ця скупа фраза у документі, який видали батькам, ні про що не говорить. Не будемо переказувати, що розповідали журналістам генерали, полковники, офіцери Міністерства оборони. Мова в основному йшла про те, що щодня гинуть тисячі людей — у авто- і авіакатастрофах. Тисячі людей кінчають життя самогубством. Саме ці офіцери, до офіційного завершення розслідування справи, відмовляються будь-що коментувати, посилаючись на відсутність інформації.

Ми спробували дізнатися про щось у супроводжувачів «вантажу-200».

— Сергію Олександровичу (звертаюсь до полковника Косих), при яких обставинах загинув Роман Гензерський?

— Жодних подробиць я не можу повідомити. Йде розслідування. Скажу одне, солдат загинув при виконанні бойового завдання. У Іраку кожен миротворець виконує бойове завдання. Кожен із нас підписав контракт, кожен знав, на що йшов. Більше того, всі солдати в Іраку — це не люди з вулиці. Практично кожен знає, що таке смерть, і бачив її. Тут обстановка різна. Зараз більш-менш спокійна, але буває, що бази обстрілюють.

— Скажіть, чи могли погодні умови вплинути на поведінку людини, її вчинки?

— На мою думку, кожен з нас вже пройшов період акліматизації. Зараз кожному солдату на день видають по 6 літрів води, є спеціальні пристрої, які не дають протягом 6 годин їй нагрітися. Окрім цього, кожен має по 3 кг льоду. Казарми обладнані кондиціонерами. Спочатку було важко, зараз вже звикли. Особисто я напишу рапорт про продовження служби на наступний термін.

ФІКТИВНИЙ ШЛЮБ АБО ПІДПИС БАТЬКІВ

Родичі Романа Гензерського розповідають, що батьки не хотіли давати йому дозвіл на службу в Іраку. Проте син переконав їх. Напевно, аргументи були такі: це можливість заробити гроші на достойне життя. Після довгих умовлянь — дозвіл дали. До речі, із села Россоша ще один хлопець сьогодні проходить службу в Іраку. А з Вінниччини — 56.

Розповідають, що коли батьки відмовляються підписувати документи і офіційно засвідчити своє «добро», то деякі військові просто вдаються до шантажу: «У мене немає іншого виходу, як фіктивно одружитися і взяти підпис у дружини». І батьки вимушені ставити згоду.

А потім — довгі місяці очікування із страхом перед кожним випуском новин, де йдеться про миротворчі дії в Іраку. За цей період там загинуло 7 військових: в результаті бойових дій загинуло троє наших солдатів. Ще один українець пішов з життя внаслідок необережного поводження зі зброєю. Один загинув у дорожньо-транспортній пригоді. Офіцер-перекладач Олексій Бондаренко покінчив життя самогубством. Другим добровільно пішов із життя Роман Гензерський.

Втім, хотілося б подивитися правді у вічі. Війна, безумовно — справа чоловіків. Але йдуть вони у Ірак, у країну, де божевільна спека, заради добробуту своїх сімей. Бо у рідній державі за мізерні зарплати вони не можуть достойно, як офіцери, утримувати свої сім’ї. А повертаються не всі...

ВЕСІЛЬНЕ ГІЛьце, ОБРУЧКА, ПОХОРОННИЙ МАРШ ПІД ВІЙСЬКОВІ ЗАЛПИ

Цього року вишня, яка росте на подвір’ї родини Гензерських, не вродила. Мороз побив ягоди, а листя — пожовкло.

В Россоші неодруженому чоловіку, який помер, родичі надягають обручку, на піджак закріплюють весільні букетики. А в останню путь проводжають односельчанина із весільним гільцем. Воно — із вишні.

Не встиг Роман знайти у свої 23 роки кохану. Хотів як достойний чоловік стати на ноги. І вибрав для цього не легкий та безчесний шлях, а достойний... Плани про власну сім’ю були попереду.

Ховали його 6 липня, у переддень Івана Купала. На прохання батьків тіло вийняли із цинкової труни і хоронили у дерев’яній. Поряд лежала камуфляжна форма. Ось і вся «привілея» для ще одного «журавля», що поповнив зграю «полеглих за землю». Не вітчизняної, а чужої війни...

В останню путь миротворця провели рідні та близькі, однокласники, односельчани.

Можливо, ми так і не дізнаємося, що сталося того фатального ранку в іракській провінції Васіт у місті Ель-Кут... Роман назавжди забрав таємницю своєї смерті разом із собою.

Наталія СТРЄЛКОВА

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 7 липня 2004 p.