Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

Писати зараз про цю надто драматичну справу все одно, що малій дитині в «жаркой-жаркой Африке, в центральной её части» сіпати за вуса сплячого лева.

Я б і не дражнив те лихо, якби не суспільний інтерес до того, що сталося. Десятки поважних людей в обласному центрі, в населених пунктах над Дністром активно обговорюють цю кримінальну справу. Власне, деякі з них, звернувшись до редакції, спонукали нас не мовчати. Але знайшлася особа, про яку мова нижче, яка, навпаки, категорично закликала не писати нічого і навіть ніжно погрожувала і нам судовими позовами, якщо все ж насмілимося до винесення вироку суду на такий крок... Вже давно керуючись принципом про те, що для мене не існує ні в часі, ні в просторі заборонених тем (справа лише у тому, як їх розкривати...), пропоную разом зі мною, образно кажучи, все ж посіпати за вуса, можливо, не одного, а кілька сплячих левів, і не десь там в Африці, а тут, на берегах Дністра... Щоб вони не пробудилися і не пообідали автором цих рядків, вживемо кілька запобіжних снотворних заходів. Імена головних героїв змінимо...

За словами постраждалого, він більше двадцяти років відпрацював хірургом-стоматологом. В тому числі, у далеких теплих і близьких холодних країнах, трудився у Міністерстві охорони здоров'я, у Вінницькому міському управлінні охорони здоров'я, коли мерію очолювали пани Дворкіс і Ваховський. Його добре знають у Вінницькому медичному бомонді, в тому числі, і медуніверситеті. Щелепно-лицевий хірург провів за своє життя сотні, а, може, й тисячі дуже складних операцій. Йому б і надалі світити своїми знаннями і вмінням по зарубіжжю, в столиці чи, принаймні, в обласному центрі, де він відпрацював шість років, але...

В місті над Дністром у нього залишилися старенькі батьки, і він, єдиний їх син, вирішив якомога більше продовжити їм роки життя. Благородна, зрозуміла справа. Дружина залишилася в Києві, а він приїхав і поселився біля них. І, дякуючи Богові і синові, батьки його таки довго прожили на білому світі.

Перший страшний удар долі він отримав тоді, коли прийшла звістка, що в далекому Марокко загинув його улюблений син — штурман літака АН-12. Через шість місяців помирає його старенька мати, через рік — батько, і залишився лікар в рідному місті, як на безлюдному острові. Хоча двоюрідні сестри і брат — теж рідня... Як на пораду — то до них...

Та біда, після якої високопрофесійний хірург втратив одночасно і професію, і око, сталася під ворітьми його двоюрідного брата, в його рідному селі, де його всі знають змалечку, як і тих, з ким звела там його доля. За словами хірурга, того літнього дня він приїздив до двоюрідного брата, щоб порадитися з приводу облаштування пам'ятників на могилах батьків. Зупинився біля хвіртки і бачить, як якась жінка намагається перелізти через тин до садиби брата. Вже і взування перекинула туди.

- Я її схопив за плечі, повернув — і на мене глянуло п'яне обличчя бомжа. Я таких бачив не раз на Півночі, де довелося працювати лікарем.., — розказував він мені. Далі, за його словами, зчинилася коротка сутичка. Причому, жінка наступала на нього, а він намагався «утримати дистанцію».

Нарешті, коли він йшов до машини, вона побігла і покликала свого чоловіка, який був поряд, сказала йому, що цей незнайомець домагався її... Вмить озвірілий від ревнощів, теж п'яний, її чоловік накинувся разом з нею на хірурга. Крики, лайка... Під'їхав рейсовий автобус, наповнений людьми, і далі проїхати не може, бо «Волга» лікаря перегородила дорогу, а ключ від неї вже в кишені нападника.

Якийсь час, розповідав хірург, шофер автобуса і його пасажири спостерігали, як на дорозі перед ними відбувалася ця бійка. Нарешті хірург впав, і в цю мить, за його словами, чоловік жінки, схожої на бомжа, наніс йому фатальний удар ногою в око.

- Страшний больовий шок — і я зрозумів, що втратив зір. Кров мене всього заливала, бо була ушкоджена і артерія, — розповідав лікар.

Врешті, пасажири їх розборонили, відібрали в нападника ключа від машини хірурга. На крики вибіг з хати брат лікаря.

Коли, нарешті, хірург поміняв скривавлену сорочку, брат сів за кермо легковика, щоб везти постраждалого до райлікарні, п'яний зрозумів, що натворив, і став стукати в закриті вікна, рватися в машину і просити пробачення, але було вже пізно...

- Лікар-офтальмолог, коли оглянула мою рану, сказала коротко і ясно: «Мені тут вже немає що робити...», — розповідав постраждалий.

Змінив одяг — і на Вінницю, бо ще теплилася надія... Але і в офтальмологічному відділенні обласної лікарні, після операції, підтвердили діагноз-вирок — око втрачене. Через кілька днів його повезли у знамениту Одеську офтальмологічну клініку.

- Я ще надіявся, що там, можливо, мені хоч частково врятують це око. Але і там після глибокого обстеження зробили висновок: зір не буде повернутий, — розказує він.

Страшний фізичний біль змінився величезною психічною травмою. Хірург зрозумів, що він вже не хірург. Адже спеціаліст його рівня не може працювати з одним оком... Крім того, він як лікар розуміє, що ця травма може зашкодити і другому оку, і голові...

В місті над Дністром я провів такий експеримент. Телефоную в стоматологічну клініку:

- Я хочу полікуватися в лікаря Пінчукова.

- Він вже не лікує, бо в нього немає ока, — сухо відповіла телефонна трубка і запросила до іншого хірурга.

Слідчий міліції — теж молода жінка, яка розслідувала цю справу, винесла обвинувачення за статтею 121 ч.1 КК України. Вона сказала мені, що дослідила всі обставини справи глибоко і переконана — нападник скоїв цей важкий злочин разом із своєю дружиною безпідставно, в стані алкогольного сп’яніння. Цікаво, що в цій статті Карного кодексу йдеться не тільки про умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило втрату органу, психічну хворобу, інший розлад здоров'я, поєднаний із стійкою втратою працездатності, а й про зовсім інше, яке, здавалося б, аж ніяк не стосується цього випадку — «переривання вагітності...».

Між тим, сторона захисту, яку представляє відомий у нашому придністровському регіоні адвокат, дружина прокурора, котра має, на заздрість багатьом колегам, навіть свій прекрасний офіс у центрі міста, за два кроки від суду, сказала мені, що вагітність у цій справі ще відіграє свою роль у майбутньому... І не на користь лікаря... (До речі, запам'ятаймо факт: люди, які, за словами лікаря, схожі на бомжів, спромоглися найняти адвоката, та ще й неабиякого...). Адвокат чи за гроші, чи внаслідок власних переконань, отриманих в ході вивчення справи, має, м'яко кажучи, зовсім інше переконання причин і наслідків того, що сталося в той трагічний день.

За її словами, які вона підтверджувала офіційними показаннями підзахисних, все було зовсім не так, як намагається представити цей лікар. А ось як. Сімейна пара, яка трудиться в місцевому СВАТ і має аж троє дівчаток — 1994-98-99 років народження, добиралася в сусіднє село на свій город. На сільській вулиці жінка зупинила автомашину і попросила водія підвезти, запропонувавши гроші. Але він відмовився від них і, в свою чергу, запропонував їй розважитися з ним на природі безкоштовно... Це почув чоловік. Підійшов і сказав водієві їхати геть і не переймати чужих жінок...

Але лікар не послухав такої поради і вдарив його дверима автомашини так, що той впав. Через це, мовляв, все й почалося...

- А ще цей ваш лікар у п'ятдесятих роках вже мав травму ока, він сам про це казав на суді.., — загадково ущипнула вона мене. — Крім того, він наніс моїй підзахисній побої, зафіксовані в справі. Між тим, на момент цього інциденту вона була вагітною і згодом втратила дитину... Отож ми будемо порушувати кримінальну справу проти нього, хай лише, як кажуть, добре ввійдемо в судові розбори за теперішнім офіційним обвинуваченням.

Разом з тим адвокат категорично заборонила мені називати в газеті її прізвище, порадила мовчати і про зустріч з нею і навіть натякнула, що в разі, якщо я не прислухаюся до її вимог ні слова не писати до закінчення судових засідань, то можу опинитися в ролі відповідача за образу честі та гідності...

Наляканий адвокатом, я собі подумав: чому вона не закликала мене навпаки — писати?!.. Щоб люди знали, що її підзахисні не винні — нормальні, молоді батьки, які живуть в селі, виховують троє дітей і стали жертвами отакого... ловеласа? А ще я подумав: про вагітність жінки, певно ж, знав її чоловік, то чому ж він не поберіг її, не забрав геть, а кинувся з нею в бійку? Він що, не знав, чим це може їй загрожувати? Побої жінка зафіксувала в судмедекспертизі аж через два дні після того, що сталося. А де гарантія того, що їх їй наніс не її ревнивий, розлючений чоловік вже, скажімо, вдома?..

Голова села, де все це сталося, сказав мені, що він, як і більшість мешканців цього і сусідніх сіл та міста над Дністром, які знають про цю справу, не вірить у версію про непристойну пропозицію немолодого хірурга.

- Просто вони щось там в тому дворі хотіли.., а він якраз нагодився, от воно й сталося..,- говорив голова.

Зараз цей лікар працює на малокваліфікованій посаді в райлікарні. Оперувати він вже ніколи не зможе. Я запитував його, чи співчувають йому теперішні колеги по роботі, чи підтримують? І отримав несподівану відповідь: «А їм наче байдуже...». Конкуренція це чи якась підозра — покаже час...

Василь КІЗКА

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 9 березня 2005 p.