Середа, 14 липня 2004 p.

Тим часом сотнi робiтникiв знищеного пiдприємства, на тiлi якого багатi капiталiсти наварили чималi капiтали, не можуть отримати свою зарплату ще за 2002 рiк. Ямпiльська виконавча служба на чолi з В. Й. Шаповалом, яка цiлий рiк стягувала на користь нещасних робiтникiв 341 тисячу 806 гривень i 81 копiйку, 19.04.2004 року направила всi виконавчi провадження по цiй справi лiквiдатору Мiщишину Михайловi Олександровичу, у Вiнницю, для подальшого виконання, а той розводить руками – немає вже що стягувати на користь злиденних робiтникiв, якi залишенi тут напризволяще.

Отак просто i водночас не по-людськи жорстоко, за давно вiдпрацьованим механiзмом, сховано кiнцi у воду в трагiчнiй iсторiї Гонорiвського цукрозаводу i його робiтникiв...

Варварська iдея розбагатiти на кровi i потi, честi i майбутньому Гонорiвки обов’язково комусь вилiзе боком. Бо тiльки здається, що сучаснi банки надiйно зберiгають таємницi грiховних вкладiв. А насправдi у Бога нiчого немає таємного. I Вiн карає за такi вчинки, за сльози i гiрку образу сповна... Хай не одразу, хай не в теперiшньому поколiннi, але неодмiнно, бо таке безкарним бути не може.

IНТЕРВ'Ю З ОСТАННIМ ГОЛОВНИМ БУХГАЛТЕРОМ ГОНОРIВСЬКОГО ЦУКРОВОГО ЗАВОДУ НIНОЮ ФЕДОРIВНОЮ СКОРУПОЮ

- Нiно Федорiвно, чим ви пояснюєте таке раптове знищення Гонорiвського цукрового заводу?

- Причина того була закладена ще ранiше. У 1999 роцi ми були об’явленi банкрутами. У 2000 роцi вже не запускалися. Бо обладнання ми вiдремонтували, а мазуту для котельнi нiхто не дав зумисне. Я все бачила... Робилося все десь у «верхах»... Було розподiлено, кому який завод, хто повинен взяти, купити. Цiни збивалися, збивалися, i ледве наш завод за один мiльйон двiстi шiстдесят тисяч було куплено. Фiрма «Промiнтерсах» купила цей наш завод i створила з нього своє дочiрнє пiдприємство. Вони почали складати договори з КСП на поставку сировини. Трiшки мазуту заготовили – i запустили пiдприємство. Пропрацювали тиждень — i не стало сировини, мазуту. Далi – як є буряк – немає мазуту, i навпаки. Стали. Накопичують потрiбнi запаси, а дорогий час iде... Отак якось перший рiк проскочили. На другий рiк згнило на кагатному полi заводу на мiльйон гривень цукрових бурякiв. У нас так вийшло, що дочiрнє пiдприємство – Гонорiвський цукрозавод — мало борг перед товаровиробниками, бурякосiючими господарствами, у сумi пiвтора мiльйона. А мiльйон чотириста тисяч гривень господарства були виннi нам. Так i не розрахувались. Настав час гасити кредит на 800 тисяч гривень, а немає чим. Кредитори трохи почекали. А фiрма «Промiнтерсах» заклала ж завод, коли брала цi кредити в банку «Аваль». Тодi нашi господарi знайшли спонсора, який погасив кредити i забрав завод. От i все... Це зробила запорiзька фiрма «Руст-Агро сервiс». Це цi.., що дорiзають зараз наш завод.

- А де подiлися цiннi папери – акцiї?

- Акцiї людей знищилися при банкрутствi. Коли розподiлялися кошти, яких не вистачило, i тодi значну частину їх вiддали кредиторам. А самi акцiї за завод... то до них черга не дiйшла. Виплата по них вiдбувається аж у четверту чергу, а у нас навiть друга черга акцiонерiв не була оплачена. Надiї в людей – простих наших акцiонерiв — на отримання хоч якихось коштiв по тих акцiях немає нiякої. Арбiтражний керуючий був – Василь Федорович Глєбов. Вiн розподiлив кошти, вiддав частково зарплату, другi платежi пiшли у Пенсiйний фонд, третi – кредиторам. Їм вистачило лиш по десятiй частинi вiд того, що належало. А до погашення простих акцiй людей справа не дiйшла. Бо йдуть вони в останню чергу, якщо з’явиться майно. Але його вже не було. I вже не було хоч би копiйки простим людям.

- А як так сталося, що людям, крiм того всього, — за цiлий рiк не виплатили зарплату?

- Не за цiлий рiк, а за дев’ять мiсяцiв. Хоч це теж немало i незаконно. Всi надiялися, що буде завод працювати, що зарплату вiддадуть, але не вiддали...

- Але ж є суворi закони, якi передбачають чималi покарання за затримку зарплати за значно менший термiн, чого вони тут не дiють?

- Коли представники фiрми «Промiнтерсах» збули завод, то тут же самi щезли. Не було вже з кого питати за зарплату. Мiж тим, на заводi ж залишалися чималi товаро-матерiальнi цiнностi у складах: i мазут, i вапно, i камiнь вапняковий, який зараз ще допродують. Кому за це грошi пiшли – нiхто не знає. А це ж великi дуже грошi. I вони пiшли поза хмари. Примiром, у нас на залiзничнiй станцiї був мазут i в заводi — теж. На станцiї було 67 тонн його, а в заводi — близько ста тонн. Так в завод до нього i не допустили лiквiдкомiсiю новi хазяї, все собi привласнили. За рiшенням суду, який присудив виплатити людям зарплату, взялася командувати тут виконавча служба. У всьому вона була голова, вона тут командувала. Двадцять вiсiм процентiв всього вони вiддали людям зарплати i кажуть, що бiльше коштiв немає. Отакi командири... Зате весь наш вапняковий камiнь забрав Іллiнецький цукровий завод. Хто його продавав, кому кошти пiшли – нiхто не знає. Ямпiльською районною виконавчою службою було описано цiнностей на нашому загиблому заводi на мiльйон гривень. Але дуже мало що з того дiсталося людям у рахунок зарплати.

- Нiно Федорiвно, я кiлька разiв писав про робiтникiв, якi заблокували Моївський цукровий завод i не дали його порiзати i вивезти на металобрухт.

– Кожен хотiв, щоб виступив хтось, лише не вiн сам. На початку цього розгрому всi робiтники прийшли до заводу, висловили незадоволення, потiм розiйшлися, а цим багатiям тiльки й цього треба було. Головним бухгалтером я працювала на пiдприємствi двадцять рокiв. Пережила тут кращi його часи i бачила, на жаль, цю бiду. Жаль, дуже жаль... Я туди не можу навiть навiдатися, щоб побачити те все, серце болить. Нашому майбутньому поколiнню тут вже нiчого не залишилося, крiм злиднiв.

– Деякi люди за знищення цього заводу кидають камiнь в городи трьох осiб: у ваш, директора пiдприємства Валерiя Косована i самого Анатолiя Комара – єдиного засновника сусiднього з вами тростянецького господарства, який є i головою райдержадмiнiстрацiї. Як би ви розподiлили вiдповiдальнiсть за те, що сталося, цих трьох людей?

- Боже!.. До знищення цього заводу я взагалi не маю нiякого вiдношення. Я ж була найнятим працiвником, як i всi. Що наказували менi начальники – я свої обов’язки виконувала. Тут були хазяї, якi керували. Для них чиясь думка – нi моя, нi Косована — нiчого не значила. Можливо, якби директор виступив у цiй ролi i сказав, що давайте не дамо знищити пiдприємство, то, може б, пiдтримали. I тодi не стали б рiзати його. Певно, й Комар мiг виступити i закликати робiтникiв до захисту пiдприємства, як у Моївцi це зробили керiвники Чернiвецького району? Хай не прямо, а опосередковано, як це робили там?

- А, може, дiйсно був не потрiбен країнi цей завод?

- Вiн був потрiбен. Тi, що купили пiдприємство, придбали його без спадкових боргiв, повнiстю готовим до роботи, з прекрасними кадрами. I буряк везли сюди нам, i все було добре. Але вони так похазяйнували... А люди мовчали... Вiрили керiвництву...

- Отже, тепер немає майбутнього нi в Гонорiвки, нi в Тростянця?..

- За Тростянець я так не сказала б. Там господарство, там люди мають землю, майновi паї, це велика рiзниця, нiж ми тут, у виселку, в яких немає нiчого: нi землi, нi заводу, нi iншої роботи. Так, з Тростянця, з Дзигiвки, з Репляшенець є люди, якi весь вiк працювали на нашому заводi, i тепер вони теж залишилися без землi, такими ж убогими, як i ми...

Василь КIЗКА P.S. Повний текст цього матерiалу читайте на сайтi www.korespondent.boom.ru

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 35, 36, 37, 38, 39, 41, 42

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 21

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 21

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com