Середа, 4 серпня 2004 p.

Я дивлюсь альбом Маринки. Фото усі як на підбір – запальна, весела дівчина завжди на першому плані, завжди з посмішкою в оточенні подруг. А ось і остання фотографія — Марина з друзями святкує День молоді. І ніхто не знав, що через день її не стане…

Першого липня о 12 годині Марині стало погано. Вона працює на українсько-німецькому підприємстві «ЕСКА Фут Солюшан», у цеху, яке виготовляє котлети для «МакДональдса».

…«Тисне в грудях і в живіт віддає», — сказала Маринка і опустилась на землю. Дівчата перенесли її у кабінет і викликали «швидку». Але ті їхати відмовились: «У вас на виробництві є свій фельдшер». Та фельдшер саме в той час пішов на обід. Марині ставало ще гірше. Вдруге подзвонили. Знову відмова. Тоді трубку взяв директор підприємства і мало не матом почав кричати. «Швидка» приїхала через 45 хвилин після першого виклику. Разом з нею — і мама Маринки, якій подзвонили додому. Розповідає Любов, мама:

- Мамо, мене дуже болить! Вона лежала на кушетці і навіть ліва рука посиніла. Я її вмовляла, що зараз лікарі допоможуть, просила потерпіти. Але коли зайшов лікар, то не поміряв ні тиску, ні пульсу. А одразу вирішив, що це «гострий живіт». Марина, ледве переставляючи ноги, сама зайшла у «швидку», і, зігнувшись, сіла на стільчику. В прийомному відділенні черговий лікар, дізнавшись, звідки привезли доньку, одразу сказала: «Котлет нажралась, в инфекционное ее». Вона також навіть не доторкнулась до дівчини. Одразу стали вимагати 50 гривень на заповнення картки. Та я відмовилась і, залишивши доньку, побігла до своєї знайомої лікарки. Та тільки зміряла тиск – і закричала: «В реанімацію!»

Вони робили їй все, що могли, і адреналін у серце, і електрошок. Лікарі навіть не виганяли мене з реанімаційної, просто сказали: «У Марини гострий інфаркт міокарда. Почався набряк легенів. Робимо, що можемо… Тільки не заважайте нам».

І Маринина мама, молода 39-річна жінка, стояла у кутку зали, крізь сльози дивилася як рятують її доньку. Маринка була ще у свідомості, щось говорила до останньої хвилини.

- А потім, крізь туман, почула: «Принесіть бинта». Я побігла за бинтом, а коли верталася, молодий лікар вийшов мені на зустріч. Я все зрозуміла. Забігла у реанімаційну. Моя дитина… Знесилена, знеболена — вона ще лежала з відкритими очима. Моя Мариночка три години мучилась під лікарнями. О 15.15 її серце не витримало людських знущань...

Я стільки всього передумала. Думаю, може, вони так нею накидалися, бо у травні Маринка потрапила у лікарню з підозрою на апендицит. Тоді мені теж сказали, поки не дасте 50 гривень, оформлювати картку не будемо. Я сказала, що грошей не дам, бо якщо таки підтвердиться апендицит, то мені гривень 500 на операцію треба буде. Може, коли Маринку привезли з інфарктом, вони згадали мене? До речі, тоді у травні Марині зробили усі обстеження. Була там і кардіограма, яка показала «норму».

Вже після похорону Любов написала заяву у транспортну прокуратуру на дії лікарів залізничної лікарні. Але через кілька днів їй сказали, що згідно з інструкцією покараний буде лише… начмед.

- А до нього я якраз і не маю ніяких претензій! Навпаки, він єдиний з усіх прийшов до нас, попросив вибачення, записав, чим може допомогти. І вам будь-хто скаже, що він дуже порядна людина. Я просила, щоб покарали саме винних – 71-річну лікарку, яка відправила мою дитину в інфекційне і головного лікаря, який тримає такі кадри. Але лікарка сама подала заяву на звільнення вже наступного дня після смерті. А головний лікар? Йому нічого. Тоді я знову пішла у прокуратуру і написала ще одну заяву: «Якщо має постраждати невинний лікар, а винні не понесуть покарання, тоді я відкликаю свою заяву».

Мені не потрібно відшкодування матеріальних і моральних збитків. Я тільки прошу – наведіть порядок у своїй залізничній лікарні. Так, і там є хороші лікарі, але ж весь Козятин знає, що там працюють такі, яким не місце у медицині.

А Козятин й досі розділений на два табори. Одні вимагають покарати винних у лікарській бездушності. Інші – продовжують говорити, що ніякого там інфаркту не було. Мовляв, умови на комбінаті такі, що аміаком отруїлася, от серце і не витримало.

- Це не лікарська помилка, як було написано у місцевій газеті – це вбивство молодої людини, – говорить сусідка Марини. — Он в тій статті написали, що лікарку «біс поплутав», тому вона відправила Марину. То так можна що завгодно списати на біса! І ніякої відповідальності не нести!

- В день смерті доньки я ходила у ритуальне бюро. За іронією долі ритуальне бюро знаходиться просто навпроти залізничної лікарні. То мене не пустили до головного лікаря, мовляв, нарада. Скажіть, що мені ті наради проти того, що я дві години тому втратила через них свою дитину? А вони засідають… Щоправда, після похорону головний лікар говорив зі мною і просив не виносити це на область, просив, щоб все затихло на місцевому рівні. Для чого мені слухатись людей, які мою дитину вигнали з лікарні і прирекли на смерть?

Сьогодні Любов картає себе за смерть доньки. «Мені треба було б крик підняти. Примусити їх міряти тиск, щось робити. А ж я їм довіряла, думала, вони ж знають що робити. Тому, я, матір померлої з вини лікарів доньки, хочу звернутись до інших матерів – боріться за своїх дітей, волайте, стукайте у всі двері, бо потім ті люди все спишуть на лікарську помилку. Вони будуть жити, радіти сонцю і кожному дню, але це буде вже без вашої дитини».

…У ці спекотні дні Марина з родиною збиралася на море — святкувати по-особливому мамин день народження. У Любові залишилась 13-річна донечка. Вона на день народження спекла мамі торт. Вперше, бо раніше торти пекла Маринка.

На всіх фотографіях — вона весела. Наче спішила жити. Наче намагалася взяти від життя усю радість. Але не знала, що її життя стане перевіркою на людяність і співчуття для багатьох людей, які сьогодні живуть…

Ірина ЯРОШИНСЬКА

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com