ЧИ СТАНЕ ЙОСАФАТОВА ДОЛИНА ПОДІЛЬСЬКОЮ МЕККОЮ? У 1923 РОЦІ ТУТ БУЛО 17 ТИСЯЧ ХРЕСТІВ. 15 серпня у хресній ході до святині взяло участь близько 1500 православних
На Сафатовій долині
Сам Господь походив.
Сам Господь походив
І хрести насадив.
(З народної пісні).
Це місце у Шаргородському районі відоме не всім. Хоча, як кажуть у народі, Богом мічене. Мова про Йосафатову долину, що неподалік села Голинченці.
15 серпня з благословення Владики Макарія вдруге відбулася масова хресна хода до цієї долини. Більше півтори тисячі прочан приїхали цього дня у Голинченці. Йдучи курною польовою дорогою, я з великою цікавістю прислухалася до розповідей та легенд про долину. Особливо ж вразили мене історії про цілющу воду з тамтешньої кринички.
– Оце позавчора, — казав один чоловік, — зустрів тут жінку із Зведенівки. Розповідала, що водою з кринички вилікувала екзему у онука. За тиждень – як рукою зняло.
Інша жінка розповідала про сліпу єврейку із Джурина, яка у післявоєнні роки водою з кринички за 5 днів вилікувала глаукому.
– Коли пішли полуди з її очей, уся сім’я цієї жінки прийняла православ’я.
– А у самих Голинченцях одну дівчинку врятували від ампутації руки. Гангрена була така, що з Вінниці санавіацію викликали, мали забирати на операцію. Але в останню мить мама дівчинки поставила їй компрес з Йосафатівської води.
Раба Божа Любов з м. Андрушівки Житомирської області розчулено ділилася враженнями:
– Ми вдруге приїхали. Тягне сюди. Тут справді благословенне місце. Оце привезли від нашої громади хреста, встановимо. Треба відбудовувати святиню...
Легенди розповідають, що у 17 столітті, коли Поділля було поневолене турками, на місці сьогоднішнього села шуміли ліси. Рятуючись від поневолення, православні із навколишніх сіл ішли до чоловічого монастиря у Шаргороді. Одного дня уві сні Божа Матір благословила монахів «іти на вранішню зорю». Гнані яничарами ченці та миряни ішли три дні і нарешті зупинилися в урочищі біля кринички. Помолившись Господу, усі поснули снами праведників. І знову явилася ченцям Божа Матір, яка благословляла околиці. Вирішили ченці заснувати тут свою обитель. А що були вони бідні та обдерті, то й назвали її – «Голі ченці» — Голинченці. Крім цього, ще 3 села довкола долини виросло, а саму долину прозвали за аналогією до біблійної — Йосафатовою (благословенною).
Минали роки. І ось у спекотні жнив’яні дні 1923 року селянин Яків Мисик разом з дівчинкою-підпаском Харитинкою пасли у благодатній долині череду. Були неподалік кринички, коли це прямо у воді над криничкою з’явилася Богоматір. Святий німб золотом сяє.
– Матір Божа, що робити маємо? – спромігся мовити чоловік.
– Христа славте, хрести ставте! – почув у відповідь. Потім, благословляючи Якова та усю околицю, видіння розтануло.
Щодуху Яків побіг у село до отця Тихона. Розповів про чудо. І того ж таки дня з хоругвами та образом святого Миколая поспішили сільчани до кринички. Вони й поставили першого хреста. А до осені долина вже була вкрита хрестами.
Розповідає мешканець села Голинченці Іван Залецький:
– Про Йосафатову долину мені багато розповідала матушка Неоніла. Її у 44-му, після того, як більшовики вигнали з рідної домівки, пригріла моя матір. Знаннями я також завдячую своїй матері, Уляні Григорівні, та тітці Пестині Бабій, дружині столяра, який зробив першого хреста на Йосафатовій долині.
Вони розповідали, що за 5 місяців у Йосафатовій долині «виросло» понад 17 тисяч хрестів. Там побувало більше півтора мільйона людей.
Звичайно ж, радянська влада не могла змиритися з цим. 24 листопада 1923 року у безсилій злобі могилів-подільське начальство рапортувало у губернський виконком міста Вінниці: «...на Йосафатовій долині трапляються численні випадки зцілення від різних хвороб, що викликає неймовірний приплив людей на релігійні відправи, що проводяться на місці Явлення загадкової жінки з дитиною. Це все виходить за рамки комуністичної ідеології, тому є шкідливе». Більше того, тодішні діячі «розгледіли» у подіях, що відбувалися навколо Голинченців, зв’язки з закордонною контрреволюцією. Відтак було прийнято рішення «хрести зрізати, а усіх посібників релігійної смути арештувати». Ліквідацією хрестів під керівництвом чекістів займалася банда найманих безбожників.
– Хрести, — продовжує Іван Артемович, — пиляли на дрова. Дехто з найбільш «активних» отримував тими хрестами премії – крокви та балки для будівництва хат. Втім, розповідають, що коли в одній хаті почали палити тими дровами у печі, то почули дивний спів. Налякалися до смерті. Полум’я загасили водою, а усі дрова і те, що недогоріло, вивезли назад у долину.
Ну, а віруючих, учасників тих подій, вирішено було «перевиховати». 50 селян погнали етапом до Вінниці. Але ні катування, ні мордування голодом не змусили людей зректися віри. Мученицькою смертю засвідчив істину пастух Яків Мисик. У тюремному підземеллі його ... живцем з’їли пацюки.
Неймовірно, але за зиму 23-24 р.р. на місці знищених «чекістами» хрестів Йосафатова долина знову засіялася символами віри. Цього разу — 16 тисяч. Їх привозили віруючі із Середньої Азії, Далекого Сходу, Півночі та Зауралля, куди ще не дійшла звістка про розправу над хрестами. Другий етап ліквідації хрестів розпочався вже навесні 24-го. Тоді було встановлено військові кордони і людей просто не допускали до святині.
21 червня 1925 року розпочався найгучніший судовий процес, який у хроніці тих днів значився як «Справа про хрести на Йосафатовій долині». Але дива відбувалися і у судовому засіданні. Так, вже першого дня незрозумілим чином на суд з’явився старець Симеон. У волосяниці, сандаліях на босу ногу. Благословивши підсудних, голосно заявив: «Дух Святий буде говорити вашими устами. Амінь». Коли ж міліція кинулася до непроханого гостя, старець перехрестився і... зник.
1 липня після 30-годинної наради було оголошено вердикт. 25 жителів села були позбавлені волі, серед них 8 священиків.
Сьогодні, через 82 роки після явлення на Йосафатовій долині Божої Матері, біля славнозвісної кринички височить 29 хрестів. Тільки за минулий тиждень встановлено 4 хрести. Ще 3 «виросло» у день хресного ходу. Причому усі привезені здалеку. Один, 5-метровий дубовий, – з Житомирщини, ще один – з Антонівки Томашпільського району. А ще одного, з с. Довжок Шаргородського району, віруючі принесли на руках майже за 30 км. Їх обв’язують рушниками, прикрашають квітами.
Серед нових дерев’яних хрестів виділяється один кам’яний, датований 1813-им роком хрест. Як з’ясувалося, це єдиний хрест, який дивом уцілів під час «червоного терору». Звідкіля він появився у 23-му у долині — сьогодні достеменно не знає ніхто. Біля нього 15 серпня православні сповідалися, приймали причастя та помазання.
Після літургії у Йосафатовій долині, у якій взяло участь понад 30 священнослужителів, ми звернулися до отця Сергія – настоятеля місцевого храму Святого великомученика Димитрія Солунського. Він сподівається, що рано чи пізно Йосафатова долина на Шаргородщині стане такою ж відомою, як Почаївська лавра.
– На все воля Божа. Адже у Почаєві теж не було одразу стільки віруючих, у багатьох були сумніви, мовляв, стопу Божої матері хтось вирубав сокирою. Так і тут. Але ми опираємося на архівні документи. Те, що Матір Божа явилася тут, – значить, що тут її обитель. Я переконаний, що з часом тут буде храм, а, може, й монастир. А вода у криничці справді чудодійна. Один чоловік потерпав від виразок на ногах. Пішов до схід сонця, помолився, помив ноги – і до сьогодні ноги чисті. Воістину на цій воді спочиває благодать Божа.
Між іншим, за словами отця Сергія, коли він чистив криничку, то помітив цікаву закономірність: у ній немає джерела – вода скапує з заходу, сходу, півночі та півдня. Тобто виходить – хрест.
«Христа славте, хрести ставте!»... Що ж, сподівання отця Сергія мають підґрунтя.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
