Середа, 20 квітня 2005 p.

Про Макарчика — хлопчика, який народився від ВІЛ-інфікованих батьків, «33-й канал» писав минулого року. Вчора, 19 квітня, хлопчик відзначив свій перший у житті ювілей — рік від дня народження.

– Бачите, які ми вже виросли, — не приховувала своєї радості та гордості 34-річна Ірина, матір Макарчика. — А багато хто дорікав мені у «дурості», мовляв, «снідоносця» виплодила...

Наслідки «холодної війни» із «снідозними» Ірина відчуває і досі. Жінка і сьогодні не може забути, як їй у поштову скриньку підсунули газету, де на статті з фото її та маленького Макарчика — величезний чорний хрест. Хоча, якщо розібратися: за що? Чим вона завинила? Адже до «групи ризику» вона не належить — не наркоманка, не повія. ВІЛ «підхопила» на роботі, оскільки працювала маніпуляційною медсестрою.

За фатальним збігом обставин про свій діагноз Ірина дізналася 8 Березня 2003-го, коли здавала донорську кров. То була її 80-та кровоздача. Але жити треба було. І тоді Ірина зважилася на відчайдушний крок: надрукувала в одній із столичних газет шлюбне оголошення. Відгукнулося більше 250 потенційних женихів. Іра вибрала Василя з Хмельницького. Чоловік не приховував, що ВІЛ у нього — через ін’єкційне вживання наркотиків і що за наркотики навіть «сидів». Тоді його щойно звільнили, він пройшов курс лікування. Через місяць Ірина з Василем обвінчалися.

ОНУКА НАЗВАВ МАКАРОМ... ПОКІЙНИЙ ДІДУСЬ

– У мене вже був на той час 17-річний син, — розповідає Ірина. — Про те, що колись зможу народити другу дитину, взагалі не сподівалася. Адже 15 років лікувалася від безпліддя. І ось, коли одружилася з Василем, мені сниться сон. Ніби мій покійний батько просить: «Іро, дозволь мені назвати ще одного онука» (мого старшого сина назвав саме батько). Я ще дивувалася: якого сина? Адже сама ще не знала, що вагітна. Але батько наполягав: «Дуже прошу!». І коли син народився, я не могла не послухати волі батька.

Знаєте, мій батько був «дитиною війни» і розповідав таку історію. Їх було 3-є друзів — нерозлийвода. Кругом разом. І ось одного разу десь у садку знайшли снаряд. Хлопці є хлопці. Почали колупати, стукати по ньому — цікаво ж. І раптом — вибух! Один з хлопчиків помер на місці, іншого скалічило, залишився без ока, найменше постраждав мій батько. То в пам’ять про свого загиблого друга батько назвав мого першого сина. А ім’ям другого — вже через сон — попросив назвати Макарчика. Макар означає «щасливий і блаженний».

БОГУ ПІД СИЛУ ВСЕ

– Я вимолила своє дитя у Бога, — зізнається. — Коли зрозуміла, що вагітна, якийсь час вагалася, чи варто народжувати. Зі своєю «бідою» пішла на прийом до лікаря обласного Центру СНІД Ігоря Матковського. Він заспокоїв, сказав, що є великий шанс народити здорову дитину. І хоча остаточний результат — здоровий Макарчик чи інфікований — буде через півроку, я на 100 відсотків впевнена, що він — здоровий.

Я переконалася, що Богу під силу все. Макарчик народився дуже кволим. Лікарі відверто сказали: «Доживе до ранку — то буде жити». Вірите, цілісіньку ніч у калюжі крові молилася. «Якщо Ти спасеш це дитя, — зверталася до Господа, — обіцяю, коли виросте, віддам його Тобі на служіння».

І сталося воістину чудо. Адже коли малому через 3 дні зробили УЗД, лікар не міг повірити: «Я ж працюю не перший рік і не міг помилитися! Це щось неймовірне!».

ПЕРШЕ СЛОВО - "ПАПА" ЧИ "ГОСПОДЬ"?

Перше слово, яке сказав Макар, — «папа». При цьому так цікаво дивився вгору і здіймав до неба рученята, що Ірина зробила висновок, що це він звернувся до Небесного Батька. Просто важко вимовити — «Господь».

Ну, а з рідним батьком у Макарчика дуже непрості стосунки.

Василь покинув сім’ю, щойно Ірина народила. Пішов до іншої жінки, теж ВІЛ-інфікованої.

– Я завжди казала, що не можна побудувати щастя на чужому нещасті, — з гіркотою каже Ірина. — Свого часу, коли Оксана, плачучи, прийшла до нас у «Шанс-плюс» (обласна громадська організація, котра допомагає ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД — авт.), я ще заспокоювала її. Казала, жениха підшукаємо, усе буде добре. Але доля повернула по-своєму. Оксана відібрала у мене чоловіка, а у Макарчика — батька. Однак минуле затягло Василя. Зараз він в ув’язненні.

ЧИ ВАЖКО ПІДНЯТИ НА НОГИ СПРАВЖНЬОГО ЧОЛОВІКА?

Якби Василь сьогодні побачив свого сина, можливо, захотів би перевернути вісь координат свого життя і повернутися. Адже Макар — його точна копія. З цього приводу Ірина жартує: «Якщо судити зовні, складається враження, що я, як матір, при народженні Макара взагалі участі не брала. Це ж треба так вдатися!»

Я бачила хлоп’я, коли йому було місяць: сповиточок на два з копійками кілограми завдовжки 50 см. А зараз — нівроку козак! Без кілограма пуд, та й на зріст — 74 см.

– Півтора місяця, як ми вже ходимо, — не нахвалиться Ірина. — Гулі, правда, не сходять. Шкоду вже робимо: то скатерка з посудом зі столу летить, то ще щось. Найбільше ж дістається від Макара коту Гоші. Бідолаха терпить — розуміє, що дитина.

Характер у Макарчика — чоловічий, вимогливий. Якби умів, то, мабуть, вже стукав би по столу кулаком. Як усі чоловіки, любить м’ясо. Їсти є чим — маємо шість зубів. Він взагалі любить усе, що дороге: рибу, банани, апельсини...

– А хто вам допомагає?

– Моя матір, свекруха, обласний Центр-СНІД і, звичайно ж, держава. Усім — велике спасибі. Якщо чесно, ми ні від кого не чекаємо ніякої допомоги. Просто хотілося б більше чуйності від інших людей, більше розуміння та доброти. Адже СНІД не знає кордонів, національностей, віку, статі. Ніхто не застрахований від ВІЛ. Тим часом подекуди вражає навіть невігластво медиків. Адже часто, коли ми приходимо в лікарню не до наших лікарів, то відчуваємо дискримінацію. Одразу нас у іншу кімнату, як ізгоїв. Може, так і має бути, аби не наражати інших на небезпеку. Але ж не так відверто... А то відраза до нас написана на обличчях.

– А як стосунки із старшим сином?

– Він у нас молодець. Навчається і працює. А його комп’ютерна музика досить популярна в Інтернеті. Він чекає, щоб Макар підріс. «Отоді, — каже, — я посаджу його за комп’ютер і зроблю з нього музиканта».

МАКАРА МОЖУТЬ ВСИНОВИТИ?

Ну, а для Ірини дуже важливо, щоб Макар з дитинства ріс з Богом в серці. Адже після народження сина Ірина покаялася. Не так давно Господь звів її з Андрієм.

– Мене спершу лякало, як міг цілком здоровий мужчина — мрія кожної жінки — розумний, інтелігентний, красивий, без п’яти хвилин пастор (цього року закінчує у Києві духовну академію) — виявити бажання спілкуватися з ВІЛ-інфікованою? Але саме він підтримав мене у важкий час, почав наставляти на шлях істини. Андрій навчив мене сприймати світ по-Божому. І що найбільше мене вразило, його пропозиція... пов’язати своє життя з нами і всиновити Макарчика. ВІЛ його не страшить. Бо у спілкуванні людей головне — духовне. Не знаю, що чекає мене та сина у майбутньому. Я все віддала в руки Бога.

Про це Ірина написала у своєму вірші.

ИСПОВЕДЬ

Я шла по жизни будто бы без глаз,
И, спотыкаясь — ударялась больно,
И каждый раз сильней меня соблазн
На грешный путь толкал меня невольно.

А ТЫ все ждал, так терпеливо-долго,
Когда же неразумное дитя
Устанет падать и грешить настолько,
Чтобы, уставши, больше не смогла.

И ТЫ дождался. Я пришла. Сама.
Уставшая, израненная, Боже!
Прости меня за то, как я жила,
И кем была, и как себя губила — тоже.

Прости за то, что сердце на замке
Так долго от любви Твоей держала,
Своей руки не подала в ответ руке,
За то, что счастье я не там искала.

Не знала я, что счастье есть в Тебе,
Спасибо, что дал мудрости понять,
За то, что Ты не дал упасть во тьме,
Я не устану Твое Имя прославлять.

Будь вечно славен, Наш Отец Небесный,
Будь в моем сердце Господом навек,
И пусть в лучах любви Твоей чудесной
Спасется всякий грешный человек!

СТРАШНИЙ НЕ СНІД, А СТАВЛЕННЯ ДО НЬОГО

Ірина — велика оптимістка і своїм оптимізмом заражає інших «колег» по нещастю. Вона часто прогулюється з Макарчиком біля пологового будинку на Старому місті, де народжувала.

– Одного разу, знаючи, де палата спеціально для ВІЛ-інфікованих, легенько постукала у вікно. Спершу жінки не хотіли іти на контакт. Але коли я, показавши на Марика, сказала, що це чудо народилося у цій палаті і що я така ж, як і вони, стіна відчуження розтанула. Я знаю, як непросто бути ВІЛ-позитивним. Людина перестає відчувати себе повноправним членом суспільства. Часто пацієнтами пологового будинку є зовсім молодесенькі дівчата, котрі дізналися про свій діагноз під час вагітності. Їх переповнює страх і невпевненість. Якось одна гірко плакала, що через рік помре. Доводиться годинами заспокоювати, пояснювати, що СНІД — це ще не остаточний вердикт. На Заході ВІЛ-інфекцію взагалі вважають хронічною хворобою, але не смертельною. Тут можна провести аналогію з хворими на цукровий діабет. Вони постійно приймають інсулін. ВІЛ — таке ж хронічне захворювання. Коли люди це, нарешті, зрозуміють, буде знято стигму і дискримінацію. Та й сьогодні у світі є чимало випадків зцілення від СНІДу. Так, в Америці один темношкірий баскетболіст жив з діагнозом ВІЛ 9 років і... видужав. Кажуть, він робив аналізи в 11 країнах і аналізи, що він здоровий — підтвердилися.

Насамкінець. Ірина знає наперед, що ця публікація знову принесе їй не дуже приємні моменти. Але вона свідомо йде на це. Задля тих молодих людей з ВІЛ, котрі зневірилися у своєму майбутньому.

– В жодному разі не опускайте руки. Не бійтеся кохати і бути коханими, не бійтеся одружуватися і народжувати дітей. Огорніть цей світ любов’ю і не бійтеся бути щасливими. Просіть у Господа сили і мужності.

Підготувала Інна ЧЕРВІНЧУК

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com