ЧОМУ НА СВЯТІ 60-РІЧЧЯ ПЕРЕМОГИ ДОМБРОВСЬКОГО НАЗВАЛИ "ПРИХВОСНЕМ УПА"?
Як ніколи багато вінничан зібрав парад 9 Травня. В 60-у річницю Великої Перемоги раділи всі — і ті, хто пережив жахи війни, і ті, хто її не знав. Правда, погода внесла свої корективи, і деякі заплановані заходи — такі, як стилізована військова переправа через Буг — не відбулись. Але ні дощ, ні холод не завадили ветеранам згадати те, що не забувається ніколи, посмакувати солдатською кашею під «наркомівських сто грам».
Не обійшлося і без протистоянь. Зокрема, вінницькі комуністи не порозумілись з позицією губернатора, який закликав всіх учасників війни простягнути один одному руки. Комуністи засудили такий заклик губернатора і назвали його «бандерівським прихвоснем» (поряд із такими плакатами були портрети Сталіна). Невже такої оцінки заслуговує і Президент Ющенко, який також закликав ветеранів до примирення в ім'я майбутніх поколінь? Зрештою, нехай все залишається на совісті кожного. Хоча з юрби учасників свята чулись і такі репліки: «А хто покається за мільйони замордованих вінничан у застінках ГУЛАГу? За репресованих та штрафбатівців?» Чому комуністи цього не згадують? Наш народ володіє мудрою приказкою: «Чуже бачиш під лісом, а свого не розгледиш під носом».
І все-таки Перемога — одна на всіх! Нам не треба її ділити, бо мирне небо над головою вона подарувала всьому людству.
Скільки б ми не робили для наших ветеранів — все одно вони для нас зробили незмірно більше. Ось що розповів Олександр Петрович Красовський, кавалер 2-х орденів Слави, учасник Параду Перемоги на Красній площі, нашому кореспонденту:
- Батька репресували в 38-му за те, що його сестра, моя тітка, виїхала до Польщі. Як сину «ворога народу» мені важко було влаштуватись на роботу. В 40-му році я пішов на строкову службу. Як почалась війна — захищав Одесу, потім Севастополь. На Малаховому кургані стався прикрий епізод — під час відступу радянських військ наші командири сіли на останній пароплав на Велику землю, а солдатів покинули. Німці розлючені були — дуже довго Севастополь не могли взяти! — багатьох постріляли, а я, поранений, потрапив у полон до румунів. Вчотирьох з товаришами втекли, сиру кукурудзу їли, Прут перепливали. Я ледве плівся, йти не міг, чудом повернувся в рідне село, а німці тут як тут — мобілізували в Німеччину! Я був кволий, брат Антон замість мене сів у ешелон. Підлікувався я — і на фронт!
Визволяв Вінницю у складі 241-ї стрілецької дивізії, а День Перемоги зустрів у Празі. Під час переформування в Катовіце (Польща) у нас кожен день стройова і стройова... Не розуміли спочатку — що таке, куди це нас муштрують? А потім по солдатському телеграфу передали — будемо марширувати на Параді Перемоги в Москві! Незабутній парад у червні 45-го — це була вища мить життя! Такого піднесення, такого душевного підйому, такого єднання з усією країною, з усіма людьми в мене більше не було!
В першу післявоєнну зустріч у Севастополі на Малаховому кургані наш командир плакав і вибачався перед солдатами, яких покинув на розправу німцям. А зараз, в 60-ту річницю Перемоги, я не отримав ні подарунка, ні привітання, ні квітів — тільки 330 грн. доплатили до пенсії як інваліду війни ІІ гр. Правда, запрошували до Староміського райвиконкому — але я не пішов, бо ходити мені вже важко.
Нехай ця розповідь простого «робітника війни» стане повчальною для багатьох політиків і чиновників, яким не вистачає часу на кожного ветерана зокрема. Проте аж пнуться прозвітувати та «засвітитись» плакатами, лозунгами та красивими словами.
КЛАДОВИЩЕ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ РЕКОНСТРУЮВАЛИ ЗА МІСЯЦЬ
У Вінниці нарешті пройшла реконструкція кладовища військовополонених фашистського концтабору. Пошуковики кілька років намагалися привернути увагу влади до кладовища, на якому стоїть гаражний кооператив по вул. Чехова.
Напередодні Дня Перемоги ветерани війни вшановували пам'ять тих, хто загинув від знущань ворога.
Ще місяць тому поміж гаражами, що по вулиці Чехова, був пустир. Мало хто знав, що під звалищем сміття та дикими хащами покояться тіла загиблих людей. Більше шістдесяти років тому, їх розстріляли фашиські окупанти.
Нещодавно у керівництва міської організації ветеранів війни виникла ідея вшанувати пам'ять військовополонених концтабору. З пропозицією голова міської спілки ветеранів війни Володимир Глазов звернувся до міськвиконкому. І вже за кілька днів закипіла робота. Близько двадцяти будівельних фірм погодились надати допомогу. І ось за місяць на місці колишнього пустиря з'явився меморіал.
Точна кількість та імена розстріляних, які покояться на кладовищі військовополонених, з'ясовує ветеран Дмитро Александров. Вже кілька років він працює з документами у Вінницькому архіві, направляє запити у військовий архів м. Подольська Московської області. Незабаром біля ялиночок, які насадила міська комунальна організація «Зеленбуд», з’являться гранітні плити з іменами загиблих військовополонених.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =