Середа, 26 січня 2005 p.

Василь Миленький — наймолодший у своїй родині, за місяць йому мало бути 19 років. Жив у рідному селі Левківці, що у Тульчинському районі. Напередодні Нового року подався у ліс, аби нарубати гілок з шишками для продажу — вони особливо популярні серед населення, їх залюбки купують. А на свята потрібна була копійка. На жаль, нічим іншим у селі підзаробити не можна. Крім сільської ради, крихітної пошти та кіоску — нічого не працює.

У той день він допоміг матері одержати газети, заніс нелегку сумку. Казав, що на день народження потрібен торт... І пішов у ліс. Три дні про нього нічого не чули.

Про те, що з сином сталася біда, Лідія Степанівна дізналася по телефону. Вона одразу кинулася до Шпиківської лікарні, куди і був доставлений Василь. Там родичам і повідомили про смерть. І більше нічого. Майже місяць Лідія Степанівна Миленька чекала на якісь пояснення. Хотіла, аби просто прийшли та розповіли, що ж сталося, аби сказали, хто знайшов Василя у лісі, де... Та рідним ніхто і нічого не пояснив. Чи пояснювати не було що, чи не хотіли — невідомо. Коли рідним повідомили першу версію трагедії, мовляв, Василь поліз на чотирнадцятиметрову ялинку, звідки і упав, вона не викликала заперечення.

Доки тривав шок, похорони, рідні не замислювалися над причинами смерті — не до того було. Чи стало йому погано угорі, чи упав через необережність — теж було невідомо. Василя знайшли з чисельними переломами ребер, були відбиті внутрішні органи. Кілька днів тому, майже через місяць після трагедії, мати одержала папір, в якому вказувалась причина смерті: «травматичний шок».

Середня сестра Василя Тетяна впевнено каже, що у падіння брата тепер не вірить:

– Мені теж у житті доводилося не раз лізти на ялинки, чого там гріха таїти, півсела у нас у ліс ходить. Але нарубати гілляк і не замаститися не можна — на дереві смола, колючки. Іноді додому повертаєшся — уся одежа забруднена, пальці на руках поколоті, у живиці... А у Василя жодної подряпинки, жодного сліду від падіння. Я сама його за руки тримала. Кажуть, що з 14 метрів летів, і що, без жодної подряпинки? Не вірю я у це і ніколи не повірю.

– Може, й так, я вже й не знаю, що думати, кого слухати, — плаче Лідія Степанівна. — Я розповідала медексперту про епілепсію сина, питала, може, голова запаморочилася і через це упав? А він тільки і сказав, що ви не бачили, як це було, тоді нічого не кажіть... Люди радять — треба заплатити, аби розслідування провели. Але мені було не до того. І де ж тих грошей узяти, коли на похорон довелося позичати. Тепер ось сорок днів треба відправляти.

Лідія Степанівна поховала чоловіка (теж Василем звали), коли сину було усього три рочки. З тих пір усе своє життя присвятила дітям. Заміж так і не вийшла:

– Коли на похоронах тата Василько закапризував, рідний дядько на нього насварився, у мене аж серце заболіло. Як уявила, що хтось чужий буде моїх дітей сварити...

Василь народився на День Радянської Армії. Мати каже, що акушерки навіть помітили, що одна ручка у нього була до голови приставлена, наче честь віддає. Тоді ще жартували, мовляв, військовим буде. Хлопець мріяв про кар’єру міліціонера, його кумиром був рідний дядько, котрий у столиці служить. Але з мрією довелося розлучитися. В училищі, де навчався Василь, його побили так сильно, що довелося робити операцію, а ще через півроку у хлопця почалися напади епілепсії — результат перенесених побоїв. Навесні Василь оформився на групу інвалідності. Їхати із села нікуди не хотів. Друзі усі в армію пішли, а він почав вчащати до однієї молодиці. Мати не дуже схвалювала той вибір. Адже жінка набагато старша за сина, та ще й до оковитої, кажуть, частенько прикладається. Лідія Степанівна боялася втратити сина і не перечила йому. А до співмешканки він ніколи з дому з порожніми руками не ходив, брав харчі, бо там діти і бідність...

– Я весь час побоювалася, що з сином щось у воді трапиться, — розповідає Лідія Степанівна. — Чогось передчуття таке було. Адже він був рибалкою і часто на велосипеді їздив на ставки. Колись дуже давно сон снився сусідці, наче мій Василько сідає у човен до пари і їх затягує у водяний вир. Тільки куртка залишилася. Так сон і збувся аж через 15 років. Мені на «швидкій» віддали тільки куртку...

У місцевій церкві на Василя мати молилася за двох своїх Василів, які тепер лежать поряд на одному цвинтарі...

Людмила ГОЛОВАШИЧ, с. Левківці Тульчинського району

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com