ВІН ГОТУВАВСЯ ВІДДАТИ НИРКУ ХВОРІЙ ДОНЬЦІ, АЛЕ ЙОГО ЗНАЙШЛИ ВБИТИМ У ШКІЛЬНІЙ МАЙСТЕРНІ...
Коли Ігор Криницький прибіг до її обійстя і погукав: «Тьотю, там вашого Славика знайшли в калюжі крові, у школі», — вона помчала щодуху до центру села. Від її пронизливого розпачливого крику, витираючи сльози, ховались в хати сільські жінки.
Станіслав Петрук нікому зла в Подорожній не зробив, був не лише електриком, а й майстром на всі руки: ремонтував все — від годинника до холодильника. Незамінна людина в селі і невідмовна. А оце мав їхати до Вінниці, де в обласній лікарні — його донечка Стася. Їй повинні були пересадити його нирку. Дівчинка ще від Різдва там у тяжкому стані. Потрібні були для операції великі гроші, тому пішов ще сторожувати школу. Хто ж тепер допоможе Стасі, яка залишилась круглою сиротою?
Мати бігла і часто падала — не слухались ноги.
«Синку, що ж ти кому зробив? Яка рука піднялась на тебе?» — з тими словами опустилась біля вже охололого тіла в шкільній майстерні. Обличчя подовбане, запеклося кров'ю, безліч ран. Видно було, що позбавляв життя садист, якому кожен новий удар приносив насолоду. Шкільного сторожа убивав надворі, а в майстерню притяг, щоб не так швидко знайшли труп. Певно, ще й танцював на ньому, бо тулуб був приплюснутий — ребра влізли в легені.
Невдовзі приїхала міліція. Увагу привернув молодий чоловік, який скажено гнав коней — видно було, що тікав. Наздогнали біля перехрестя. Швидко опитали свідків, в присутності яких він наносив удари. Просто так, без будь-яких на те причин. Свербіли кулаки. Бо не знайшов з ким побитись в клубі, і додому йшов з «почуттям невиконаного обов'язку». І треба було знайти слабшого за себе. Через те й згадав Станіслава, який сторожував школу. Знав же, що батько має дати одну нирку хворій доньці, аби вижила...
- Я мовчати не буду, — мовила після похорону згорьована мати. — Хай не нахваляється дружина вбивці, що за продані коні й худобу підкуплять правоохоронців. На похорон Славика і копійки не дала. Все вбивці сходило з рук. Рідного дядька побив ні за що так, що той інвалідом став. Окрім нього, ще двох — до напівсмерті. Залякував, що помститься, коли хтось на нього заявить. Любив посеред села напідпитку кричати: «Я — король Подорожної, хто не буде мене боятись — поріжу!»
- Убивство Станіслава Петрука — результат «успішної» профілактичної роботи Хмільницького райвідділу внутрішніх справ, — кажуть у селі. — Недарма його керівник Леонід Петрович Вонсович занесений на обласну Дошку пошани, визнаний у Хмільнику «Людиною року»...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =