"ЯКБИ Я НЕ ДОВІРЯВ ЦІЙ ЖІНЦІ, ТО НЕ СИДІВ БИ ТУТ ПЕРЕД ВАМИ БЕЗ НІГ", - так сказав після підриву Віталій Білецький адвокату "бомберші", мами однорічної дитини
Днями у Вінницькому апеляційному суді розпочалось слухання справи резонансних подій 22 грудня 2004 року. На проспекті Космонавтів в обласному центрі пролунав вибух такої сили, що здригнулись балкони навколишніх будинків, а у деяких вікнах повилітало скло. Вмить поширились чутки про черговий теракт. У тому місці, де рвонуло, лежав на снігу закривавлений чоловік, як потім з’ясувалось, 52-річний колишній військовий. Силою вибуху йому відірвало обидві ноги.
Потім все місто гуділо про вибуховий пристрій, який жінка замість боргу передала потерпілому у згортку на проспекті біля пам’ятника-літака. Ось тільки, кажуть, не розрахувала, що згорток, в якому, за словами «бомберші», був її борг у 76 тисяч гривень, він покладе не у нагрудну кишеню, а в пакет. Віталій Білецький залишився жити...
...Двоє людей — жінка і чоловік, що сиділи за гратами в залі суду, виглядали із них з якоюсь дикою цікавістю, коли вже на інвалідному візку, без ніг, заїхав потерпілий — Віталій Костянтинович. Їх обох обвинувачують у замаху на вбивство при обтяжуючих обставинах. З матеріалів досудового слідства жінка — ділова партнерка Віталія — передавала вибуховий пристрій, який виготовив її чоловік.
Наступного дня після суду ми із Віталієм Білецьким зустрілись у поліклініці протезного заводу.
– Мене просто колотить від тієї брехні вперемішку із слізьми, які на суді обвинувачена пускає в хід, — розповідає Віталій Костянтинович. — Всім своїм виглядом вона робить з себе невинну жертву, слабку жінку. Все перекручує так, що це я їй винен якісь гроші. Буцімто їй погрожував нецензурними словами, коли йшлось про те, щоб віддала мій борг. Та у мене, окрім слова «блін», язик не повернеться щось сказати.
– Як ви почали спільну діяльність?
– Після того, як я дослужив до 45 років, почав займатись реалізацією карток для поповнення рахунків мобільних телефонів. Бо при нашому законодавстві і за однієї пенсії довго не протримаєшся. На довірі та авторитеті тієї людини, з якою я працював раніше, на київській фірмі мені давався товар — картки — навіть із відстрочкою платежу. Вона працювала в аптеці, вийшла на мене через спільного знайомого, запропонувала працювати разом. Якби вона працювала напряму із фірмою, то картки відпускались би зовсім за іншою ціною. З самого початку робота була поставлена так: береться товар з відстрочкою платежу на тиждень. Через тиждень ми їхали у Київ віддавати борг і брали наступну партію товару. Гроші на таких об’ємах — непогані, заробітки — хороші. І якщо вона каже, що нічого не заробляла, то це смішно.
– Віталію, коли почав виникати отой її борг?
– Цей борг по товару вона прекрасно знає. Він виник у листопаді. У певний час потрібно було їхати на Київ, везти гроші. А вона не відповідала на телефонні дзвінки. Я так зрозумів, що вона розрахувала варіант «кидка». Причому, сумніви у мене закрались ще за місяць до того, що сталось. Вона почала збільшувати обсяги отриманих карток, видно, для того, щоб виручену за них суму не повернути. Потрібно було тоді припинити з нею будь-які стосунки. Але хто знав...
– Ви зустрічались із нею, щоб з’ясувати, що сталось?
– На суді вона згадувала про погрози від невідомих людей, які нібито наказували класти щотижня на абонентську скриньку по 50 тисяч, що вона, за її словами, і робила. Про це вона казала і на першій зустрічі, після того, як зникла. На ній були наші спільні знайомі, причому один із них майор міліції. Тоді всі їй повірили, настільки вона переконливо говорила. Хлопці вирішили підключати свої канали і взятись до цієї справи серйозно. Перевірити записи телефону, навіть щоб вона принесла гроші, аби прослідкувати, хто прийде їх забирати.
А через декілька днів вона заявила, що усе придумала, щоб її не питали про борг. Бо, згідно зі своїми записами, нічого мені не винна. Її адвокат питав мене, чи я їй довіряв, адже між нами все трималось тільки на цьому. Я відповів, що якби не довіряв, то не сидів би перед ним без ніг...
«Я зробив вибухівку, щоб заспокоїти дружину»
На суді обоє підсудних стверджували, що не мали намірів вбивати людину.
– Я взяла макет вибухового пристрою, щоб налякати Білецького. Він як колишній військовий мав зрозуміти, що це таке. Я не думала, що він завдасть комусь шкоди, — казала жінка, по якій не скажеш, що вона здатна на таке.
Ось, що говорив її чоловік, який працював пожежником:
– Я люблю свою дружину та нашу довгоочікувану донечку (у цій сім’ї народження дитини чекали 13 років). Тому вирішив що-небудь зробити, щоб заспокоїти її. Адже вона казала, що викинеться з вікна. Пристрій був неробочий, і я був впевнений, що нічого не станеться.
Однак його ж показання 22 грудня були такі:
– Я сходив у «кладовку» і приніс вибухову речовину (після підриву правоохоронці вилучили немалу кількість вибухової речовини не тільки в їх квартирі, а й у будинку батьків). Взяв мобільний телефон. Засунув туди кінці дротиків (якщо вставити два оголених проводки у масу вибухівки, при дзвінку на мобільний подається електророзряд, хоч і невеликої сили, і виникає вибух) і сказав дружині, що в разі дзвінка на цей мобільний станеться вибух, але дзвонити не обов’язково.
«Через 5 секунд після вибуху я отямився — ніг вже не було...»
– Вона хотіла зустрітись зі мною ще раніше, але додому не йшла. За тиждень до того що трапилось, я підвернув ногу. Того дня вона запропонувала мені зустрітись біля універмагу, — пригадує події 22 грудня Віталій Білецький, — через хвилин 10 передзвонила і каже, що краще зустрінемось на проспекті біля «літака». Видно, подумала про те, що біля універмагу дуже людно. Я міг зайти у транспорт або в універмаг. Я приїхав, як вона просила. Ми переговорили не більше 3-4 хвилин. Вона сказала, що принесла частину грошей — 76 тисяч. Розмір і вага пакета були відповідні, і це не викликало жодних підозр. Тим більше, не будеш же на вулиці перераховувати. Весь її цинізм я пам’ятаю досі. Вона запитала мене, чи я їду у Київ. Тоді побажала усього найкращого та передала привіт молодятам: моєму старшому сину та дружині, які живуть у Києві. І все це, знаючи, що дає мені в руки, те, що через хвилину розірве мене на шматки. Досі не можу знайти слово, яке б відповідало її вчинку: підлість, звірство?..
Я пройшов метрів сто, і — вибух. Десь на секунд п’ять я втратив свідомість. Коли опритомнів, то ніг вже не було. Навкруги розлетілись мої речі. Тут до мене підбіг «МЧСник» Олександр, він якраз був вдома. Почувши вибух, вибіг, почав накладати джгути. Встиг спитати мою групу крові, реакцію на знеболююче. Я попросив його подивитись, чи є гроші. Він сказав, що ніяких грошей немає. І тоді я все зрозумів. Попросив свій записник. Відкрив, дав її домашній номер телефону лейтенанту міліції і почав втрачати свідомість. Прокинувся я вже після операції в реанімації. Після цього ще погано заживала нога, гноїлась, зробили ще одну операцію. В кінці березня я пішов на протезування. Вся моя ситуація ускладнюється тим, що обидві кінцівки ніг залишились вище коліна. У мене й досі є фантомні болі: ні з того ні з сього болять пальці ніг або п’ята починає колоти. Причому болі такі, що вночі від них прокидаєшся. Тепер потихеньку я починаю пересуватись на протезах за допомогою милиць. Ось мої нові ноги ( показує на два протези). Так, є люди, у яких в таких ситуаціях опускаються руки, і вони залишаються в інвалідному візку. Адже це важко — навчитись заново ходити. Треба переступати через себе, через весь цей біль, мозолі, дискомфорт.
Віталій Костянтинович каже, що піднявся завдяки своїм рідним — дружині (протягом всього 5-годинного судового процесу тримала його руки в своїх) та синам, завдяки колишнім співробітникам по службі та навіть незнайомим людям — їх було стільки на станції переливання крові, що не було де стояти.
До служби у військово-рятувальному батальйоні Віталій Костянтинович працював інструктором з парашутно-десантної підготовки. Тепер, після того, як вчив людей літати, вчиться заново ходити. І піде, бо має велику силу волі і, як каже, ще не розчарувався в людях. А ще тому, що своїй першій вчительці, яка його провідує, пообіцяв, що перший свій вальс станцює з нею...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
