Про війни, афери минулого хай аналізують, пишуть історики, аналітики. Не всі вони достойні згадки, суджень. А от люди, бійці, які свято виконували свій військовий обов’язок, на мою думку, заслуговують, аби про них знали, пам’ятали, що були такі хлопці-українці, жили серед наших дідів, батьків. Хочу, щоб про одного з таких у ці дні згадали і вінничани, бо саме у Вінниці він гартувався, міцнів, як воїн, як вихователь і керівник військового підрозділу.
Слово моє — про Героя Радянського Союзу Артема Максимовича Сороку, матеріали про якого почав збирати кілька десятиліть тому.
Сто два роки виповнилося, як у бідній багатодітній родині Максима Сороки, що у великому волосному на той час селі Святець нині Теофіпольського району Хмельниччини, народився малий Артемко. Як написав він у своїй автобіографії, 30 жовтня 1938 р., вже в 9 літ пас худобу в сільського попа, потім став учнем, а згодом — і майстром у місцевій чоботарні, батракував у сільських багачів. Тобто, змалку заробляв собі на прожиття. А вісімдесят літ тому був призваний у робітничо-селянську Червону Армію. Не думав і не гадав, що далі все життя його буде армійська служба. А в армії він був, як і в селі — працьовитий, старанний. Тож сподобався командирам, які зрозуміли, що буде з Артема хороший воїн. Вже в тому ж 1924 році закінчує у Вінниці полкову школу при 70-му Черкаському стрілецькому полку знаменитої 24-ї Самаро-Ульянівської Залізної дивізії. І це при тому, що мав хлопець лише чотири класи освіти. І лише згодом, після семи років служби на посаді молодшого командира, А.М. Сорока тут же, у Вінниці, в 9-ій семирічній трудовій школі здасть екстерном екзамени за сім класів.
І лише після цього військова кар’єра Артема Максимовича різко пішла вгору. Вже через рік стає він командиром взводу, згодом — заступником командира, командиром роти. А в 1939-му призначили Артема Максимовича Сороку помічником начальника полкової школи і командиром батальйону. Хтозна, яких би командних висот, військової майстерності міг би досягти цей сільський хлопчина, якби не ота безглузда війна.
Кажуть, що на Карело-фінський фронт посилали в основному війська, які базувалися під тодішнім Ленінградом. А от ті два батальйони (Сороки і Кравченка) із уже згаданого полку, який базувався у Вінниці, швидше за все, потрапили на цей фронт тому, що мали високу військову підготовку, а в Мінобороні добре була відома майстерність цих комбатів. А тепер ще й закрадається думка: може, то спеціально кидали в цю безглузду бойню кращих, талановитіших командирів. Бо ж добре відомо, що там так звані «кукушки» — фінські снайпери — найперше відстрілювали командирів. До речі, про мужність, хоробрість А.М. Сороки у Нагородному листі сказано скупо: «При взятии высоты 65,5 проявил исключительную храбрость и отвагу, обеспечил молниеносный захват железобетонного ДОТа №006, достигнув опушки рощи «Фигурная», разрушил еще 9 деревяно-земляных сооружений, тем самым заставив противника в панике отступить...»
Тут же сказано, що загинув капітан від ворожої кулі.
Як розповіла мені у листі його сестра Парасковія Максимівна Юматова — колишній прокурор м. Грозного — у Вінницю після тієї війни повернулися деякі товариші А.М. Сороки, зокрема друг-комбат Кравченко, інші військові. Вони й повідомили подробиці смерті Героя. Після відступу фіннів група військових, в якій був і Сорока, зібралася у ямі від снаряда, щоб перекусити. Під час обіду «кукушка» і вцілив у комбата. Його до санбату не донесли — помер по дорозі. Це трапилося 12 лютого 1940 року.
Так трагічно обірвалося життя цієї чудової людини — хороброї, розумної, по-батьківськи чуйної до солдатів. Бо ж недаремно в опублікованій у дивізійній газеті тих часів «Песни о двух капитанах» є такі рядки:
Была не страшна огневая дорога
И смертью грозящий снаряд,
Когда с ними рядом шагал их Сорока,
Отважный, любимый комбат.
Втім, думаю, у Вінниці ще знайдуться старожили, які, можливо, згадають А.М. Сороку. Не виключено, що є в живих і його бійці. Та й колектив школи, де вчився Артем Максимович, може і повинен пам’ятати свого чудового учня, прах якого, як повідомили мені в свій час з Ленінградського державного архіву Жовтневої революції і соцбудівництва, покоїться в Ленінграді на Волковському лютеранському цвинтарі.
Із зацікавленими у Вінниці архівами, музеями, школою можу поділитися оригіналами багатьох документів А.М. Сороки і про нього.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =