Середа, 1 червня 2005 p.

Коли ми їхали у село Скрицьке Немирівського району, то мало не заблукали. Воно і не дивно — автобус туди ходить тричі. Ні, не на день, а на тиждень. Добирались своїм ходом. Адже правоохоронці повідомили — у селі живе матір 5 дітей, яка трьох середніх малюків продала циганам. А ті протягом двох років примушували дітей займатись жебрацтвом у Росії і Білорусі.

...На початку цього року у Немирівський райвідділ міліції прийшов запит з російського міста Брянськ. Запитували, чи є у нас троє таких дітей — і далі назвали імена 13-річної Інни, 10-річного Василька та 5-річної Крістіни. Виявилось, що старша дівчинка Інна знаходилась у російському притулку. Вона і розказала, що два роки тому їхня мама продала її, Васю і Крістіну циганам. Два роки діти з циганами їздили по Росії і Білорусі. А потім Інну цигани застукали, коли та ніби курила, і побили її. Дівчинка втекла, опинилась у притулку.

Сьогодні усі діти живуть разом з мамою. А ми вирішили навідатись у село, щоб дізнатись, невже це правда?

ПЕРШИЙ КЛАС — В 11 РОКІВ

З сільським головою Василем Гульченком йдемо додому до Махіми. Дорогою зустрічаємо 11-річного Василька, одного з трьох дітей, які побували у ролі «інвалідів».

- Васю, як ти школу закінчив?

- А оцінок в 1-му класі не ставлять.

На мій здивований погляд Василь Гульченко розвів руками: «По роках Василько має закінчувати 5-й клас. Але через ці «мандри» зараз він тільки вчиться читати і писати. Коли повернувся, тільки російською розмовляв.

- Васю, а ти в Росії в школу ходив?

- Ні, ми тільки гроші просили на базарах.

- А хто був з тобою?

- Сестрички Інна і Крістіна.

- А кому гроші віддавали?

- Тьоті Свєті і дяді Альоші.

- А інші діти були?

- Так, там було ще двоє маленьких дітей.

- А чим вас годували?

- Картоплю смажили, м'ясо, ковбасу купували. Ще — банани, апельсини, шоколадки.

- А міліція вас не забирала?

- Забирала багато разів, тільки нас з сестричками відпускали додому, а тьотю і дядю затримували.

- А де ви жили?

- Ми наймали квартиру. Там навіть ванна була.

- Вас не били, не знущалися?

- Ні, не били. Нам там добре було. Тільки мені набридало в інвалідній колясці сидіти цілий день.

«НІХТО НЕ ДОВЕДЕ, ЩО Я ГРОШІ БРАЛА»

…Старенька хата, двір без тину. У придорожній траві граються гарно одягнуті 6-річна Крістіна і 2-річна Світланка. На дівчатках — білі колготки і новенькі туфельки. Як для села, то дивно. Махіма зустрічає нас біля хати. Здається, що 43-річна жінка чекала журналістів. Жінка одразу завела до хати, щоб показати — у дітей все є. Довелось переступати через поріг, щойно пофарбований червоною фарбою. Мабуть, дійсно чекали.

- Це неправда, що я дітей продавала, — нервово тереблячи рожеву кофтинку, каже Махіма. — І ніхто не доведе, що я гроші брала. Я тут чужа в селі. Допомоги ніякої. Батьків немає. А п’ятеро дітей важко тягнути. Якось до мене приїхали куми, моїх дітей хрестили. Вони молдовани, але православні. То мені Світлана і каже: «Якщо тобі важко, то давай мені дітей. Хай у мене поживуть. Ти ж мене знаєш». Я і віддала. Це ж не чужі люди. Це ж куми, вони як рідні. Бо коли зі мною щось станеться, діти мої до своїх хрещених підуть.

- І що, ви отак просто дітей і віддали?

- Звичайно, шкода було, але що робити? Коли колгосп діяв, то добре було. Я на роботу ходила, дояркою працювала. А потім роботи не стало. Дитячі гроші затримували по півроку. А дітей треба ж годувати.

- А як ви тут опинились?

- Я приїхала з батьком у 1986 році з Таджикистану. Я мами не пам’ятаю, мене батько виховував. А потім у мене народився син і ми з батьком приїхали у Немирів. Тут тато оженився вдруге. До речі, в Брацлаві живе моя прийомна мама. А батько вже помер. От мене з Немирівського центру зайнятості і відправили сюди, на ферму.

- А чому дітей забрали назад?

- Стало краще жити, держава почала платити гроші на дітей. Я ж не алкоголічка. Я дітей гарно одягаю, в мене ось і їжа є, а в дітей телевізор і відик з мультиками. На городі он 8 мішків картоплі посадила, кукурудзу, квасолю, ось коза, курчата, гуси.

- А де зараз ваші старші діти?

- Старший Азат у Брацлаві живе, він у мене в інтернаті вчився. Інна — у Немирові в інтернаті. Осінь прийде - я Васю і Крістіну віддам туди ж. Нехай вчаться. Виростуть — зрозуміють мене. А не зрозуміють, значить, така моя доля. Аби тільки діти здорові були, а мені вже як буде.

- Махімо, ви народили Світланку в 41 рік, не боялися?

- Ні, аборти — це великий гріх. Краще народжувати. До того ж, я із співмешканцем вже п’ять років живу. Світланка його. Мені пропонували аборт робити. Але в мене серце хворе — не можна. Я коли дітей народжувала, в декреті ні дня не сиділа. Інну на руку закину — і на ферму біжу. А Василько в січні народився. То я після пологів три дні вдома побула. І теж на ферму пішла. А що робити? Дітей годувати треба, а у мене тоді і молоко, і сир, і сметана були.

- А ви не думали, що куми ваших дітей просто використовували?

- Ні, вони ж куми. Хіба ж похресникам погано зроблять? Вони їх годували добре і виховували — в мене діти не крадуть, не гуляють.

«Та нікого вона не продавала!..»

Сільський голова Василь Гульченко:

- Я не можу сказати нічого поганого про неї. Вона не гуляща, не п'є, в хаті в неї чисто, охайно, так, бідно, але в селі важко. У нас чорнобильська зона, четвертий рік не обробляються поля. З 300 жителів — 100 працездатного віку, але тільки 13 людей працює. Найщасливіші люди — це пенсіонери, бо вони отримують пенсію. Село неперспективне, люди виїжджають. Махіма з’явилась у нас, бо в той час у селі було мало робочої сили, ми дали хату їй. Тут вона одружилась з одним чоловіком, Інна народилась. А потім той чоловік пішов від неї. Але офіційно вони не розлучалися. Потім Махіма народила ще двох дітей і записала їх на того самого чоловіка. Вона й найменшу Світланку, з батьком якої живе зараз, записала на того самого першого чоловіка. Він десь у Брацлаві живе, певно, і не знає, що в нього аж четверо дітей є. Але про Махіму я не можу погане сказати, просто бідова жінка. Дуже важко в селі, роботи немає, а жити якось треба.

- І тому продала дітей?

- Та нікого вона не продала! Віддала просто. Коли прийшов запит з Росії, мені було важко у це повірити. Коли дітей не стало у селі, ми запитували, де діти, то Махіма казала, що у бабусі в Брацлаві. Ми і не реагували, бо за нею ніколи нічого поганого не було, діти доглянуті, чисті, нагодовані.

У це дійсно важко повірити, як і у те, що Махіма не усвідомлювала, куди віддає своїх дітей. Запитувала я її, чим займалися діти усі ці два роки. Сказала, що не знає. Не вірю. Можу повірити лише у те, що через важке затюкане життя жінка дійсно вірить у те, що немає нічого страшного в тому, що її діти жебракували і допомагали хрещеним заробляти гроші.

Ірина ЯРОШИНСЬКА, Немирівський р-н

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com