НА СХОДАХ ВОКЗАЛУ ЗНАЙШЛИ 10-МІСЯЧНУ ДИТИНУ. Матір хлопчика сказала правоохоронцям, що вона там його забула...
- 14 років тому я приїхала із Молдови, — розповідає Наталія, матір Артурчика. — У своєму рідному містечку я працювала на сирзаводі, заробляла непогані гроші. Але Сергій весь час мене переконував, що тут краще життя.
Ми їхали на Україну із моїм чоловіком (на той час ми були лише друзі). Одразу після приїзду розбіглися хто куди. В минулому році нас знову звела доля. Я думала, що то справжнє кохання. Завжди були разом. Сергій – батько Артура — запропонував мені одружитись. Я погодилась. Медовий місяць провели у Москві. Для нього то дійсно був «медовий» місяць, а для мене... каторга. Він змушував мене жебракувати – стояти під церквою, тягнути руку на вокзалі. А потім я завагітніла і знову втекла на Україну. Жила під Жмеринкою у свекрухи. Із жахом згадую ті нестерпні часи. Вона мене вигонила на вулицю, била. А коли я народила – одразу пішла із хати жити на вулицю. Із дитиною на руках жебракувала у Вінниці, Жмеринці, Києві та у Житомирі. Спочатку було дуже важко, адже дитині потрібні харчі і догляд. Але згодом звикла. Цей прикрий випадок стався 6-го листопада. Я була на Жмеринському залізничному вокзалі, як завжди, жебракувала. Туди я приїхала після зустрічі у Вінниці із своїм чоловіком. Показувала йому його дитину. Але він не визнав Артурчика і послав мене разом із дитиною куди подалі... Розчарована, я сіла на першу стрічну електричку і поїхала. Вийшла у Жмеринці близько 10-ї години вечора. Була дуже стомлена і розчарована. Але все ж таки почала просити гроші. Пам’ятаю, що гралася із Артуром у залі очікування, і заснула. Коли прокинулась о 12-й ночі — його вже не було. Я запанікувала, почала бігати по вокзалу, розпитувати людей. Дві дівчини із міста Бар сказали, що його забрала руда циганка, і їй приблизно було 24-25 років. Я звернулась до міліції.
В міліції Наталя пояснила свій вчинок так – я просто його там забула.
- Тоді мені сказали, що дитина знаходиться в залізничній лікарні. Таким чином із своїм Артурчиком у лікарні я вже третій день.
Але є й інша версія знахідки 10-місячного Артура. Як мені повідомили у міліції, його знайшли на Жмеринському автовокзалі на сходах біля магазину. Швидше за все, Наталя залишила там дитину, щоб йому кидали гроші, а сама пішла жебракувати на залізничний вокзал. Хлопчика підібрали люди і одразу зателефонували до міліції. В лікарню дитину доставили правоохоронці в жахливому стані. І оформили як «невідомого». У 10-місячної дитини були простудні захворювання та завошивлена голова. А коли за ним прийшла його матір – вона була не в кращому за нього стані. Обох одразу вимили. Зараз хлопчика лікують за кошти лікарні, хоча це Наталії не до вподоби. Вона написала заяву, щоб забрати дитину із лікарні. І в ній пояснила, що просто загубила свого сина в районі автовокзалу.
Тим часом у Жмеринській прокуратурі вирішується питання про повернення Наталі Артура. Адже в неї немає жодних документів, які підтверджують її особу та те, що вона є матір’ю хлопчика. Якщо з’ясується, що вона не його матір – 10-місячного Артура віддадуть у дитячий будинок.
Мені пощастило поспілкуватись із людьми, які бачили, як забирали хлопчика. Вони вважають, що це не її дитина. І думають, що вона його «позичила» у якоїсь циганки для заробітку, а потім розділить із нею гроші. Таке циганами практикується, коли декілька жінок ходить із однією дитиною, але по черзі.
Зараз Наталія хоче забрати свого сина додому і самотужки лікувати. І мріє тільки про свободу. Тому що, як вона каже, «у вашій країні я на пташиних правах».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
