«Отже, влада у свій спосіб визнала, що все, написане мною у «Дні Яйця» -правда. А значить — визнала, що сам Господь повстав проти неї. Таким чином, перед кожним з вас не просто вибори, а ВИБІР.
Голосуючи — думай про свою душу!
Обманюючи, фальшуючи — подумай, з ким ти і проти кого!
Дивні ви, люди! Ви ще з школи знаєте закон збереження енергії і ніяк не втямите, що найбільш структурована енергія — психічна — нікуди не зникає! Ми якраз для того і приходимо на цю землю, щоб у стражданнях її напрацювати. Гусінь теж сприймає порожню оболонку лялечки своєї сусідки як труп: вона не бачить помахів крилець метелика, бо поки що її призначення — жерти листя: його вона і бачить.
Жертви народу не марні, бо, витісняючи енергію з фізичного плану, дурень концентрує її на духовному. Духовна енергія нашого народу — незміряна, і вона неодмінно проявить себе на Землі!
Багато ще мав я вам сказати, але Господь вирішив дати слово іншим. Нас багато.
Спитаєте, ким я був?
Нещодавно мені приснився сон. Я розповім його.
Отже, багато змучених, виснажених людей покотом лежать на земляній долівці у чомусь схожому на барак, тільки без даху. Я лежу скраю, зліва від мене — стіна. Стогін і приглушені зойки.
Аж ось по зовсім чорному небу велично пропливає накреслений вогняними лініями символ: більше за все він нагадує стилізований в орнамент короткий вислів, написаний, схоже, на санскриті, на священній Деванагарі. Величезний, невимовно красивий і звідкись знайомий мені.
Хтось поряд зі мною радісно вигукує: «Це Іван Златоуст, це його Знак!»
Стіна зліва щезає, і я бачу групу людських постатей величезного зросту. Вони наближаються по пустелі до нас.
Група зупиняється, і той, хто попереду — повільно і ніби трохи втомлено — прямує до мене. Поки він іде — масштаби поволі змінюються: ця кремезна постать не видається уже такою великою: залишається десь так метрів чотири-п’ять зросту.
Густе, колись чорне, а тепер посивіле хвилясте волосся на голові, коротка сива борода, безмежно добрі сірі очі, стомлене обличчя. Одягнений в просту домоткану білу сорочку на зав’язках, без якихось прикрас; на плечі накинуто щось схоже на плащ небесно-голубого кольору, місцями потертий. Навколо талії кілька разів обмотано пояс із тьмяної узорчастої тканини, кінці не висять. Прості, може й гребінні широкі штани заправлені у взуття, схоже на короткі юхтові чоботи, досить старі.
Я його знаю неймовірно давно, і немає у мене нікого ближчого ні в цьому житті, ні в тому. Я перед ним завинив, бо не все робив так, як треба.
Він підходить і сідає просто на землю поряд зі мною. Я дивлюся у дорогі мені очі. В них — смуток і співчуття, і безмірна любов.
Потім Він кладе свою руку на мої змучені груди і співчутливо, як міг би це зробити батько, що прийшов з поля та й застав дома заплакану дитину, запитує: «Що, сину мій улюблений, тяжко було?» — «Тяжко, Отче», — відповідаю я і плачу. Плачу, бо знаю, що прощені мої помилки, яких немало натворив я у цьому житті, плачу від радості, що дещо мені таки вдалося, що тепер завжди буду поряд з Ним. Рука Господня на мені, вона гамує мої ридання.
Я не зразу зрозумів, що прокинувся, бо той сон був набагато реальнішим за нашу дику дійсність. А потім — знову плакав. І ось чому. Колись у юності припустився я тяжкого гріха. То був гріх святотатства. І коли спала атеїстична полуда з очей — зрозумів, що не буде мені прощення. А тому я просто йшов по життю, намагаючись прожити його чесно і при цьому не сподіваючись на якусь винагороду.
Я прожив життя за Україну і тепер залишилось за неї померти. Повірте, це — набагато легше».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
