Середа, 1 грудня 2004 p.

– Дімчику, ану, поморгай до мене!

Хлопченя примружує великі блакитні оченята і весело посміхається медсестрі:

– Де ти?

Дімі — рік і 7 місяців. В Оратівській центральній лікарні разом із старшою 5-річною сестричкою Вікою він перебуває четвертий місяць. Діти самі. Бо для рідної матері виявилися... зайвими.

Розповідає завідуюча дитячим відділенням Оратівської ЦРЛ Лідія Якимович:

– Дітей до нас привезли з Якимівки. Сільський голова та фельдшер розповіли, що матір не дивиться за ними, вони недоглянуті, голодні. Загальний стан Віки та Діми був середньої важкості. Найбільше ми переживали за хлопчика, був дуже запущений, медичною термінологією це явище називається «госпіталізма». Мав виражені явища рахіту, деформовану голівку, втрату ваги. Ми його вилікували, навчили ходити, ложку тримати. Зараз — нівроку — парубок! На обхід як іду, то на порозі зустрічає і підіймає сорочечку, щоб «слухала». А бачили б, як витанцьовує! Взагалі, дітки дуже славні, розумні. Віка нам пише «палички», рахує, казочки розказує. Діма, і той книжки «читає». На жаль, зараз ми мусимо передавати їх у спеціалізовані дитячі заклади. Оце отримали вказівку у 10-денний термін підготувати усі документи. Серце стискається. Ну, не можемо ми цього зробити. Адже будинків сімейного типу, як за кордоном, у нас немає, тому дітей розділять: Віку заберуть до Брацлавського інтернату, а Діму — у Вінницький будинок дитини. Але ми дуже не хочемо їх роз'єднувати. Усіляко відтягуємо строки. Ми ж — люди. Не хочемо, щоб через роки ці діти стали героями програми «Жди меня».

За словами Лідії Якимович, останнім часом почастішали випадки, коли в лікарні перебувають «кинуті» батьками діти. Причому, не завжди маленькі. Є навіть 10-12-річні. За останніх 3 роки з лікарні двох діток всиновили, і близько десяти направили у спеціалізовані дитячі заклади. На жаль, проблемою є те, що дітей з однієї сім'ї досить часто доводиться розлучати при передачі у ці заклади. Був випадок, коли розлучили 3-річну і 7-річну дитину. Уявляєте?

Долею Діми та Віки переймається і начальник служби у справах неповнолітніх Оратівської райдержадміністрації Наталя Мартиновська.

– Звичайно, ми розуміємо, що найкраще дітям біля рідної неньки. Але ж 22-річна матір Віки та Діми за цих понад 3 місяці навіть не поцікавилася дітьми. Жодного разу не навідалася, не зателефонувала. Зараз вирішується питання про позбавлення її батьківських прав. Кілька разів надсилали судові повістки, проте жінка... зникла. Ми не можемо розшукати її вже більше 2 місяців. То, кажуть, бачили її у Скоморошках, то у Скалі... А це нібито її взагалі у районі нема, десь повіялася.

Ну, а дітки... Одне без одного вони не можуть. Віка замінила маму маленькому Дімі. Вона водить його за ручку, доглядає його і навіть сварить, коли той зробить яку шкоду — виховує. Тому ми дуже не хотіли б їх розділяти, направляючи у дитячі установи. Знаємо, що є подружні пари, котрі роками стоять у черзі на всиновлення дітей. Дуже сподіваємося, що Віка та Діма знайдуть своїх справжніх батьків. Вони заслуговують на щасливе дитинство.

Я дивилася у дорослі очі маленьких дітей і хотіла плакати. За що їх карає Господь? Чому посилає такі випробування? І де та «зозуля», розпусне життя якої змусило вмовкнути материнський інстинкт? Невже не болить її душа за украдене щастя рідних дітей?

Дуже хотіла зустрітися з нею, поговорити. Та де її шукати? Тим часом якимівські люди згадують про Надію «незлим тихим словом».

– Хіба це матір? Чого їй не вистачало? До нас вона приїхала з Київської області. Люди дозволили їй з дітьми та матір'ю (до речі, бабусі Віки та Діми — 42 роки) оселитися у одному будинку, де ніхто не проживав. Хата непогана, добротна, треба було тільки докласти трохи рук та зробити косметичний ремонт. Але до цього у жінок руки не доходили. Не мали часу через чоловіків та постійні п'янки-гулянки.

Недобру славу зажили «новосели» і в сусідів, у яких з їх появою почали пропадати речі. Власне, сусіди і забили першими на сполох. Бо постійно бачили, як страждали діти. Не один раз підгодовували їх, а було таке, що й через кватирку шматок хліба чи пирога давали.

– Зразу, як дітей привезли до лікарні, — пригадує медсестра дитячого відділення Оратівської райлікарні Галина Марченко, — вони не могли наїстися. По дві тарілки «першого», «другого» з'їдали і ще добавки просили. Напівголі були. То зараз їхній гардероб більший, ніж у мене. Мають і пальтечка, і куртки, і взуття... Усього люди позносили. Віка, модниця, тричі на день перевдягається. Приносять і продукти. Оце на Михайла стільки шоколадок та солодощів нанесли, що ми переживали, аби в малих животи не боліли.

Віка та Діма і справді улюбленці у лікарні. Балує їх і медперсонал. Скажімо, дівчинці манікюр «намалювали» (авжеж, вона ж красуня!), іграшковий годинник подарували. Її братику цілий автопарк «організували».

– Вам добре у лікарні? — запитала старшеньку, Віку.

– Так. Тут телевізор є, ми мультики дивимося. Є іграшки, ляльки. Я допомагаю тьоті Галі (санітарочці — авт.) носити обіди.

– А годують смачно? Що ти любиш?

– Я люблю суп, ковбаску. Ще — торт. Вдома ми такого не їли.

– А коли у тебе день народження? Невже мама не випікала тобі на іменини торт?

Мова була не про точну дату, бо ж дитина. Але Віка не могла відповісти навіть приблизно — влітку чи взимку. Бо «день варення» мама дітям не робила ніколи. Вона не знає, що таке задувати кольорові свічечки на іменинному торті. Та й, як каже, мама взагалі ніколи не пекла ніяких ані тортів, ані пирогів.

– Вона пила і не давала їсти.

– Ти сумуєш за мамою?

– Так...

Діти є діти. Якою б не була матір, все одно вони люблять її. Це вже подорослішавши, можуть оцінювати усе. Не хочу судити Надію, нехай її судить Бог. Але невже одного разу позбувшись батьківських прав (кажуть, крім Віки та Діми, Надія має ще одну дитину — хлопчика. Але її позбавили батьківських прав стосовно нього, і зараз дитина перебуває з батьком, першим чоловіком Надії), вона не зробила ніяких висновків? Дивною у цій ситуації є і позиція бабусі діток. Між іншим, розмовляючи з Вікою, я почула взагалі жахливу історію. Дівчинка розповіла, що коли Діма був зовсім маленьким, то бабуся вилила йому на голову киплячу олію... «щоб він помер». Дитина вижила, але на голові залишилися сліди опіків. Іншого разу дід Іван (я так зрозуміла, співмешканець бабусі дівчинки) прив'язував Діму за пояс мотузком, щоб малий не рачкував на дорогу. «З полону» хлопчика визволили сусіди. Але найбільше мене шокував вчинок матері дітей, котра, коли діти опинилися в лікарні, ходила селом і збирала гроші... Дімі на похорон. Мовляв, хлопчик у лікарні помер. Люди давали, хто скільки міг. По гривні, по 5. А ще раніше Надія писала листа Президенту. Скаржилася, що не має де жити, а тому змушена віддати дітей до лікарні.

Ще раз скажу — Бог їй суддя.

...Плакала киця на кухні...

– Чого ж ти, киценько, плачеш?

– Кухар сметанку злизав,

А на мене, кицюню, сказав,

Хотів мені лапку прибити,

Чим же ж я буду ходити? — цього віршика Віку навчила не мама, а чужі люди. Дівчинка дуже старалася, бо за віршик чекає від Діда Мороза на подарунок — великого пухнастого іграшкового собаку. Нехай же збуваються дитячі мрії.

Інна ЧЕРВІНЧУК

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com