В історії є такі події і збіги обставин, які просто-таки вражають своєю символічністю та значимістю. Саме до таких можна віднести те, що на сьогодні центром і столицею Військово-Повітряних сил України є Вінниця. І саме у нашому місті у доленосному 1918 році утворилася військова авіація України. А початок її дуже цікавий.
Влітку 1914 року спалахнула Перша світова війна. Між країнами Антанти і Четвертним союзом розгорілися запеклі бої не тільки на суші й морі, а й у повітрі. Росія, котра воювала на боці Антанти, також пришвидченими темпами розбудовувала свій військово-повітряний флот. Головна військова та учбова база спочатку знаходилася у Пскові. Проте російське військове командування розуміло, що головну навчальну і ремонтну базу потрібно, з одного боку, наблизити до фронту, а з іншого, обрати місцем дислокації такий населений пункт, який би мав значні технічні і комунікаційні потужності. Крім того, за задумом вищого російського командування, у 1916 році планувалося головних ударів завдати на фронтах Південно-Західного і Румунського фронтів. Найвигідніше за всіма цими умовами підходила Вінниця. До початку вересня 1916 року головні сили ескадри перебазувалися із Пскова до міста над Бугом.
Ескадра і ремонтно-технічні майстерні у місті розмістилися на території сучасного насіннєвого заводу. До початку війни це підприємство належало німецьким підприємцям, і тому завод був конфіскований на користь держави. Зовсім поряд було льотне поле і залізнична станція. Крім того військово-повітряне з’єднання мало в своєму розпорядженні аеродром у селі Микулинці (тепер Літинського району) та окрему базу у Жмеринці.
Основу повітряної ескадри складали літаки моделі «Ілля Муромець» (ІМ), який ще перед початком війни сконструював Ігор Сікорський. Тому поява відомого конструктора у Вінниці виявилася зовсім не випадковою. Українець за походженням, видатний авіаконструктор ХХ століття Ігор Іванович Сікорський (1889 – 1972) народився у Києві в родині відомого психіатра. Вже в 1912 – 1917 роках він займав посаду головного конструктора Російсько-Балтійського заводу в Петербурзі. Пізніше, після підписання Брестського миру, у березні 1918 року Сікорський, рятуючись від ЧК, емігрував до США. Згодом став співвласником авіафірми «Вестленд-Сікорський». До 1939 року збудував близько 15 типів літаків. З 1939 року перейшов на конструювання одногвинтових вертольотів. Першим почав будувати турбінні вертольоти та вертольоти-амфібії. Його гелікоптери першими здійснили без проміжної посадки переліт через Атлантичний, а потім Тихий океани. У світову історію Сікорський увійшов як «батько гелікоптера». За підрахунками автора цієї статті, у Вінниці Ігор Сікорський прожив близько півтора року. Знавець історії подільської старовини викладач педінституту В.П. Воловик розповідав ще в радянські часи нам, студентам, що вінницькі старожили добре пам’ятали Ігоря Сікорського. Він запам’ятався працівникам заводу як молодий, ввічливий інженер, котрий постійно був занурений у власні думки, без перепочинку удосконалюючи в майстернях теперішнього насіннєвого заводу власні моделі літаків.
Тоді ж підпоручик Петро Іванов за допомогою молодшого механіка І. Діля в 6-му авіапарку в Жмеринці переробив французьку модель «Вуазен LAS», назвавши його «В.І» («Вуазен Іванова»). Іванов представив військово-технічній комісії свою версію літака. Його техніко-тактичні характеристики настільки вигідно вирізнялися від базової моделі, що військове керівництво замовило 125 машин. Всього до 1922 року було випущено 150 моделей цієї конструкції. Літак брав участь у бойових діях 1-ї світової та громадянської воєн. У травні 1917
І. Діль у Жмеринці проводив випробування власного літака, розвідника-біплана, сконструйованого на базі французької моделі «Ньюпор 17». Пізніше Діль також емігрував до США, де став знаним авіаінженером.
Керував всією роботою генерал російської армії Михайло Володимирович Шидловський. Завдяки його енергії й організаційним здібностям насіннєвий завод швидко перетворився на добре організований авіацентр. На ньому не лише ремонтували, а й складали нові літаки з деталей, які надходили з Франції, Англії, заводів Росії. Як стверджують сучасні російські дослідники, М. Шидловський планував по закінченні війни побудувати у Вінниці базове велике підприємство військової авіації.
Влітку 1916 року при підтримці авіазагонів російським військам вдалося провести успішну наступальну операцію, яка отримала назву «Брусиловський прорив».
З жовтня 1916 по травень 1917 через погані погодні умови бойові дії майже не велися. Проте йшла напружена організаційна і технічна робота. Ескадра поповнювалася новими літаками. За 1917 рік ескадра зробила 70 бойових вильотів, скинувши 650 пудів (більше 10 тонн) бомб на позиції ворога. 19 травня 1917 капітан Башко встановив рекорд, подолавши на «Іллі Муромці» відстань у 650 верст від Станьково до Вінниці за 6,5 години. А за тиждень до цього поблизу Вінниці розбився літак цієї ж конструкції. Була призначена комісія, до якої входив і Сікорський. Він займався подальшим удосконаленням конструкцій «Іллі Муромця». У нашому місті, за розрахунками автора цієї статті, І. Сікорський сконструював двохвостовий С–19 з подвійним фюзеляжем і двома двигунами. Модель мала цілий ряд суттєвих удосконалень, проте у виробництво не пішла.
Після перемоги Лютневої революції 1917 року уряд Центральної Ради почав проводити політику українізації всіх військових частин, котрі розміщувалися на території України. Цей рух захопив і Вінницький гарнізон. Офіцери-українці, як правило, нижчого командного складу, а також технічний персонал перейшли на бік Центральної Ради. Логіка подій вимагала створення регулярної української армії. Проте, злочинна пацифістська позиція голови Секретаріату Центральної Ради Володимира Винниченка та його прибічників не дала можливості у середині 1917 року сформувати повноцінну українську армію. Тому в жовтні після більшовицького перевороту почався розпад ескадри. У Вінниці на той час знаходилося 8 повітряних кораблів на ремонті, а 10 справних – на аеродромах поблизу. Проте на складах знаходилася велика кількість запчастин.
На початку 1918 року Вінницю зайняли війська 133-го саксонського піхотного полку збройних сил Німеччини. Владу над Україною перебрав гетьман генерал Павло Скоропадський. На відміну від Винниченка, Скоропадський як професійний військовий чудово розумів значення військово-повітряного флоту. В квітні 1918 року за його наказом на основі Вінницької ескадри та ремонтної бази почав формуватися повітряний флот української держави. Спочатку її очолив Г. Г. Горшков, а начальником ескадри повітряних кораблів було призначено відомого льотчика, капітана Р. Л. Ніжевського. Документація та технічний облік були переведені на українську мову. Ескадра почала поступово поповнюватися за рахунок літаків, яка базувалися на інших аеродромах України.
У цей час на теренах українських земель, що входили до складу Австро-Угорщини, постала Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), яка, на відміну від Центральної Ради і Гетьманату, поставилася до будівництва регулярної армії дуже відповідально. На прохання керівництва ЗУНР П. Скоропадський надав Українській Галицькій Армії (УГА) значну допомогу, зокрема у розбудові власної авіаескадри. Це 12 французьких літаків «LFG» і «Ньопор», багато запасних частин, спеціалістів-техніків з вінницької авіабази. Проте більшу частину складали німецькі та австрійські літаки. Пізніше УГА увійшла до складу армії Директорії і вела бойові дії на території Правобережної України. Свою повітряну ескадру мали і війська власне Директорії. По ходу бойових дій літаки базувалися серед іншого також у Вінниці та Могилеві-Подільському. Подальша їх доля склалася нещасливо. У 1920 році в Козятині вони опинилися в руках поляків, оскільки С. Петлюра був змушений укласти військовий союз з Ю. Пілсудським.
Недовгий період часу існував український військово-повітряний флот. Про нього національно свідомі українські діячі добре пам’ятали. Проте прецедент був створений. І сталося це саме у Вінниці.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
