Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна)

Знищення Гонорівського цукрозаводу, який давав 60% всіх надходжень у районний бюджет, поставило колись процвітаючий Ямпільський район на коліна, з яких йому вже майже неможливо піднятися. Але не це підприємство було найбільшою цінністю тут. А той об’єкт, про який майже ніхто всерйоз не згадує, бо якби згадали, то вистачило б на багато-пребагато кримінальних справ!..

Я маю на увазі одну з найпотужніших в області державну меліоративну систему, яка з 01.10.87р. була підпорядкована Ямпільському управлінню меліоративних систем, котре з 1 січня нинішнього року перейменоване в міжрайонне управління водного господарства і на папері обслуговує шість південних районів області: Ямпільський, Крижопільський, Піщанський, Могилів-Подільський, Чернівецький і Мурованокуриловецький.

Колись ця дуже дорога поливна система в Ямпільському районі була введена державою в експлуатацію і працювала на повну потужність. Мільйони тонн води на поля щороку виливали поливні та дощувальні установки! По району на поливі було до шести тисяч земель, що давало величезний ефект. Образно кажучи, полив тут був найголовнішим агрономом, який забезпечував врожаї буряків, зернових і технічних культур.

Ямпільське УМС мало величезні цінності. Починаючи від різних видів автотранспорту, катерів, потужної плавучої землерийної машини, десятків різних виробничих приміщень і закінчуючи насосними станціями, величезними запасами запчастин та всякого обладнання.

Якщо Гонорівський завод продали фактично на металобрухт менше ніж за два мільйони гривень, то балансова вартість основних фондів на 1.01.1989 року лише Ямпільського УМС становила близько одинадцяти мільйонів радянських рублів! І зараз, якщо вірити даним, які надало керівництво цієї державної організації, становить понад 18 мільйонів гривень.

В єдину меліоративну систему входили і так звані внутрігосподарські меліоративні системи, які мали в кілька разів більшу вартість. За ними повинні були здійснювати контроль органи влади і саме УМС, не кажучи вже про правоохоронців. І що ж з того вийшло?

Нещодавно я отримав листа такого змісту: «Кілька років тому ви як журналіст порушили питання про земснаряд (потужну плавучу дуже дефіцитну землерийну машину вартістю близько 80 тисяч доларів – В.К.). Тоді вам керівництво Ямпільського УМС навішало локшину на вуха, що земснаряд не їхній. А він був їхній... Внутрігосподарські зрошувальні системи і дощувальна техніка знаходяться на балансі сільськогосподарських підприємств. Але протягом останніх десяти років дощувальна техніка в сільгосппідприємствах не оновлювалася і зараз фактично відсутня. Господарства не укладають з Ямпільським УМС договори на подачу води тому, що не мають поливної техніки. Останні п’ять років управління фактично не поливає... В цій ситуації у Ямпільському УМС і Вінницькому облводгоспі прореагували.., як кажуть, з точністю до навпаки. В 2002-2004 роках кількість управлінського персоналу збільшилася на 5 чоловік. А весною 2004 року була створена Ямпільська експлуатаційна дільниця і, звичайно ж, з’явилася посада начальника дільниці. І управління, і дільниця розташовані під одним дахом. Ким і чим обґрунтовано створення її?!.. Зараз на 82 особи працюючих – 20 управлінців. З них 11 інженерів з яких лише два прості, а решта – начальники відділів і служб. Чим може займатися така кількість інженерно-технічних працівників у цій плачевній ситуації?.. За рік тільки Ямпільське УМС проїдає дві третіх мільйона гривень. Як можна так довго і ні за що отримувати гроші з Державного бюджету?»

Цього листа я прочитав головному інженеру М.О.Кожухарю, начальнику Ямпільського міжрайонного управління водного господарства Вінницького облводгоспу А.А.Пшебельському. І вони так його прокоментували. Земснаряд, про який йде мова, використовувався для очистки водозаборів насосних станцій, розчистки русел річок, був списаний і знищений ще при колишньому начальнику Ямпільського УМС панові Москалюку.

- Вже другий рік я їжджу в суд у Могилів-Подільський, де розглядається справа про знищення Серебрійської поливної системи вартістю майже у мільйон гривень. Це сталося, коли нашою організацією керував саме пан Москалюк. І таких прикладів, на жаль є чимало. Після його керівництва нам вдалося відновити багато чого, що він не встиг списати, – розповідав Алім Андрійович.

Правоохоронцям далеко копати не треба було. Злочини і по цей день, як кажуть, на виду у всіх. Так, з багатоповерхівок, які перестали централізовано опалювати, вже не перший рік стирчать десятки алюмінієвих труб поливних систем, які мешканці додумалися використовувати як димоходи. Цих алюмінієвих димоходів тьма і на інших помешканнях. Всього по району тисячі! Не злічити скільки ринв, веж для телевізійних антен, балок для сараїв, різних стовпчиків в огорожах дворів зроблено з цих поливних труб. Весь район в них. А ще в господарствах їх «душили» тракторами, а потім відвозили в металобрухт і отриманими грішми розраховувалися за борги. А скільки різних моторів зникло! Так було знищено майна меліоративної системи на фантастичні для районів мільйонні суми! Згідно з даними, які надало відомство, очолюване паном Пшебельським на 1.01.89р. в господарствах було цього добра на тридцять мільйонів радянських рублів!.. Та й зараз його там нараховується на папері на суму більше 60 мільйонів гривень! А насправді, як визнає і сам пан Пшебельський, ці мільйони розбазарені, розкрадені і знищені.

Ямпільська прокуратура порушила кримінальну справу, яку провели через суд проти пані Галини Сірої за якихось кілька сотень цеглин з розваленої котельні, які вона видала робітникам СВАТ ім. Суворова в рахунок зарплати. Як твердив прокурор — не мала права розпоряджатися чужим майном, бо котельня була державною. А тут керівники сільгосппідприємств видавали в рахунок зарплати, продавали, пускали на всякі будівельні прибамбаси різного меліоративного майна на мільйони гривень – і їм нічого. Між тим, воно теж не було власністю цих господарств. У свій час держава, побудувавши ці системи, просто передала їх, як ми тепер кажемо, в оренду, щоб вони цю її власність використовували за призначенням. А її знищили майже всю, і абсолютно безкарно!.. Де була влада, коли нищилися такі державні цінності!?

13.08.03р. вийшла постанова Кабміну «Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об’єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрігосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників». Згідно з цим документом, внутрігосподарські меліоративні системи мали бути передані у комунальну власність на сесіях сільських і районної рад. Цього зроблено не було. Державне добро, розкрадене і розбазарене, яке ще залишилося хоч на папері, як кажуть, зависло в повітрі, чим тут же поспішили скористатися спритники.

Рік тому голова колективного сільськогосподарського підприємства «Поділля» с. Порогів пан Микола Пастернак вперше звернувся до міліції із заявою про незвичайний злочин. Коли Микола Васильович був у відпустці, на землі його господарства прибув трактор з Ямпільського водоканалу і... став викопувати із землі труби поливної системи діаметром понад 300 міліметрів.

Минув рік, але і до цього часу депутат районної ради Микола Пастернак не може отримати відповіді з правоохоронних органів на питання: «Чому не порушено кримінальну справу по факту викопання цих труб на сотнях метрів і, до того ж, витолочення родючого чорнозему та змішання його з глиною?»

Він отримує відписки. Доходило до смішного. Міліція порушувала кримінальну справу проти... тракториста, якого, згідно з нарядом, посилали викопувати ті злощасні труби. Складається враження, що якась тіньова сила дуже не хоче, щоб цій справі був наданий законний рух.

Нещодавно депутату районної ради Миколі Пастернаку вдалося добитися включення в порядок денний позачергової районної сесії це питання. Але й там його стали «спускати на гальмах». У своєму виступі пан Пастернак просив раду хоча б зняти з нього відповідальність за викопані і відвезені в невідомому напрямку поливні труби, але це голова пан Василь Богач відмовився навіть поставити на голосування. Видно, хтось дуже хоче, щоб відповідальність за знищення поливної системи по селах була колективною, а, отже, ніякою. Одним словом, кінці у воду?..

Василь КІЗКА, Ямпіль

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Середа, 11 травня 2005 p.