Середа, 4 травня 2005 p.

Схоже, цей матеріал є справжньою сенсацією. Бо 60 років всі стверджували, що гітлерівці розстріляли всіх, хто будував ставку Гітлера. Офіційні архіви Вінниччини та й всього Союзу запевняли, що немає ЖОДНОГО очевидця тих подій. Немає жодної людини, яка була там, під землею, у ставці Гітлера «Вервольф».

І ось такий чоловік знайшовся. Він каже, що там, у цьому загадковому місці під землею був і все бачив.

Про «Вервольф» — ставку Гітлера неподалік Стрижавки — і сьогодні не припиняються суперечки. Саме тут, кажуть, Гітлер підписав директиви наступу на Сталінград та Владикавказ.

Багато хто вважає те місце проклятим. І хоча у 89-му році дослідженням «Вервольфа» займалася ціла наукова експедиція, в яку входило 28 наукових інститутів, оснащених найсучаснішою технікою, даних не побільшало. Загадка «лігва вовкулаки» не розгадана навіть через 60 років після Великої Перемоги. Втім, яким був бункер Гітлера, як його будували — нашому кореспонденту розповів 80-річний Микола Романович Ковальчук. Він стверджує, що під час війни його, підлітка із Сосонки, разом із іншими односельцями та мешканцями навколишніх сіл фашисти забрали на будівництво.

– Чесно кажучи, — пригадує Микола Романович, — тоді, наприкінці 41-го, навіть ми та військовополонені, котрі здійснювали будівельні роботи, не знали, що там буде. Ходили чутки, що там буде якийсь санаторій. Про це говорив і встановлений за 2 км від ставки стовп з вивіскою «Санаторій». Однак, зважаючи на те, що будівництво охороняли елітні частини СС, танковий полк, зенітні війська і кінна жандармерія, та й навколо лісу через кожних 10 метрів стояли конвоїри, — усі розуміли, що це не простий, а секретний об’єкт. Та й «Верфольф» був обкопаний ровом, потім натягнута сітка, колючий дріт, по якому пропускали струм, а вздовж дороги — кулеметні гнізда. Якось до мене прийшли двоє партизанів, розпитували, що там та як. Я ще дуже сильно боявся, аби вони не були підіслані німцями. Бо ж розмова там була коротка — за найменшу провину розстрілювали.

За словами Миколи Ковальчука, керували будівництвом «котеджного містечка» дуже компетентні фахівці. Але роботи велися в авральному темпі. Тож військовополонені-будівничі від непосильної праці та голоду (годували їх баландою з брюкви та хлібом з гнилого проса, а ночували у Стрижавській колонії, на 2-ярусних дерев’яних нарах) були приречені до повільної смерті. Зараз історики стверджують, що «Вервольф» був побудований на кістках 14 тисяч військовополонених.

Микола Романович працював на будівництві житлових будинків — «зрубів». При цьому, очевидно, аби їх замаскувати, дерева не зрізали — будували так, що стовбур був усередині будиночків. На території «санаторію» були басейн, кінотеатр і навіть казино.

– А чи доводилося бачити самого Гітлера? Адже кажуть, що він 3 чи навіть 4 рази був на «Вервольфі». Деякі історики підрахували, що загалом фюрер перебував у бункері близько півтора року.

– Ні, Гітлера я не бачив. Можливо, він приїздив туди вже після моєї втечі. Адже ходили чутки, що усіх нас, хто працював на «секретному об’єкті», або розстріляють, або завезуть в Німеччину.

– А як ви потрапили у сам бункер?

– Це було лише один раз. Того дня на територію гітлерівської дачі привезли мануфактуру — тканину. Як зараз пам’ятаю, коричнева така, блискуча, для штор. Розвантажувати примусили нас, 5 дітей, мабуть, побоювалися витоку інформації. По черзі ми носили сувої у бункер. Сам бункер був прямокутної форми розміром десь 13х15 метрів. Бетонні стіни завтовшки 3 м. Двері — широкі і грубезні. Німець показав, куди носити тканину, сам вийшов надвір. Там на стіні був телефон з екраном. Я ту трубочку зняв з цікавості. І раптом на екрані з’явився німець у формі офіцера: «Яволь!». У мене всередині так і тьохнуло. Налякався до смерті. Швидко повісив трубку, а сам вибіг звідти. Свого товариша, з яким були разом, попросив мовчати. Адже за будь-яку провину нас били. Не раз і мені писали палюгою по спині, коли надто повільно, на думку фашистів, я плів солом’яні мати для обігріву будиночків.

Згадуючи про будівництво, Микола Романович з величезним захватом розповідав про досить розвинені на той час технології. Скажімо, коли фашисти садили завезені з Чорного лісу близько 20 тисяч сформованих дубів та кленів, вже тоді орієнтували їх по магнітному полю. Виявляється, дерево не любить, щоб міняли його поле, і тоді не приживається. У німців тоді прижилися усі дерева. До речі, мабуть, через ті дуби спершу ставка мала кодову назву «Дубовий гай». А «Вервольфом» почала називатися у квітні 42-го. Очевидно, цим перейменуванням нацисти хотіли ввести в оману радянських розвідників, котрі наполегливо шукали місце, де будувався штаб Гітлера.

...Так склалися обставини, що зараз Микола Романович мешкає у Вінницькому будинку-інтернаті для престарілих, до речі, тут він права рука священиків, бо виконує обов’язки церковного старости. У тамтешньому храмі святої Єлизавети на стінах висять написані ним ікони. Як виявилося, свого часу він закінчив художні курси ім. Крупської у Москві. А ікони — його хобі. Хоча сьогодні виношує задум написати і автобіографічне полотно з «Вервольфа» у 42-му. Він як єдиний свідок може відобразити те загадкове підземне місце, яке мріяв би побачити кожен вінничанин, але вхід до якого підірваний, а сам «Вервольф», як дехто стверджує, нашпигований вибухівкою, котра може знести з лиця землі половину Вінниці..

Між іншим, інформація про вибухівку може бути реальною. За словами Миколи Ковальчука, вже після війни він, будучи ковалем, зрізав з руїн «Вервольфа» арматуру. При цьому його вразили залишки толу у трубах, котрі стирчали з бетонних глиб. Виходить, і справді, фашисти, ще будуючи ставку, «нафарширували» її, передбачаючи можливу капітуляцію...

Інна ЧЕРВІНЧУК

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com