Середа, 26 січня 2005 p.

Зараз я дивлюсь на рекламу ворожок і чаклунок та думаю, що можна сказати матері, щоб та морила голодом своїх чотирьох дітей і довела до смерті чоловіка? Що може бути сильнішим за інстинкт збереження свого, рідного? Може, нестатки? Чи бажання стати багатшими і не працювати важко? Що може переконати чоловіка залишити роботу і примусити разом з дітьми ночами перекопувати подвір’я та рити триметрові ями? Я так і не зрозуміла...

...З весни з Лідою щось трапилось. З нею та її родиною. Вона зачинилась у хаті разом з чоловіком і чотирма синами – 17-річним Петею, 16-річним Колею, 7-річним Юрою та 3-річним Дімою. Вони не посадили город, з двору зникли корова, свині, уся живність. А натомість ночами та вечорами чоловік зі старшими синами перекопували подвір’я. Як виявилось пізніше, 50-річна жінка їздила по ворожках і одна з них сказала, що їх сім’ї наврочено. А зняти навроки зможе тільки золота карета, що закопана у їхньому дворі. Жінка повірила словам чаклунки, бо це була хата її свекрухи — хто знає, що там могло бути. Також ворожка наказала не виїжджати з села, поки не викопають карету, а як тільки знайдуть — одразу залишити обійстя. Ніхто не повинен знати про це, тому потрібно припинити усілякі спілкування з сусідами. Не виходити у двір, не ходити на роботу.

Зрозуміло, втримати вдома п’ятьох голодних членів сім’ї важко. Тому старші хлопчики таки посадили картоплю, щоправда, вони її не викопали. А молодші потім розповідали, що вони гризли сирі буряки, їли черв’яків та «суп» — ячневу крупу, залиту сирою водою...

Сільська влада почала бити на сполох: біля хати зупинились машини з районного відділу у справах неповнолітніх. Однак жінка двері не відчинила. Щоправда, вийшов чоловік і сказав, мовляв, ми не крадемо, не п’ємо, не зачіпайте нас, ми маємо право виховувати дітей як вважаємо за потрібне...

Чотири рази посадовці приїздили, щоб забрати дітей, але жінка жодного разу не пустила їх у будинок. Хоча якось випустила малюків на вулицю, щоб лікарі оглянули. Вони були вкрай виснажені. І тому після цього візиту до районного суду було подано клопотання про відібрання дітей без позбавлення батьків батьківських прав. Все-таки сподівались, що батьки отямляться. Бо ж у житті всяке буває...

...Було 5 січня. Іван Степанович, батько, вийшов на веранду, щоб рубати дрова. Він рубав дрова у хаті усю осінь і зиму, щоб сусіди не бачили. Раптом йому стало погано, він впав, посинів... Коли його дружина побігла по допомогу, було вже пізно – чоловік помер від виснаження.

Наступного дня Лідія повезла його на розтин, а представники опікунської ради приїхали, щоб забрати дітей до лікарні. Старші Петро і Микола відмовились їхати. Сказали, що без матері нікуди не поїдуть. Молодші теж відмовлялись, а 4-річний Діма так матюкався, що дорослі просто німіли від цих слів. Але все-таки забрали дітей.

Розповідає Тамара Шульгань, завідуюча дитячим відділенням Погребищенської районної лікарні:

- Нам подзвонили, що везуть дуже важких дітей. Ми підготували реанімацію, усі ліки. Хлопчики були дуже брудні, недоглянуті, худі. Вага старшого — 22 кг, а молодшого – 15. Нижня білизна аж злиплася від бруду. Хоча курточки і шапочки у дітей були новенькі. В першу чергу ми їх викупали і переодягнули в чисте. А потім діти накинулись на їжу, наче рік не їли.

- Як діти почувають себе?

- Обстеження підтвердили факт недостатньої кількості білка в крові, що говорить про голодування дітей, вони прийшли до нас опухлими з голоду. Вони не потребували специфічного лікування, їм не вистачало звичайних білків, жирів, вуглеводів, вітамінів. Ми їх гарно нагодували, дали хороші вітаміни. І тільки на фоні цього через 10 днів їх стан нормалізувався.

- Що ж сталось з Лідією Миколаївною?

- Я її знаю багато років — все-таки четверо дітей, вони всі на наших очах виросли. Вона була поміркована жінка, доброзичлива, допомагала усім. Нехай недалека, але знала, що дітей треба нагодувати, попрати, переодягнути. Це була сім’я середнього достатку, мали двох корів, свиней, птицю.

- Чи приїжджала матір до дітей?

- Як похоронила чоловіка, почала їздити. І якщо в перші дні була така сама відлюдькувата, то вже в останні — наче прокинулась від важкого сну. Почала привозити дітям хорошу їжу, одяг. А коли дізналась, що дітей відправляють у інтернат, ходила просила, плакала, щоб віддали їй дітей.

***

Я – в палаті, де зараз живуть хлопчики. Насуплені брівки, насторожені оченята. Знаю, що 8-річний Юра в школу ходив тільки один місяць, а потім мама його забрала, мотивуючи тим, що він там часто застуджується і хворіє:

- Юрчику, тобі сподобалось у школі?

- Там всі тільки б’ються, понапиваються горілки та б’ються.

- Хіба в школі п’ють горілку?

- Там п’ють.

- А в тебе був портфель?

- Був і одна книжка. Та я путньо читати не вмію.

- Ти хотів би ходити в хорошу школу?

- Так. Але я там не можу всидіти. Так довгі уроки... а потім він схопить штахетину, відірве і лізе битися..

- Діти педагогічно запущені, — каже Тамара Степанівна — хоча, якби в них була нормальна родина, то, може, Діма в 4 роки не матюкався б, а Юра вмів хоча б читати.

Старший, Петро, отримує соціальну допомогу як інвалід, має допомогу і родина як багатодітна, але з літа вони перестали забирати гроші. Крім того, нарахували родині і 60 кг хліба за паї. Вони і цього не забрали. Кажуть, мовляв, нам вашого нічого не треба. А в цей час діти гризли буряки. Щоправда, найрозбитніший — середущий Коля — зрозумів, що так не прожити, і тому підбив старшого брата збирати металобрухт, щоб мати якусь копійку. Навіть ворота власні здали.

Микола Маркітан, начальник служби у справах неповнолітніх Погребищенської РДА:

- Люди в селі перестали з ними спілкуватись. Навіть на похорон ніхто з односельчан і родичів не прийшов! Всі бояться. Нас попереджали, щоб не заходили на подвір’я, бо вона, мовляв, обсипала його землею з гробів і облила мертвою водою. Це вже просто чорна магія якась!

Коли я запитав, чому дитина не ходить у школу, Іван Степанович сказав: «Ми через 2 місяці звідси поїдемо назавжди, і дитина піде там в школу». – «Ви продаєте хату?» — «Ми знаємо, як ми виїдемо».

...Хлопчиків відправили у Брацлавський інтернат. І здається, що їхня мама нарешті зрозуміла, що вона втратила чоловіка назавжди, втратила дітей і всіх родичів, які відмовились від неї через дивакувату поведінку.

У житті немає випадкових ситуацій. І те, про що ви зараз дізналися, може, покаже декому, до чого може призвести марновірство, і декого з вас зупинить на дорозі до ворожок? Легких грошей не буває. Легкого життя не буває. Лідія Миколаївна вже зараз повторює: «Значить, я мала це пережити...» А, може, просто не вистачило розсудливості і елементарного здорового глузду?

Ірина ЯРОШИНСЬКА. Погребищенський р-н

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com