Середа, 15 червня 2005 p.

Йдучи на інтерв'ю до циганського барона, я орієнтувався на шикарний особняк на Старому місті. Проте все виявилось інакше. Поважний чоловік мешкає у звичайній цегляній хаті, без зайвої помпезності.

Високий худорлявий циган з білою бородою і вусами 20 років тому до Вінниці приїхав із Алма-Ати. Звати його Буралі Сайтович Огли. Зараз йому 107 років, дружині — 95, старшому синові - 75 років, а наймолодшому — 45. Оскільки у такому поважному віці стає важко вирішувати різноманітні питання, які виникають у ромів, він передав повноваження своєму синові Петру, але все ж таки порада найстарішого рома ніколи не завадить.

– У народі авторитетних циганів називають баронами. Як передається баронство? — поцікавився я у Буралі Сайтовича.

– Баронство, як правило, передається у спадок. Мені воно дісталось від батька. У нашій родині було 7 синів, я — найстарший і, так вирішив батько, найдостойніший. Хоча якщо раптом у барона не народжуються сини чи вони не гідні цього, збирається романоцендо — вибори барона усією громадою.

– У вінницьких циганів є «шувані» — провидиця?

– Це ви «Кармеліти» надивилися? На жаль, ні. Таких жінок давно немає. У Вінниці колись таких було дві, але вони вже померли. Однак є жінки із даром.

- А чи є у вас циганське золото?

- У нас немає циганського золота. Його й ніколи не було. Це фантазії режисера «Кармеліти». Такого немає, щоб усі цигани віддавали на зберігання своє золото баронові. Це мені нагадує «воровський общак». Є барон. Він розумна людина. До нього приходять за порадами. Він радить, як робити так, щоб не було нічого протизаконного.

- Чому до циганів ставляться не завжди доброзичливо?

- У кожній нації є свій негатив та позитив. Але ми, цигани, у переважній більшості асоціюємося з вокзалами, базарами та… міліцією. Хоча є різні люди — із вищою освітою та взагалі неписьменні.

- Як ви ставитесь до тих циганів, які жебракують на вокзалах та ринках?

- Цигани, які ходять на ринках з простягнутою рукою, — не цигани, — приєднався до розмови син барона Петро Огли. — То — мадяри, гастролери із Закарпаття. Ці люди навіть не розуміють циганської мови. Вони нас тільки соромлять. Коли зустрічаємося із ними на вулиці, навіть не вітаємося. Вони для нас як ізгої. У них своя община, свій клан. Вони по-своєму живуть.

А ось ми — з мусульманських циганів. Донедавна навіть вивчали Коран. Оце буде майже три роки, як прийняли християнство. Між іншим, мій двоюрідний брат Сергій Огли — священик, протоієрей. Закінчив Московську духовну семінарію з відзнакою. В Обухові служить у двох храмах. Він нас і охрестив.

- Чи може циганка вийти заміж за чоловіка іншої національності?

- У нас це не прийнято. Хоча таке інколи трапляється. Чоловікові теж забороняється одружуватись з дівчиною іншої національності. Його не приймуть в общині. Одружуючись, ми не реєструємо шлюб у загсі. В нас немає такого. Штамп у паспорті ні про що не говорить. Якщо люди кохають один одного, то штамп нічого не вирішить. Головне — стосунки людей. У нас майже немає розлучень. Це має бути досить вагома причина, бо община нас не зрозуміє. До речі, свою майбутню дружину я ніколи в очі не бачив. За мене батько вирішив. Взагалі у нас, у ромів, саме так. Це закон. Немає у нас ні вінчань, ні обручок. Замість цього батько чоловіка вішає молодій на шию золотий ланцюжок або одягає на руку браслет. Це і подарунок, і знак, що він її приймає у нашу сім'ю.

- Кажуть, що роми — кочівники, люди, які завжди йдуть за сонцем.

- Зараз табірного життя практично немає. Особливо ходіння за сонцем. Це образне поняття. В 1956-му році вийшов відповідний указ Хрущова про осілий спосіб життя циганів. Років 10 після указу ми ще кочували, а потім почали купувати будинки. Дехто відкрив свій бізнес. Але все-таки кочівники є. В Іспанії, Франції, Мексиці. От тільки кочують вони не на конях, як раніше, а на 600-их «Мерседесах» з трейлерами на причепах. У табір збирається близько сорока «мерсів», ціла колона. Вони виїжджають із Франції і прямують до Іспанії. На кордоні про це знають і не перешкоджають, бо буде жах.

- А чи є у Вінниці циганська вулиця?

- Циганської вулиці у нас немає. А Старе місто називають циганським поселенням, бо тут живе найбільше циганів.

- Буралі Сайтовичу, розкажіть трішки про своє життя.

- Я професійний коваль. Мій батько був професійним ковалем і мені передав ці навички. У 1917 році, коли мені було 19, ми весь час кочували. Їздили по селах, наймалися на роботу. Кузня у нас була своя. Саме це і допомагало заробити на життя.

Але потім прийшов 33-й рік. Рік штучного голодомору. В цей час ми були у Краснодарському краї. Там працювали у колгоспі. У 41-му році, коли мені було 43, викликав військкомат. Мене запитали, ким працюю. Сказав, що я коваль. На мене одразу ж поставили броню. Відправляють мене на підземний завод у Краснодарському краї. Там, під землею, я пропрацював 4 роки. 4 роки я не бачив сонця. Ми практично не спали, засинали біля верстатів. Бачили лише світло лампочок. Потім по заводському радіо оголошують, що війна закінчилась. Різко відкривається стеля. Багато людей осліпло. Довго я носив чорну пов'язку на очах, щоб звикнути до світла. Я ходив шукав свою сім'ю. Запитував, де живуть цигани. А наша циганська пошта працює безвідмовно. Чутки розповсюджуються скоріше, аніж дійде лист. За чутками я знайшов своїх. Моя дружина Чіпія Сметівна Огли, якій вже 95 років, 4 роки разом із дітьми чекала на мене. По селу ходила із простягнутою рукою, щоб якимось чином вижити. Ця жінка народила і виховала багато дітей. За це Чіпію Сметівну у свій час радянська влада нагородила орденом «Матері-героїні». А знаєте, яка в цієї матері-героїні пенсія? - 30 гривень.

- Ваш секрет довголіття?

- Є таке слово як милість Господня. Певно, від Бога я і моя дружина отримали цю милість. Ми віримо тільки у це.

- Що для ромів значить честь?

- Честь для нас - це найперше. Треба бути чесними, не обманювати людей. Хоча чомусь нашу націю називають нечесною. Людина може бути поганою, але не нація. Найголовніше — любов до Господа Бога.

- Скільки у Вінницькій області зараз живе циганів?

- У Вінницькій області близько 1000 циганів. Ми кримські цигани. Від інших циганів відрізняємося вірою. У Вінниці є українські цигани. В них спосіб життя нічим не відрізняється. Лише віра. Вони спілкуються вдома українською мовою, ми розмовляємо виключно циганською. У них свій діалект. Нація одна, але різні діалекти. Скільки каст, стільки й діалектів. Інколи ми навіть один одного не розуміємо.

- Ваша національна страва?

- Борщ. Але цигани їдять те, що їсть країна.

- За якими порадами частіше всього приходять люди?

- Таких зборів, які були раніше, вже немає. Зараз переважно збираються тільки голови сімей. Люди приходять, щоб вирішити якісь побутові питання. Якщо мені вдається своїми порадами розплутати сімейні чи побутові проблеми, то на серці стає якось легше. Мир і злагода повинні стояти завжди на першому місці у нашому житті.

Олексій КЕРМАН

Головна сторінка | Про нас | Архiв | Форум | Price-list | English

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

АРХІВ "33-го каналу": 2003 рiк  №№ 37, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52,     2004 рiк  №№ 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13, 14 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 27 28, 29, 31 32 37, 38 41 45, 46, 47, 48 49, 50, 52      2005 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18 19, 20, 21, 22 23, 24, 25, 26, 27 28, 29, 30 33, 34, 35, 36 37, 38, 39, 40 41, 42, 43, 44 45, 46, 47, 48, 49 50, 51, 52      2006 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5 6, 7, 8, 9 10, 11, 12, 13 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 51, 52      2007 рiк  №№ 1, 3, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52      2008 рiк  №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com