Середа, 9 лютого 2005 p.

Більше години народ мерз на дорозі, транспорт стояв, напруга зростала. Кілька чоловіків, посварившись з охоронцями, почали гатити в двері. Миттєво епіцентр подій перемістився на прохідну, люди налягли, зірвали двері, розбили скло, і по хрустких уламках натовп повалив у актовий зал.

Повною несподіванкою для акціонерів м’ясокомбінату, які прийшли на загальні збори, стало оголошення на стовпі: «Ленінський районний суд м. Вінниці 1.02.05 виніс ухвалу про заборону проведення загальних зборів акціонерів ВАТ «Вінницям’ясо», в зв’язку з чим збори 3.02.05 не відбудуться». За міцно зачиненими дверима прохідної — кияни з охоронної фірми, в їхніх руках раз по раз недвозначно поблискували газові балончики. Неподалік у машинах сиділи озброєні охоронці, тут же зібрався чималий загін міліціонерів і «даішників».

Але посилені заходи безпеки не лякали людей, скоріше, обурювали. Народ все прибував, учасники зборів реєструвались на капоті машини.

Кількагодинне чекання на морозі далось взнаки, люди вимагали пустити їх у приміщення. У відповідь охоронці поставили на двері ще товстішу залізну скобу. Збуджений натовп хлинув на вулицю і, скандуючи: «Дмитренка — на нари!», — перекрив рух транспорту. Ланцюжком завмерли трамваї, автобуси, машини. Отже, знову нецивілізована стихійна акція протесту? Збої графіків руху, втрати бюджету... Але послухаймо акціонерів «Вінницям’ясо» — про що вони думали, що штовхнуло їх на цей відчайдушний крок?

Іван Козодой: — Чому комбінат закривають від людей? Бо вже скільки труб, компресорів, ресіверів, батарей, двигунів вирізали і продали, що страшно. В компресорному цеху всього одна машина крутиться, а було ж 20. Не мають права, це наше майно, ми акціонери!

Неля Марценюк: — Цілий вік, — з 17 років! — тут проробила, маю орден «Червоної Зірки», медаль «За трудову відзнаку». А мене скоротили, фактично вигнали. Комбінат спеціально «банкрутять», за 6 років ні копійки дивідендів не дали. Нічого, люди на Майдані добились правди, і ми доб’ємось!

Тетяна Давидюк: — 28 років пропрацювала в «смердючці з опаришами», де кості в борошно переробляли. «Плавали» в багні, каліками стали... По 50 коп. Дмитренко скуповував акції у наших робітників, як, наприклад, у Віри Шевцової. Ще й на його дачі в Зарванцях відробляли. Я йому в очі казала на зборах: «Продайте свої дачі і розрахуйтесь з акціонерами!»

Станіслав Міщенко: — Я взяв півкілограма м’яса, мене затримали на прохідній, змусили штраф заплатити, зняли всі пільги, преміальні. Але найголовніше — забрали у мене 43 тисячі акцій! І до цього часу я не можу їх повернути.

Галина Богомольна: — Ми по крупиці створювали комбінат, самі будували, асфальтували, бетонували. Колись він був як лялечка! А зараз все розікрали, залишились одні стіни. Хіба це не злочин?

Володимир Ковальський: — Після закінчення Одеського технологічного інституту ім. Ломоносова я працював у всіх цехах м’ясокомбінату — по 10-12 годин на зміні, ще й в суботу і неділю виходили. Важко було. Потім призначили директором Миколу Дмитренка, а коли він став заступником губернатора, м’ясокомбінатом керував його брат Володимир Дмитренко. При Дмитренках дуже легко «рознесли» комбінат за кілька років. Було море транспорту — продали, було 13 фірмових магазинів по Вінниці — продали, нові морозильні апарати розібрали, «нержавійку» на обвалці вирізали, все здали на брухт. Зате побудували готель, ресторан і кафе по вул. Космодем’янської, які вже, виходить, не належать комбінату, бо жінка Миколи Дмитренка там керує? В Міші Степанюка пропали на комбінаті 500 акцій, судився-судився — без толку; Ігор Кузьмін, бідний, захворів, попросив допомогу на лікування, а його змусили продати акції по 30-50 коп. Спеціально всіх трясли на прохідній, спізнишся — давай акції, 200 г м’яса візьмеш — давай 200 акцій! А самі ешелонами вивозили. 32% директорських акцій — це сльози і кров людська!

Лідія Степанюк: — Я послизнулась в цеху, поламала руку, кілька місяців хворіла. Директор мені на ліки нічого не дав. Довелось 600 акцій віддати по 80 коп. А потім Продіус купував у наших людей по 5 грн. за акцію.

Вадим Панасюк: — Де профтехучилище м’ясокомбінату? Де база відпочинку на морі? Куди ділись баштовий кран, «уазики», бензовоз? Все продали! За це судити треба! Зробили з м’ясокомбінату крематорій, якби їм дали волю — вони б всю область у крематорій перетворили. Але влада їхня олігархічна скінчилась!

Олег Вітюк, головний інженер: — Ситуація критична, комбінат на грані зупинки. Борги за електроенергію — 30 000 грн., за воду — 100 000 грн., за газ — 30-40 тис. грн. Холодильна система майже порожня, аміаку нема. Всі інспектори клацають пломбіраторами — «відключим, відключим». Якщо дійсно відключать — відновити виробництво можна буде тільки через півроку.

Володимир Іванович і Володимир Бідний: — Винні не тільки брати Дмитренки, але й облдержадміністрація, податкова інспекція — як вони допустили «Вінницям’ясо» до загибелі? Адже по районах м’ясокомбінати працюють! Наш колишній директор Кутинський на комбінаті у Літині має прибутки, дає людям зарплату, у Київ продукцію возить. А тут що — спеціально все нищать, ріжуть, продають, щоб тільки собі кишені набити? Кажуть, що нема сировини — це брехня! Ми можемо працювати, але треба нове керівництво обрати. А справами на комбінаті нехай прокуратура займається!

Біля прохідної виступав і «містер Ікс», який назвався «представником акціонерів». Він пояснював, що збори проводити не можна, рішення суду є законним, а хто сумнівається — нехай іде у Ленінський суд і пересвідчиться. Його аргументи нікого не переконали, люди заперечували — не вони повинні йти до суду, а, навпаки, юрист комбінату чи сам пан директор мали б з’явитись перед акціонерами (яких на комбінаті більше двох тисяч) і пояснити, в чому справа. Але ніхто не прийшов, ніхто нічого не пояснив.

Більше години народ мерз на дорозі, транспорт стояв, напруга зростала. Кілька чоловіків, посварившись з охоронцями, почали гатити в двері. Миттєво епіцентр подій перемістився на прохідну, люди налягли, зірвали двері, розбили скло, і по хрустких уламках натовп повалив у актовий зал.

Там, врешті-решт, і відбулись збори. Головою правління ВАТ «Вінницям’ясо» акціонери одноголосно обрали Михайла Близнюка, представника івано-франківської компанії, котра володіє більше 50% акцій. Обрали і правління товариства. Звичайно, всі розуміли, що юридичні «розборки» на цьому не скінчаться. Але народ показав свою волю.

– Досить відтягувати час, завалювати суди позовами, — говорили люди. — Ми хочемо врятувати виробництво, працювати, випускати якісну продукцію і заробляти гроші! Чим довше комбінат буде закритий, тим більше обладнання з нього вивезуть. Це з вини адміністрації м’ясокомбінату ми змушені були перекрити рух. Хай вона і оплачує простої!

Стародавні римляни називали голос народу голосом Божим... Чи буде він почутий?

Ірина ЗОНОВА

Представниця родини Дмитренків у своєму листі в редакцію звинуватила мене як автора попередньої статті «М’ясокомбінат став полем бою» («33-й канал», №4, 19.01.05) в необ’єктивності. Шановна, нехай відповіддю вам стануть слова працівників комбінату, наведені у цій статті. Безпосередні учасники подій, вони показали підприємство «зсередини», говорили відверто, не приховували своїх імен і облич. Тривожились, ставили питання... Люди чекають відповіді. Всіх, хто володіє інформацією про сьогоднішній і завтрашній день ВАТ «Вінницям’ясо» (в тому числі і родину Дмитренків), редакція запрошує до конструктивної співбесіди на сторінках газети.

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com