Середа, 6 квітня 2005 p.

«Прізвищ називати не буду, і не тому, що боюся (боятися перестав уже давно), а тому, що: по-перше, вони просто грішні люди і Бог їм всім суддя; по-друге, їх усіх уже покарали: Бог, життя, Fata Morgana, недобрі погляди родичів, знайомих, а, можливо, і власне сумління. Бо сумління спить доти, доки все гаразд, а прокидається, коли настає пора лихоліття, мабуть, з думки після безсонної ночі: «А що ж було не так?». Якщо ж ні, то, можливо, цей лист наштовхне їх на цю думку.

І по-третє. У них у всіх є діти, і їм буде дуже соромно за своїх батьків. А діти не винні і не повинні відповідати за гріхи своїх батьків. А пізнати — вони всі себе пізнають. Обов’язково.

Усе моє життя пов’язане з Вінницею, але близьке знайомство з міліцією почалося в далекому 1991 році, коли для того, щоб вижити, довелося заховати всі свої дипломи і почати займатися підприємництвом. Така доля спіткала багатьох, але не всі були такими довірливими і простодушними. А я виявився справжнім «лохом». Спочатку. Можливо, через те, що вірив у порядність та ще боявся (клявся ж говорити правду).

Першими навідалися до моєї скромної крамнички два майори у цивільному. Стали під вікном. Тут зайшла жінка і запропонувала взяти долари. Шістдесят. Поклала їх на прилавок. Я ще не встиг нічого збагнути, як два браві майори тут як тут. «А... злочинець. Валютні операції. В допр його».

І я, наївний сліпець, повірив у випадковість всього. А жінка була підставна. Просто була проведена операція «Підім’яти «лоха»!». А до вечора прийшла ще одна жінка і сором’язливо сказала, що чула про мої неприємності і готова допомогти. Я погодився. Через деякий час вона повідомила, що усе гаразд і наїжджати більше не будуть. І дійсно, більше не наїжджали. Просто так заїжджали. Спочатку удвох, потім окремо, потім кожен із своїм товаришем, потім товариші зі своїми товаришами. Спочатку раз на тиждень, потім щодня, а то і кілька разів на день. А потім я розсердився і сказав: «Все, більше не дам». Що тут було! І погрози, і поради, потім провокації. Але нічого їм більше не вдалося. Багато років по тому я дізнався, що вони вже не «міліціянти» — вигнали. Туди їм і дорога.

А потім почав заходити інший офіцер. Погрожував, вимагав. І одного разу вирвав у продавця гроші і втік (касових апаратів тоді ще не було). Я написав заяву-скаргу тодішньому керівництву рай– та міськвідділів. Але його ховали по лікарнях, тому що тато його був поважний посадовець, і вся справа пішла, як кажуть, «на гальмах».

Нещодавно дізнався, що цей «крутий» помер, як «бомж» у Португалії, у лікарняному притулку церковної общини. Нехай Бог йому все вибачає.

А далі один з тих, кому я подав «прошеніє» про захист своїх прав, завітав і попросив дати йому новий телевізор і магнітофон, щоб подарувати іншому, тому, хто над ним (якому я теж подав заяву), на день народження. Сказав, що гроші поверне до кінця дня, але не сказав якого. І я повірив. Але кінець дня не настав і, мабуть, ніколи не настане. Уже ні того, ні іншого в органах немає, на наше усіх щастя.

А потім черговий наїзд. Запропонували відкупитися. Я образився — не дав. Що почалося! Наїхали і без усяких конфіскували товар. І справу кримінальну відкрили. І суд був, але у правди більше сили. І повернули все. І сьогодні їх немає в органах. Ні того, хто очолював цю справу, ні тих, хто виконував. А ще кажуть — немає правди. Вона є, але приходить тоді, коли перестаєш боятися кривди.

Ще один дуже «великий міліціянт» завітав до мене і попросив підібрати подарунок для державного чиновника найвищого ґатунку (на той час) на його день народження. Кошти обіцяв наступного дня. І я повірив. Дуже чесні очі у нього були. Але очі, як бачимо, теж можуть брехати. Цей день також ще не настав, хоча на дні народження він був. Бо уже з нього повернувся з позачерговим званням. Ось так. Щоправда, і його вже немає на посаді. Так собі, міняє стільці в тих, хто де пригріє.

А ще один з високих чинів хотів «нагнути і мати» мене. Але мені набридло бути ошуканим. У кожної людини настає мить, коли вона вбиває в собі раба. І я твердо сказав «Ні!» Що тут почалось! Але цього чина перевели з підвищенням і років кілька по тому його взяли «на гарячому» (хабарі). Та його підлеглі вирішили не спинятися і «на хвилі» проїхалися по мені. Видуману справу то припиняли, то відновлювали. І саме тоді, коли я лежав на лікуванні. Виконавці говорили: «Що нам Мальований і його правда. Не виконаємо — нас забудуть у цьому званні і в цьому кабінеті». І виконували. Діставали і переслідували скрізь. Навіть лікаря, який мене лікував у лікарні, викликали до міськвідділу і примушували написати, що я симулянт, і виписати мене з відділення. Вік буду Бога молити за лікаря, що не злякався і не порушив клятву Гіппократа. Так тягнулося майже два роки!!! А ще посилали на обстеження у дев’яте відділення лікарні ім. Ющенка. Така собі тюрма та й усе. А то на кілька місяців клали справу у шухляду, а зверху папірець «Знаходиться у розшуку». А я й не знав. Ходив на прийом до того, хто брав подарунок для «господаря». Зустрів привітно, посадив, вислухав, поспівчував, пообіцяв розібратися, допомогти. Але ворон ворону ... Та й вдача, мабуть, у них брехлива. А той, хто «керував» цією «справою», мав такі собі «сіркові» очі, бо не тільки цькував мене своїми підлеглими, але й сам викликав мене і вів таку співбесіду: «Та знаємо ми, що там нічого нема. Але є професійна честь, і не можна її плюндрувати». І, подумавши, витримавши паузу, додавав: «От у тебе є дочка і у мене є. У твоєї, мабуть, є комп’ютер, а у моєї нема. Думай, чоловіче, думай». І я думав: «Ні, не здамся, буду боротись». І написав у прокуратуру. Більше навіть не викликали. За тиждень повідомили: стаття 6 пункт 2. Для тих, хто не знає — справа закривається за відсутністю складу злочину. На жаль, не знаю особу, що вчинила справедливість, тому щиро вдячний всій прокуратурі. Але на цьому все не скінчилось. Вистачило совісті цьому «чорному полковнику» за місяць по тому

з’явитися до мене. Між іншим, приїхав на власному авто з дружиною і донькою (вони залишались у машині) і сказав: «Ну що ж, дєло ми закрилі, надо би отблагодаріть». У мене відняло мову. Зрозумівши, мабуть, з виразу мого обличчя відповідь, сказав: «Ну что ж, поглядім». І «поглядел». Минув час і...

Субота, дванадцята година дня. До мене заходять ... двадцять три (!!!) чоловіки. Обшук. Ось рішення суду. Не дають телефонувати і запросити свого адвоката. Зовні все було оформлено цілком вірно, але тільки зовні. Бо у невідомої (без прізвища) особи без певної адреси вкрали невідомо що, можливо, два малюнки його батька, а суд виносить рішення, що я підозрююсь у переховуванні наркосировини, зброї, вибухівки та інших заборонених до вільного вжитку речей. Підставили, панове «міліціянти», суд. А під час обшуку навіть «понятиє» були «подставниє».

Дев’ять годин!!! До дев’ятої години тривав обшук. 23 чоловіки. Уявіть собі. Технічну бібліотеку, 650 томів, листали сторінка в сторінку. Магазин, дім, гараж, сарай, льох. Навіть собачу будку обшукали. Все знімали на відео. До речі, де вони? Скільки копій і кому надано? Може, продали б мені?

Результат, звичайно, нульовий. Близько опівночі запросили до себе в «контору». Вибачились, посилаючись на службові обов’язки. А один з вищих чинів навіть запропонував «дружити». Дали мені номери своїх «мобілок». Уявляю, в що вилилась мені та «дружба». До речі, у нас в місті цих, соромно сказати, людей вже немає. Тікали в свою область, аж курилося вслід. Щоправда, залишились виконавці.

Якщо хто не вірить, хто не згоден, готовий зустрітися на території редакції «33-го каналу». Прізвища фігурантів, а якщо треба, то й копії всіх документів надаю до редакції.

Але якщо ви зустрічаєте людину у формі — посміхніться їй. Серед них багато порядних, сумлінних, чесних — справжніх людей».

Світозар МАЛЬОВАНИЙ

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com