"ВЕРШНИКУ "ПОМАРАНЧЕВОЇ КОБИЛИ". Я, професор-опозиціонер Гуліватий, запрошую до прямого ефіру чиновника В. Вікалюка"
«Україно, дозволь мені жити! Л. Костенко
– Кісо, хочу спитати вас як художник художника: ви малювати вмієте? О. Бендер
Я, швидше всього, той «професор», який, за висловом «нового», але вже «помаранчевого чиновника» п. Вікалюка, «ставить саркастичні, необ’єктивні питання на публіку...» («33-й канал» від 15.06.05 р., стор. 19) і, можливо, є «тарганом із підпілля».
Правда, окрім п. Вікалюка і його однодумців — «революціонерів» із «команди Домбровського», «публіка» до цього часу не ознайомилась із моєю аналітично-публіцистичною статтею, написаною у формі відкритого (не з «підпілля»!) листа «14 запитань «помаранчевому» губернатору п. Домбровському, або Який базовий духовно-креативний управлінський ресурс-стиль «нових» адміністраторів-«революціонерів»?», котрого не згодилось оприлюднити жодне комунальне видання.
Відповідь очевидна: «Тупа демократія» ніколи не приймає іншої оцінки, боячись у ній побачити своє обличчя без маски.
Стверджую відповідально: демократичні свободи (які цинічно фільтруються!) на Вінниччині загнані «новою» владою в «помаранчевий хлів»! Бо як же пояснити те, що із 468 респондентів (опитаних мною за спеціальною методикою Нюттена на предмет визначення рівня кадрово-управлінської гуманності вінницької «помаранчевої влади») ніхто (!!!) не дав згоди, щоб я оприлюднив їх прізвища.
Кого ж боїться «публіка», пане Вікалюк?
Вже не тільки голову, але і душу (!) люди мусять ховати не просто в пісок, а в «помаранчевий бетон». Чи не відкрили «нові революціонери» дорогу до духовної інфляції на Вінниччині?
Безумовно, п. Вікалюк сьогодні зобов’язаний стверджувати (така, на жаль, чиновницька доля!), що «помаранчева демократія» невпинно розвивається. Так чому, питається, люди перебувають у «тарганному підпіллі»?
Щоб довести, що «демократія» на Вінниччині поглиблюється, можна навести як приклад «наметове містечко», розташоване біля облдержадміністрації із вимогами: «Геть Домбровського!» (Я ж категорично проти, щоб п. Домбровський, як того вимагають «революціонери», пішов у відставку. Бо ж впевнений, що на його місце призначать іще гіршого).
О, Всевишній, який був влучний у своїй думці психолог-письменник Ф. М. Достоєвський, коли писав: «Революція — це, перш за все, внутрішня порча людини»! І далі — «...на жаль, плоди революції належать «смердяковим», які виконують бездуховну роль дворових псів революції...».
Цікаво, як би вчинила «помаранчева влада», коли б намети перед облдержадміністрацією розбила... опозиція? Чи, може, її вже немає, як це стверджують «генерали «помаранчевої революції»? Виходить — і мене, безпартійного опозиціонера, немає? Немає того, який завжди опонує будь-якій кульгаючій владі?! Немає того, який принципово, сповідуючи вищі гуманістичні закони, і надалі буде захищати не владну більшість, а тих, хто залишився в меншості. З єдиною метою — щоб «однополушарне» «революційно-помаранчеве» чиновництво (з притаманною йому «фельдшерською духовністю»!) не переселило всю опозицію в «тарганну зону», яку воно «переможно» створює, готуючись до виборів у «Верховну Раду-2006».
Невже відбувається поглиблення «нової» революційної епохи — постцинізму?
І таке. Я вивчив уважно всі «дореволюційні» матеріали вінницьких газет. І в них не знайшов жодної (!) публікації, в якій би п. Вікалюк революційно-відкрито спробував виступити проти «кучмівського режиму». Про що це говорить?
«Вінницький майдан», безперечно, «щиро» дарував «крісельну владу» (у вигляді політичного призу!) в першу чергу тим, хто до «кадрової революції» перебував у статусі... «кучмівського таргана». Бо ж тихо сидів у своєму «бездуховному підпіллі».
Вичікував?! Дресирував своє шосте чуття?!
Чи я припускаюсь логічної помилки?
Пише з гордістю п. Вікалюк про «переможну» ходу «кадрових чисток» на Вінниччині (сидіти на «помаранчевій кобилі» — це не значить автоматично стати совістю народу і високопрофесійним чиновником!). І, між іншим, її («переможну» кадрову ходу) безграмотно-цинічно порівнює із... Жовтневою революцією. Я, за першою освітою, — історик. І тому мене як суспільствознавця це обурило. Бо ж навіть учень дев’ятого класу знає, що «жовтневий переворот» призвів до глобальних криваво-моральних кадрових чисток (професуру, до речі, «жовтневі революціонери» теж називали «тарганним бидлом»)! До влади тоді прийшли (сівши, правда, на «жовтневого необ’їждженого жеребця») нові крісельно-політичні «кухарки-революціонери». Переважно — «шарікови»! Чим закінчилась шарікова «жовтнева революція»? Голодомором! ГУЛАГом! Духовною смертю! Витравленням духу свободи!
В цю історичну аксіому-істину не повірить хіба що «духовно-помаранчевий трутень»!
І останнє. Єдина думка п. Вікалюка, яка мені до вподоби, — це його пропозиція всім «підпільним тарганам» і «професорам» вступити у відкритий діалог із «новою» владою.
Чудово! Власне, ця стаття-роздуми — перша спроба реалізувати прохання «кадрових революціонерів». Це і велика надія, що в найближчий час ми зустрінемось у прямому телеефірі.
І хай треті оцінять дві позиції — «підпільних тарганів» (за Вікалюком) і «непідпільних тарганів» (за Гуліватим).
Адже історія вчить — після революції будь-якого формату чиновникам потрібно дуже швидко злізати з «помаранчевих кобил»! І вчитись гуманно-креативно вслуховуватись, вдивлятись, вмислюватись у себе та в інших!»
В. ГУЛІВАТИЙ, професор, доктор психології, безпартійний
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
