"ХТО ХАЗЯЇН КАЛИНІВСЬКОЇ МИЛОВАРНІ, І ЧОМУ ВІН ВИКИДАЄ НА ВУЛИЦЮ ЛЮДЕЙ?" - ЗАПИТУЮТЬ РОБІТНИКИ ЗАВОДУ, ЯКИХ ПОВІДОМИЛИ ПРО ПОВНЕ СКОРОЧЕННЯ. ТАКІ ДІЇ ВОНИ РОЗЦІНЮЮТЬ ЯК ПІДРИВ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ
«Дельфін», «Любава», «Моя сім’я», «Справжнє Господарче 72%», «Медове», «Шипшина», «Шахтарське» з відбілюючим ефектом, матове і прозоре, духмяне і з нейтральним запахом... Список мила виробництва Калинівського миловарного заводу можна продовжувати. Попит на нього, слід сказати, неабиякий. Адже за якістю (і це чиста правда!) воно не поступається закордонним – ведучих фірм , бо виготовлене виключно з натуральної сировини. Однак останнім часом на прилавках магазинів його зустрінеш нечасто. Бо, як виявилося, сьогодні підприємство на грані закриття. Ось що написали в листі до редакції працівники заводу:
«... До жовтня 2004-го підприємство працювало стабільно: щомісяця вироблялося 400-600 тонн мила, 100-120 тонн гліцерину. Але під час президентських виборів почалися перебої. План зменшувався кожного місяця. І 17 січня відбулося скорочення 4% працюючих. А 29 квітня генеральний директор заводу І. О. Бербець на колективних зборах трудового колективу оголосив про повне скорочення штату. Цікаво, що почав він свій виступ словами: «Я – уповноважена людина, мені хазяїн доручив довести до відома рішення ради акціонерів...» Але хто такий хазяїн? Чому ми ніколи не бачили його і не знаємо ні його імені, ні прізвища? А знати хотілося б. Адже легше за все викинути на вулицю 240-250 чоловік. А чи подумав той хазяїн, що у кожного з нас є сім’ї, діти, яких потрібно нагодувати, одягнути?! Складається таке враження, що увесь цей час ми працювали на «панів», заробили їм грошей, а тепер не потрібні їм, бо ми ж «бидло»...
Нас непокоїть майбутнє нашого заводу, адже жодного відсотка акцій колектив не має. А ми хочемо працювати у нормальних умовах, одержувати гідну зарплату. Колектив підприємства розцінює дії власника як підрив вітчизняної економіки та саботаж, направлений проти дій уряду. Ми боїмося, що підприємство може бути знищено шляхом демонтажу обладнання з наступним його перепродажем.
Колектив структурно-виробничого підрозділу ЗАТ «Перша національна миловарна компанія»
Калинівським миловарам є чого переживати. Адже їхнє нове (працює з 92-го року) підприємство є одним з найпотужніших по виробництву мила на Україні, а німецька установка по виробництву гліцерину за потужністю та якістю дистиляції взагалі є унікальною та єдиною в СНД. Бо ніде на теренах колишнього Союзу не виробляють 99,5%-ий гліцерин.
... Коли я завітала на підприємство, була вражена тишею. Справді унікальне устаткування німецького та італійського виробництва стояло. Лише кілька робітників чистили «барабан».
- Робимо тут з часу заснування, свої кадри підготували, бо ж жоден вуз чи ПТУ миловарів та наладчиків гліцеринового випуску не готує. Наші спеціалісти на вагу золота, а вони виробництво згортають, — бідкалися працівники.
- Чекали революції, вболівали за людей на Майдані, а що ж виходить?
- І це при тому, що нам в долю жоден завод не падає! У нас класична варка мила, якість! Ми ще не навчилися халтурити, як інші. Барахла не випускаємо...
Якість продукції Калинівської миловарні і справді висока. Оце відколи мило зникло з роздрібної торгівлі, завод засипали листами: «Де мило?» Так, одна жінка з Донецька написала: «У мене алергія на всіляке мило, тільки вашим можу митися. Чи не можете вислати?» Вичитав в Інтернеті інформацію про калинівське мило і один бізнесмен з Грузії. Якість – супер, ціна – доступна, звернувся, яким чином його можна доставити у Тбілісі. Оцінили продукцію калинівчан навіть народні депутати, які миються милом, розфасованим у 20-30-грамові міні-упаковки. Чому ж нині завод ледь дихає, випускаючи на місяць лише 60-70 тонн мила?
У відчаї робітники оббивали пороги різних інстанцій, зверталися навіть у Кабмін. Але питання «зависло».
- Нам так пояснили, — розповів один працівник. — Хіба зможе хтось примусити мене віддати мою машину? Вона – моя, захочу – продам її чи комусь подарую, а захочу – розберу на запчастини. Так і з заводом. Його долю вирішує власник. А він, мабуть, порахував, що варити сьогодні мило невигідно. Бо ж раніше кілограм жиру (основна сировина, з якої варять мило) коштував 90 копійок, а сьогодні – майже 4 гривні.
Чим зарадити у цій ситуації і як допомогти калинівчанам зберегти підприємство? Тут, очевидно, слід втрутитися у процес державі. Можливо, варто переглянути процес приватизації. Повернути його державі вже не вдасться, але хоча б дотувати з Державного бюджету, як це, до речі, роблять у сусідній Білорусі, можна. Отже, слово за чиновниками...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
