Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

Сьогодні м’ясокомбінат нагадує арену бойових дій: одне судове рішення «перехльостується» з іншим, у кабінетах сидять двоє директорів, на прохідній чергують дві ворогуючі команди охоронців з Iвано-Франківська і Вінниці, ворота міцно зачинені, телефони відключені і на територію абсолютно нікого не пускають. Фортеця, та й годі! Що ж сталось? Чому комбінат, який і до того ледь працював, опинився у такій облозі?

– У серпні 2004 року наша компанія купила 56% акцій ВАТ «Вінницям’ясо» у московської компанії і 32% акцій у першого заступника голови Вінницької ОДА Миколи Дмитренка. Згідно з угодами, на рахунок брокера-посередника «Атлант капітал» ми перевели кошти для москвичів і для Дмитренка, — розповів призначений в.о. голови правління ВАТ «Вінницям’ясо» Михайло Близнюк з Iвано-Франківська.

– Можете назвати суми угод?

– Ні, це комерційна таємниця, але суми, повірте, дуже вагомі. Дмитренко підписав документи, здав свої 32% акцій «Атланту» і отримав підтвердження, що гроші йому переведені. Ми вже почали інвентаризацію м’ясокомбінату, але раптом через два дні Микола Андрійович заявив, що не продає своїх акцій, туманно пояснивши це тим, що «змінилась політична ситуація». Ми протестували, адже пакет у 56% акцій не дає нам права повного контролю — для цього треба не менше 60% + одна акція. На що Микола Андрійович, як державний діяч, відповів: «Ми папери як пишемо, так і забираємо!» Правові моменти, зазначені в угоді, він просто ігнорував.

Отже, у серпні нас у силовому порядку викинули з території комбінату, і 4 місяці ми безрезультатно намагались домовитись з Дмитренком. А от коли пройшли вибори і політична ситуація дійсно змінилась, він сам почав дзвонити — мовляв, я згодний продавати акції, приїжджайте.

Ми бізнесмени, і не купуємо кота в мішку. Приїхали в грудні на аудит, але від побаченого жахнулись! Замість діючого м’ясопереробного бізнесу залишились вихолощені будівлі — метал порізаний, обладнання вивезене, транспорт знятий з обліку в МРЕВ, величезний холодильник стоїть порожній і морозить власні стіни. В залишках — тільки прострочені консерви, які неможливо реалізувати.

На зборах акціонерів Вінницького м’ясокомбінату, які пройшли у вересні у Києві, був обраний новий голова правління. Львівський господарський суд зобов’язав попереднє керівництво, а саме Володимира Дмитренка — брата Миколи Дмитренка — дати можливість івано-франківській компанії працювати на комбінаті.

Апогеєм конфлікту став момент, коли на м’ясокомбінат одночасно прибули держвиконавці, щоб вилучити печатку і документи, і перший заступник губернатора Дмитренко разом з начальником обласного управління юстиції Льовкіним — щоб не дати їм це зробити! У зіткненні судової і адміністративної влади перемогла остання, і держвиконавці залишили комбінат, двері якого так і не відчинились для власників 56% акцій, в 1,5 раза більше, ніж у Дмитренка!

Ми склали акт про незаконне втручання посадових осіб у дії державної виконавчої служби. Міністерство юстиції України доручило виконання впровадження Полтавському обласному управлінню юстиції. 20 грудня 2004 року полтавська державна виконавча служба передала мені печатку і статутні документи Вінницького м’ясокомбінату. Але доступ на підприємство для наших людей, як і раніше, залишився закритим, мені навіть довелось добу провести в кабінеті, бо я знав — якщо вийду, «Беркут» мене назад не пустить.

Перший заступник губернатора Микола Андрійович Дмитренко пояснив ситуацію по-своєму:

– Так, на сімейній нараді ми вирішили не продавати 19 045 889 — тобто 32,3% акцій Вінницького м’ясокомбінату, які належать нашій родині: мені, дружині, сину, дочці, брату, зятю, тестю і тещі. Це наше право. Я сказав івано -франківським партнерам — мені грошей не треба, поверніть акції!

I сьогодні на руках у мене є рішення Вінницького суду від 30 грудня 2004 року, яке відміняє протокол так званих вересневих зборів у Києві, куди не був запрошений ні я, ні решта 2000 акціонерів м’ясокомбінату. Iвано-франківці — не власники, бо не мають 60% акцій, вони такі ж акціонери, як всі інші. Суд зобов’язав Близнюка повернути печатку і статутні документи, але він не повертає, мотивуючи тим, що в нього є 30 діб для оскарження. Зараз комбінат не працює, на прохідній чергують судові виконавці (а зовсім не «беркутівці»), які повинні виконати рішення суду.

– Хто сьогодні реально керує підприємством?

– Брат, Володимир Дмитренко. Він є легітимним головою правління.

– А чому Вінницький м’ясокомбінат працював менш, ніж на 10% потужності?

– О, це болюча тема! Для прикладу, в 1990 році ми виробили 65000 т м’яса, переробляли до 350 т м’яса щодня, 2400 чоловік працювали у 3 зміни. А зараз всього 800 робітників, і тим нічого робити. Бо реально господарства залишились без худоби. Але разом з тим вінницький ринок перенасичений неякісною продукцією приватних коптилень, яка становить пряму загрозу генофонду нації.

– За 14 років поголів’я ВРХ зменшилось у 8 разів, — додав колишній заступник Дмитренка, депутат обласної ради Iван Бондарчук. — В половині господарств Вінниччини немає жодного хвоста, на фермах дерева на дахах повиростали або їх розібрали до фундаменту. В цій руйнації винна, насамперед, недолуга політика колишньої влади щодо вітчизняного товаровиробника.

Наприклад, зерно в 2003 році задешево скупили у господарствах і дорого продали за кордон. Але часто зерно нікуди не вивозилось, лежало на елеваторах (тільки вважалось проданим). А потім власники відпускали його для нашої ж хлібопекарської промисловості або для відгодівлі худоби втричі дорожче. А відповідальні особи закривали на це очі. Так за «допомогою» держави сільгоспвиробники були пограбовані приблизно на 8 млрд. грн. Минулого року через так звані «вільні економічні зони» в Україну завезено понад 200 тис. тонн м’ясної маси невідомої якості по 2-3 грн./кг, а перепродується вона на м’ясопереробні підприємства по 7-14 грн./кг, приносячи комусь надприбутки. По-варварськи використовується земля. Тимчасові орендарі не дотримуються сівозмін, приміром, сіють соняшник на соняшник два роки підряд, беруть свої гроші і йдуть далі. А земля деградує... Звідки ж тут може бути худоба?

– Підкреслюю — на м’ясокомбінаті сьогодні немає жодної копійки боргів по зарплаті, сплачені всі податки, в тому числі за 20 га землі, на якій розташоване підприємство, — продовжив Микола Дмитренко. — Розрахувались з процентами за кредит, його залишилось всього 900 тис. грн., а було 3 млн. На підприємстві все прозоро, у бухгалтерському обліку обрахований кожний кілограм, кожна копійка, і совість в мене чиста. Але душа болить, бо знаю, що Iвано-Франківський м’ясокомбінат купує сировину з різними добавками у Польщі. Вони і у Вінниці збираються колотити фарш і робити ерзац-ковбасу Бог знає з чого! Тому так і рвуться закритись і нікого не допускати в цехи.

– Навпаки, — заперечив Михайло Близнюк, — ми модернізуємо обладнання, удосконалимо виробництво і гарантуємо, що 100% продукції ВАТ «Вінницям’ясо» не поступатиметься тій, яка сьогодні продається в Україні.

Поки що акції родини Дмитренків знаходяться в «Атлант капіталі». Від івано-франківської сторони надійшли заяви в обласну прокуратуру, в Генеральну прокуратуру України, до депутатських комісій ВР. А вінницьке керівництво, зі свого боку, 3 лютого збирає загальні збори акціонерів, порядок денний яких передбачає, зокрема, обрання нового правління ВАТ «Вінницям’ясо» і захист інтересів дрібних власників акцій, серед яких є такі відомі вінничани, як Дмитро Дворкіс, Григорій Буртяк, Іван Бондарчук.

Протистояння продовжується... А тим часом покупці вже й забули, коли бачили на прилавках ковбасу і «тушонку» Вінницького м’ясокомбінату.

Iрина ЗОНОВА

Кажуть, що Дмитренку за 32,3% акцій заплатили 700 тис. доларів, але через деякий час він вирішив, що ця сума його не влаштовує, і запросив 1 млн. доларів. Платити таку ціну івано-франківська сторона не погодилась.

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 19 січня 2005 p.