Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

Щоб визначити теперішнє місце і статус Вінниччини на теренах України — варто застосувати «теорію відносності» і поїхати з нею на декілька днів до інших міст. Я вибрала для порівняння Хмельницький.

Чому — зрозумієте пізніше. Не так давно сусідній обласний центр скептичні вінничани називали «дірою». І для аргументу наводили те, що у нас майже у два рази більше населення, вузи, як-то, мед, пед, політех, сільгосп та торгово-економічний, а у хмельничан один — побутового обслуговування. Наша одна із найкращих в країні фонтанна площа із зразковим універмагом яке хочеш око затикала за пояс. Не поступалась і «Бастилія». А заводи-гіганти «Маяк», «Термінал», ДПЗ, «Кристал», тракторних агрегатів, радіоламповий. А фабрики «Володарка», «Поділля», кондитерська, спиртзаводи, м’ясокомбінати, консервні заводи... І все вироблене тут мало свою марку (ще й яку). Одним словом, гордитись було чим. І може саме тому багата та безпечна Вінниччина була меккою відставників. У нас у 80-х проживало 148 відставних генерали... Ми були незмінною повітряною столицею елітного підрозділу Збройних сил. Ми по валовому доходу на душу населення були другими в Союзі. До речі, а ви знаєте, що у вінничан на книжках тоді було найбільше заощаджень (компетентні служби стверджують, що це якраз і послужило тому, що у Вінниці розмістили свої офіси лохотронщики із дому «Селенга» «Оберіг» і т.п.)

Так, без сумніву, тоді Вінниччина була багатою, самодостатньою, а її обласний центр — одним із найкращих міст України.

А який її статус тепер? Чому вона так стрімко втратила свої надбання, стала такою збіднілою і обшарпаною, чому у нас одні із найдорожчих ціни на прод- та промпродукцію, а зарплати — одні із найнижчих в Україні? Чому ми стали наполовину дотаційними, а всю красу заполонила примітивна архітектура стихійних ринків? Чому «серце» Вінниці — фонтанну площу — через чиїсь ігри розвалили і зробили «позором» міста? А скільки таких «позорів» із кінотеатрами, готелями і т.п. ми вже пережили? Скільки з нашого міста ще будуть насміхатись заїжджі зірки, що воно, мовляв, як після війни... Хто його до цього довів. Чому другим — скромнішим у всіх відношеннях містам і областям — вдалось витримати зміни, а нам ні?

Давайте подумаємо разом. А ось як мені на це запитання відповіла моя колега: «У нас просто красти було мало що, тому нашим керівникам нічого не залишалось, як «напрягатись», щось шукати, десь знаходити. А ваш багатющий край чиновники розбазарювали, кладучи від цього «маржу» у власну кишеню».

А якщо і дбали вони за щось — то лише за власні інтереси. На благодатному грунті проростав так званий «неперсоніфікований» бізнес наших керівників, розростався у цілі імперії, до яких буцімто і тепер не мають вони ніякого відношення «де юре». Хитріші «купували» вікна і перекачували все в чорному налі через кордон. А там довірені родичі вкладали в бізнес та нерухомість. Вже від емігрантів цікаві дізнались, у кого на землі обітованій вже скуплено півміста Хайфа...

А вже те, що за безсовісної та некомпетентної політики багатьох наших керівників Вінниччина стала сировинним та збагачуючим придатком для Києва — знають усі. Як і те, скільки спирту витекло звідси для потреб однієї із партій. А місто дійсно як після війни — бо за словами перших осіб «дорогие винничане» і «любі друзі» крилась невиправдана, страшна байдужість за майбутнє цього краю, суцільна зрада інтересів цілих поколінь.

Так, розкрадали всю Україну. Але в нас це робили особливо безбожно. Переважна більшість наших чиновників впустила на наші терени варягів, бандитів і вони почали творити тут «безпредєл».

Хоча Вінниччина продовжує виробляти на Україні найбільше цукру — через розтерзані заводи (вони продавались по ціні, дешевшій за вартість металобрухту із устаткування) – «цукровим Донбасом» вже назвати її не повертається язик. А ось бандитським «палермо» вона таки стала. Як вона розкрадалась і скільки за приватизацію її найпривабливіших об’єктів всім відомі люди поклали у кишеню — при бажанні можна підрахувати.

Про те, що держслужба стала найприбутковішим бізнесом — свідчать царські села, а в них — будинки «малооплачуваних» держслужбовців. Куди дивились контролюючі та правоохоронні служби? Туди ж... Щоб їхні збудовані палаци не поступались. А якщо ще їх «кришувати»... Тоді і виходить кругова порука, яку споглядаєм. Виросли цілі родинно-приятельські клани. Проаналізуйте і обов’язково побачите там присутність впливового держслужбовця чи правоохоронця.

Все дає плоди... Які — я описала вище. І за них має бути особливо соромно нашим вінницьким керівникам і чиновникам. Бо це саме через їхнє бездарне керівництво ми маємо те, що маємо... Ось як охарактеризував один із керівників вже тепер сусідньої області наших чиновників: «У вас особливо споглядається видимість роботи — а не робота. Всі такі безпечні, такі вальяжні. Немовби в раю живуть. Ніхто не напрягається, нічого не шукає...»

Той у відпустці, той на курорті, той на лікарняному, той у суцільних «загранпоїздках»... До речі, а ви пробували проаналізувати, що вони звідти для області привозять... Де сучасний підхід, пошук інвесторів та інвестицій?

Я зараз хочу пригадати, що позитивне залишив по собі хоч один із семи губернаторів і не можу (щоправда, були й такі, кому не дали)... Хоча те, що здобув для себе, кожен поважаючий себе журналіст вирахує.

В одного із них вже є більше 20-ти підприємств того ж самого неперсоніфікованого бізнесу, в іншого — під ковпаком спиртова галузь і телерадіокомпанія в кишені, ще в одного — більше половини приватизованих лісів та ставків області...

До речі, торгово-готельний комплекс доньки останнього губернатора, про який ми вже писали і лише на проектну документацію якого потрачено 7 мільйонів, — вже вступив у дію. І дійсно став окрасою. Тільки не нашого міста, а Хмельницького. Вінниці про такий шикарний універмаг варто лише мріяти, бо тепер наш навпроти того — ніщо...

Ринок у Хмельницькому знають усі. І по цінах, які порівняно із вінницькими — смішні, і по його товарообороту. Саме він дає Хмельницькому 40 відсотків податків до бюджету. А тепер подивіться на карту... Так, цей ринок по територіально-географічному розташуванню нам давала сама природа. Прогавили. І тепер весь оптовий товар із одеських портів лише курсує туди через Вінницьку об’їзну... І так багато в чому.

Під «мудрим» керівництвом наших екс-губернаторів та екс-мерів ми багато чого прогавили. То й же Хмельницький вже давно має відремонтований та облаштований центр, ми лише розпочинаємо це робити, там вже давно взяті в оренду та красиво облаштовані міські пляжі. В нас з них багаті депутати скутери запускають.

Поїдьте і подивіться — там вирує життя, процвітає підприємництво. До речі, мені колеги розповіли, що свого часу їхній мер дав наказ — якщо за тиждень підприємцю хтось у міськвиконкомі не допоможе вирішити питання або ж відкрити бізнес — поплатиться роботою. І так з архітектурою, землевідведенням...А тепер запитайте у приватних підприємців Вінниці — скільки вони тратять часу для цього у нас. Вони ж відзначають, що у нас чиновниками різних рівнів чиняться тільки перепони і скрізь висновок один — треба дати хабара...

Згадайте роки без гарячої води, постійні перебої з газом. Наші сусіди цього не знали! Тепер розумієте чому...

У чиновницьких кабінетах Вінниччини виробилась особлива політика, яку можна охарактеризувати одним виразом «Тихо –ша»...

За останнє десятиріччя Вінниця, через описані «нрави», стала схожа на безприданицю. І дуже добре, що її нарешті ощасливили бюджетним вливанням.

І хоча вона перетворилась на будівельний майданчик — зажевріла надія, що стануться зміни на краще.

Втрачено дуже багато. І в першу чергу нашими керівниками та чиновниками. Традиція взяття на роботу своїх людей, а не спеціалістів також дала свої плоди. І невміле керівництво — коли без нагляду цілі служби робили що хотіли. Губернатору та меру найперше треба усвідомити саме цю проблему. Якщо армія чиновників і далі буде грати у існуючі правила гри — результатів не буде, навіть коли вони цього домагатимуться. Один у полі, як відомо, не воїн. Думаючі вінничани вже давно усвідомили, що найбільша проблема у нас саме у цьому.

Цілі структури, служби, управління живуть ще тими «нравами», результати яких я навела. Ви не повірите, але деякі з них вже навіть і не рахуються із керівництвом — мовляв, скільки їх вже було — а ми непотопаючі. Ось чим найперше треба зайнятись, ось в чиї кабінети треба впустити свіжий вітер змін.

Зрозуміло, що не всіх треба гребти під одну мірку. Населення Вінниці знає і чесних, компетентних та порядних чиновників. Але їх мізер. А вирішує все, як відомо, більшість. Якою вона буде у існуючій команді мера та губернатора — такою буде і оцінка їхньої роботи. Майте те, що захочете. Ми ж — оцінимо по результатах. Бо вінничани вже знають, куди дивитись.

Мені, як і вам, дуже хочеться гордитись своїм містом і областю. Адже вінничанам завжди вистачало почуття гідності та самодостатності. В нас завжди панували гарні традиції — не пасти задніх. Отож, давайте прориватись!

Тетяна РЕДЬКО

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 28 липня 2004 p.