Середа, 15 вересня 2004 p.

У червні 1964 року у Вашингтоні був відкритий пам’ятник Шевченку. На той час українська діаспора нараховувала у Америці вже мільйон жителів. Чотири Президенти Америки благословили його появу там. Майже всі українці Америки збирали на увіковічнення Кобзаря за океаном гроші. Коли президент Ейзенхауер побачив під час відкриття 100-тисячний натовп українців, котрі приїхали для цього до Вашингтону, то сказав: «Напевно, українці мають у Штатах багато приятелів, яких сюди накликали». «Ми всі українці, — відповів натовп, — наші гетьмани також були виборні. А Шевченко — наш пророк». Президентові стало соромно за необдуману репліку.

Коли полотнище впало, площа заспівала «Заповіт» і помолилась...

Америка ще не знала такого нескінченного походу вулицями міста. Українці продемонстрували Америці небувале єднання та свідомість.

424122 долари зібрала громада українців на побудову пам’ятника...

Як відомо, крім монумента у сквері школи на околиці, ми так і не зуміли встановити пам’ятник Шевченку у Вінниці. Кинутий клич підтримати цю ідею у народі потерпів фіаско. Народна скарбничка набрала для цього... 480 гривень. Зате скандал, який розгорівся під час конкурсу на кращий скульптурний проект, вийшов далеко за межі України.

Нагадаю, що із запропонованих скульптур голоси членів журі та громадськості міста зупинились на двох проектах — на першому зображений молодий Шевченко, у віці Христа... Саме у цьому віці Шевченко приїздив до Вінниці. Ось таким і побачив пам’ятник йому у Вінниці автор. На іншому — він у каракулевій шапці, такий, яким любив фотографуватись вже зрілий Кобзар, у салонах Петербургу вже визнаний та зрілий митець...

«В цьому хлопчакові ми не побачимо символ нації», — нарікали опоненти першого пам’ятника. «Цей старий дідуган не зачепить душі молодих та сучасних людей. Більшість його не сприйме», — бідкались інші...

А далі пішли нечесні і підступні ігри... Як на мене, геть недостойні рівня інтелігентної людини... На жаль, у них взяла участь чимала кількість людей, які претендують навіть на її еліту у Вінниці... Інтриги, до яких, до речі, були причетні і вінницькі чиновники, довели конкурс до провалу. І тепер ми констатуємо факт. Жоден із пам’ятників не був визнаний кращим. Одну роботу взагалі зняли із конкурсу, інші — отримали премії. Місцева влада прийняла рішення 10000 гривень роздати конкурсантам... І далі все «заглохло».

Але на те він і наш пророк, щоб знову зачепити наші серця... Історія із причетністю імені Шевченка до Вінниччини днями розпочалась у Парижі. Там етнічна українка Леся Вірсті, родинне коріння якої тягнеться до села Рахни-Польові, що у Тиврівському районі Вінницької області, несподівано виставила на аукціон пам’ятник Шевченку роботи скульптора Олександра Архипенка. Звідки у неї цей пам’ятник?

Свого часу її чоловік Арістід Вірсті став ініціатором побудови пам’ятника у Парижі. Протягом 20 років він добивався цього. Листувався навіть із президентом Франції Жаком Шираком.

Він дуже хотів, щоб цей пам’ятник був схожий на американський. Тому і замовив його відомому скульптору Олександру Архипенку. Тому самому, чий пам’ятник стоїть у Вашингтоні. З таким твердженням вийшла стаття одного вінницького власкора у всеукраїнській газеті (з етичних міркувань я не називаю його прізвища). Але не маю морального права не спростувати того, що саме «його робота» стоїть у Вашингтоні. Бо це не так. Серед 17 учасників конкурсу проекту пам’ятника у Вашингтоні перемогла скульптура Лео Молодожанича. А ось як Олександр Архипенко вже після встановлення пам’ятника міг з кимось спілкуватись, для мене залишається повною загадкою. Пам’ятник у Вашингтоні, як відомо, встановлено у червні 1964 року, а відомий український скульптор, що у 1923 році переїхав до Нью-Йорка, помер вже у лютому цього ж року. А відомий монумент Шевченка він створив ще у 1923 році. І це далеко не той Шевченко, що у Вашингтоні.

Як би там не було, але, за твердженням родичів, замовлений у Америці бронзовий монумент Вірсті доставив із Америки до Франції. Але у Сен-Жермен поставили іншу скульптуру — Лисенка.

Після цього монумент 20 років знаходився у помешканні сім’ї Вірсті.

Розповідають, що свого часу Арістід хотів подарувати цей пам’ятник Львову. Але його там тоді не прийняли...

У 2002 році Арістіда Вірсті не стало. Він помер.

Ось після цього і наважилась його дружина виставити пам’ятник на аукціон. Оцінили його там у 70000 євро. Такою буде стартова ціна барельєфу, висота якого 65 см.

Такий крок Лесі Вірсті не зрозуміли деякі представники української громади Парижу. А рідний брат вважає, що він має більші права на пам’ятник. Через ці всі перипетії аукціон перенесено.

Вже оприлюднена думка начальника обласного управління культури, заслуженого працівника культури Анатолія Левицького. Він каже, що ініціюватиме питання придбання цього пам’ятника для Вінниччини перед Міністерством культури.

Хоча відзначає, що такі кошти важко знайти у бюджеті області. Микола Гунько стосовно цього менш оптимістичний, йому мало віриться в те, що можна викупити пам’ятник спільними зусиллями вінничан.

Дійсно, на пам’ятник символу нації їх не так просто знайти... Хоча лише в цьому році «заникати» невідомо куди шість мільйонів з обласного бюджету і недорахувати 7 мільйонів у тому році до міського, виявляється, можна запросто...

То, може, давайте всі разом подумаємо і доведемо всім, що ми — таки сила. І національно свідома сила.

Читачу, уяви собі картину: площа Театральна, в центрі її — куплений за маленький внесок кожного із нас пам’ятник символу нації. А під ним велика площа, і на ній (а чому б і ні!) вписані прізвища кожного, хто пожертвував на пам’ятник свої кошти. І все це споглядатимуть і наші діти, і наші правнуки. Бо там буде частинка кожного із нас. І тоді ми собі і всім доведем, що і вінничани, разом із всіма українцями — нація, яка вперше у світі запровадила на Січі демократичність і виборність.

А над нашими головами, в наших душах лунає: «Ми всі українці. Наші гетьмани були виборні. І Шевченко — наш пророк»...

І здається мені, що дух Шевченка не просто так торкнувся Вінниччини. Може, він щось хоче сказати всім нам.

Може, його, як і нас, дістали ці чиновницькі ходіння «вокруг да около» і таке відверте «мусолення» самої ідеї... Я не вірю, що в нашому місті, у нашій області не можна знайти грошей на таку спільну справу. Але нехай це залишається на совісті і гріхом кожного чиновника, хто це міг і не зробив, та хто це може, а не намагається зробити...

До речі, не варто наполягати, що саме паризький пам’ятник має бути у Вінниці. Але він має бути. І яким — маємо вирішити всі ми...

Вінничанине, відірви від себе одну гривню, п’ять, десять... скільки зможеш. Підприємці і службовці, інтелігенціє, свідомі керівники і депутати — відгукніться! Ми обіцяємо проконтролювати, щоб кожна копійка твоя була використана за призначенням. І тоді це буде наш спільний пам’ятник. А зараз постало випробування для кожного: хто ти — українець чи безликий хохол?

Тетяна РЕДЬКО

«33 канал», «Молодіжна газети Вінниччини» та «Подільська радниця» пропонують всім небайдужим людям та патріотам свого краю підтримати цей почин і розпочати збір коштів на пам'ятник. Кошти можна перераховувати на рахунок ЗПКО — 26 421 650 р/р 2600966 ВФ ВАТ «Мегабанк» з поміткою — «На пам'ятник Шевченку». Запрошуємо всі небайдужі ЗМІ Вінниччини та України приєднатись і підтримати акцію.

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com