Коли після 21 листопада я їхав на Майдан, дехто з моїх знайомих казав: «Даремно їдеш! Буде так, як продиктує влада». Але вже з перших хвилин перебування у столиці зрозумів, що це зовсім не так, бо на Майдані стояв зовсім інший народ – не раби, не «козли», а велика сильна нація, ім’я якій — українці.
Про ті події російський журналіст Валерій Панюшкін писав: «Ликующий город. Мирный, улыбающийся, добрый, единый народ. И главное – свободный. Свободный. Свободный. Я испытывал зависть и гордость от того, что стою посреди этого мирного и свободного народа. В моей жизни не было более счастливых дней. В моей жизни не было большей любви, чем Любовь, которую я испытываю к каждому встречному на Крещатике».
Ці слова любові і заздрощів до українців промовляли тоді присутні на Майдані німці, поляки, французи, канадці, американці, ізраїльтяни. Усі інформаційні агентства світу починали новини подіями на Майдані. Мер Варшави, стоячи перед мільйонною аудиторією на Хрещатику, сказав: «Сьогодні тут твориться історія світу». А один з депутатів Європарламенту сказав: «Українці! Я низько схиляю голову перед вами, перед вашою величчю і вашою любов’ю. Я буду розповідати про вас своїм дітям та онукам...» Він говорив, витираючи сльози. А поруч зі мною стояв дідусь з онучкою і теж плакав.
Те, що я побачив і почув за 10 діб перебування на Майдані, неможливо описати словами. Ніколи не забуду 80-річну бабусю з Черкас, котра і в сніг, і в дощ скандувала «Ющенко!». Коли запитав її, чому вона приїхала до Києва, почув: «Синку, тут вирішується доля України...»
Кремль робив усе, щоб задушити свободу в Україні, присилаючи не тільки своїх «учителів» Гризлових та Лужкових, а, на жаль, і своїх до зубів озброєних вояків. Мабуть, у Росії і досі не усвідомили, що часи Леніних-Муравйових канули у вічність, і сьогодні українці вже не ті, що були у 1918 році. І нових Крутів не буде. Свободу не спинити! От тільки соромно за Кучму, який ховався у лісі, забувши, що він є Президентом незалежної України, телефонував до «начальства» у Кремлі.
Весь український народ, за винятком «хохлів», пішов за Ющенком. Чому? Бо побачив у ньому людину, котра може заступитися за народ і вивести Україну з прірви. І хоча його поливали брудом з провладних каналів, він вистояв. Бо з ним Бог і наші молитви.
Вірю, у цьому переконався на Майдані, що українці – елітна нація і у нас велике майбутнє.
Віктор ЛОЗІНСЬКИЙ
ВІДРОДЖЕННЯ
Без агресії, злості та крові,
Без підступу, без зради, без тортур
Ми відродили націю в любові,
Ми владної брехні здолали мур.
Нас називали «бидлом» і «козлами».
Казали: «натовп», «улиця», «шалави».
Ми – «чуже поле» з дикими волами,
Які попрали світлий образ наш.
Ні, ми – народ! На тих волів не схожі.
Ми створені по образу й подобі Божій.
І годі вже топтати нас ногами.
Ні, ми – народ! Бог зглянувся над нами!
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
