ОКРАСА ТОМАШПОЛЯ - БУДИНОК ГОЛОВИ СУДУ. "Як комунальна власність опинилася в руках служителя Феміди?" - запитують жителі району
Начитаються деякі наші громадяни Конституції, законів про свободу слова, права людини, надивляться прямих трансляцій з Верховної Ради, з Кабінету Міністрів, з президентського палацу — і, певно, їм здається, що живуть вони вже дійсно у правовій, цивілізованій країні, в громадянському суспільстві. І звертаються тоді до нас у редакцію з такими запитаннями, що й відповісти неможливо...
Жителі Томашполя звернулися до «33-го каналу» з проханням допомогти знайти відповідь на ось яку заковику. Вони розповіли, що в центрі їхнього містечка, можна сказати — на самісінькому його пупі, був собі Будинок побуту. А зараз це чи не найбільший приватний житловий будинок у всьому районі — власність не кого-небудь, а публічної особи — голови районного суду пана Олега Адольфовича Маліновського.
Небайдужі громадяни просили нас допомогти з’ясувати, як же ця колись комунальна власність, тобто і їх власність, опинилася в руках цього служителя Феміди? Ми подумали-подумали і вирішили допомогти нашим читачам з Томашполя задовольнити їхню цікавість.
І ось я там. Відшукати колишній Будинок побуту, в якому зараз живе голова суду О.А. Маліновський, виявилося, як раз плюнути. Всі про нього знають. Він зараз — справжня окраса центральної вулиці Криворучка. Зі всіх сторін огороджений вишуканою художньою огорожею, з космічною антеною. От би хоч половині жителям Томашполя такі будинки!..
...І чого це наші судді так скаржаться на свої мізерні зарплати?.. Якось ми сиділи з адвокатом Валерієм Палієм у Києві на засіданні парламентського комітету, того, який якраз судами та суддями нашими опікується. І... слухали довгу жалісливу проповідь голови Верховного Суду про те, як погано фінансуються наші суди, які вони нещасні, як погано живеться суддям... Аж сльози на очах виступали від жалю за цих вершителів людських доль. Хотілося приїхати додому, зайти до суду і запропонувати хоч десять гривень гуманітарної допомоги якщо не суддям, то хоч на весь суд. Але що ж ти будеш пропонувати, як там... євроремонт, як там все, як кажуть, чики-чики?..
Стою я в Томашполі на вулиці Криворучка, фотографую її разом з цією красою і собі гадаю: а, може, цей суддя, який таку порівняно дрібну зарплату отримує, ночей недосипав, недоїдав, недопивав — все економив, щоб купити собі з приватних рук такі хороми, вклав величезні капітали у євроремонт, бо ж ви знаєте, які тепер ті будівельні матеріали дорогі, і має, можна сказати, законно таку красу?..
Йду до нього, щоб запитати, чи це дійсно так? Проходжу у двір, де стоять дві чудові білі іномарки... А, може, вони якраз і не Олега Адольфовича, що тут дивного?.. Вхідні двері робили, мабуть, якісь дуже ве-ли-кі майстри, не намилуєшся. Тисну на кнопку дзвінка.
Виходить статний, теж дуже гарний мужчина, як кажуть, під стать цьому чудовому будинку. Це Олег Адольфович. Побачив я його і зніяковів. Ну, що ти йому скажеш, як передаси те прохання томашпільчан, як він так гарно, привітно усміхається, навіть запрошує увійти до своєї чудової вітальні. Так не хочеться розстроювати, засмучувати людину. А він вже цікавиться про мету візиту.
– Про ось цей ваш будинок хотів запитати...
Далі розповідаю йому про те звернення до редакції томашпільчан щодо його будинку.
Коли Олег Адольфович почув про свій будинок... Я ще не бачив, щоб так швидко зникала така чудова посмішка з людських облич! Як же мені її жаль стало... Далі я почув від Олега Адольфовича всього дві фрази. Перша: «А я його не в держави купував!..» І друга: «Все, до побачення!»
– Олеже Адольфовичу, чого ж ви образилися, ви ж публічна особа... Це ж люди запитують.., хіба ви не демократ?..
– Я сказав — все, до побачення!
Хтось каже, що у нас, журналістів, легка робота. Хай би опинився на моєму місці в той час і спробував, яка вона легка...
Йду до Томашпільської районної ради, бо треба ж шукати відповідь на поставлене читачами цілком правомірне питання.
Голова районної ради пан Кузьмінський був заклопотаний моїм візитом не менше Олега Адольфовича. Його син Ігор якраз потрапив нещодавно у велику халепу у Великій Русаві, після якої, дякуючи Богу, хоч трупів не було, але міліція його зараз теж допитує... Отож батькове серце здригнулося, зрозуміти можна. Але я заспокоїв його — мова йшла про інше. До речі, він теж міг би сказати: «До побачення!» Ще з порога. Але не сказав. І я в душі щиро подякував йому за ввічливість.
Розповідаю і Іванові Омеляновичу про той злощасний для мене запит жителів Томашполя.
– Іване Омеляновичу, чи не знаєте ви, яким чином ця колишня комунальна власність, цей будинок, опинився у власності голови суду — високоповажного пана Маліновського?
– Я не працював у той період, але знаю, що там був магазин. І там був власник... Як Будинок побуту потрапив до того власника — не в курсі справи. А потім цей магазин, я так зрозумів, був цим власником проданий.
– Що, в Будинку побуту був магазин?..
– Який то був Будинок побуту?! Він мав впасти давним-давно. Якби його ніхто не підпер, то подивилися б, який то був би сьогодні будинок... Ви подивіться під штукатурку, що там є.
– Як я можу під штукатурку заглянути?
– То я вам розкажу. Побуткомбінат той просто розвалювався. Навіть тоді, коли там торгували ті люди, ті власники. І тому вони, певне, його і збулися. Той будинок розколотий...
– Стривайте, ми ж опублікуємо фото в газеті, і читачі самі зможуть порівняти ваші слова з дійсністю.
– Те, що ви бачите сьогодні — це є зовсім інші речі...
– Я не заперечую, що Олег Адольфович вклав великі гроші в ремонт цього, як ви кажете, напіврозваленого будинку. Але мова зовсім про інше... І чи мають, на ваш погляд, жителі Томашполя право поставити саме так питання, як вони поставили — як колишня комунальна власність опинилася в Олега Адольфовича? На це запитання можна без образ, щиро відповісти?
– А чого ж би я ображався, якби законно придбав це приміщення? Я вважаю, що там немає ніякої крамоли і не повинно бути.
– Я теж не думаю, щоб суддя оформив будинок незаконно... І все ж, що ми можемо відповісти людям про придбання цього будинку? Чи можете ви твердо сказати, що голова суду законно і чесно його придбав?
– Я думаю, що клятва його, яку він давав як суддя.., — далі Іван Омелянович обірвав фразу, подумав і завершив її несподівано так: — і тут все сказано...
– Дякую Вам за розмову. Вам ніхто не казав, що ви великий дипломат?..
Голова Томашпільської райдержадміністрації А. Д. Олійник у мікрофон теж нічого не знав про механізм переходу цього будинку з комунальної у приватну власність. Але пообіцяв розібратися і відповісти через півмісяця на поставлене читачами запитання. Про це ми проінформуємо всіх читачів «33-го каналу».
Якщо будете у Томашполі — загляньте на вулицю Криворучка, полюбуйтеся на цю красу. Вміють наші судді собі житла робити, ой, же вміють!.. Що не помешкання — шедевр місцевого значення. От би ще так вміли це робити доярки, безробітні, яких наплодилося так багато-пребагато.., вчителі, медики, журналісти... Очевидно, не всім дано такий талант...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
