"ВІННИЦЬКІ "ПІЗИ" Або ж зовсім не вечірня казка для дітей, а, скоріше, ранішня правда для усякого віку"
«Якщо ви не були у Пізі, то не бачили Пізанської вежі, хіба що на фото або на малюнках. Піза — місто в Італії, де побудовано славетну вежу. Але чи то клепки не вистачило у пізанських будівельників, чи то совісті, чи то матеріали розікрали, але нахилилася та вежа і падає.
Різниця між Пізою і Вінницею в тому, що їхня вежа падає, але стоїть, а у нас все падає....
А от щодо відсутності клепки і совісті та присутності крадіїв, то не обов’язково їхати до Італії. Цього і в нас вистачає. Не вірите? Тоді давайте просто підемо по Вінниці, поїдьмо Україною і подивимось, де ми живемо, що ми робимо. Як ми спілкуємось, як ставимось один до одного, як виконуємо свої обов’язки, що їмо, що п’ємо, чим дихаємо. Ось фото відкритого люка. Це зробили не мисливці за металобрухтом, це працівники водоканалу. Це їх робота, це вони за таку роботу отримують платню. Чого б тепер не взяти і не вкрасти той люк? У різні часи за це відтинали руку, відсилали на каторгу або ж хоч штрафували. А тепер ні. Бо демократія. А воно — отой «демос», отой «хазяїн» — сидить, та й від неробства ще й нарікає й мудрує: «А що то за влада така погана!». І не бачить, що він сам не вартий навіть слова доброго і дурно оті копійки отримує. А начальство? Поважне і пихате, зі значущим виглядом походжає та щось промовляє. Та даремно ви, панове, думаєте, що ви «хтось». Це просто місце, на якому ви сидите, «щось». І все. А без того місця ви, вибачте, просто зовсім пусте місце...
А ось інше фото. Оцей стовп підтримує лінію трамвайної електромережі. Ну, зовсім тобі «піза» у вінницьких масштабах.
Отут би тобі взяти та й прикувати під тим стовпом того, хто це ставив, а заодно і того, хто приймав, та з керівництвом разом. І хай стоять під ним — гарантують, що він не впаде. А, може, їх за такі «пізи» треба покарати важко, суворо, і відзняти це на плівку та показати по всіх каналах замість Сердючки та Поплавського — їй-бо, була б користь. Не вірите? А давайте спробуємо.
Бо закону вони всі не бояться, думають що закон — це вони.
А ось ремонтують асфальт по вул. 40-річчя Перемоги. Сухий (щоправда, чорного кольору, який, мабуть, має імітувати колір асфальту) пісок сиплять лопатами прямо у ямки, повні пилу і бруду. Ну і все. Інше мають виконати проїжджаючі машини. Такі собі безкоштовні котки. Бачте, як все просто. Виявляється, набагато простіше, ніж побудувати криву вежу. Але, уявіть собі, є ще інші методи — отой чорний «отсєв» у калюжі в ямах під час дощу, а в суху погоду можна закидати ями «отсєвом» не чорного, а звичайного кольору та ін...
І ви думаєте, що оті, що розкидають «асфальт», не тямлять, що роблять, чи не взмозі робити все так, як дійсно потрібно, щоб та вежа стояла прямо та довго?! Але такі вже наші «пізобудівельники», «пізоремонтники», «пізонаглядачі» та інші «пізодіячі». І це, зважте, за наші ж гроші. То чому ж нам не створити суворий нагляд за ними і витребувати гарантій за схемою: виконав нам за наші гроші роботу — дай гарантію. Неякісна робота — роби ремонт за власний кошт. Вінничани, я це цілком серйозно. Бо ось поряд із ними виникають все нові та нові «пізанці» чи «пізюки», які створюють нові й нові «пізи». Я вже й не знаю як казати. Бо що ми їмо, що п’ємо? Відгадайте, скільки разів можна переробляти ковбасу, яка зіпсувалась (зважте, не просто минув термін придатності, а справді зіпсувалась) знов на ковбасу?
Цього не знають навіть «пізанці», які цю ковбасу роблять. Бо це можна робити, виявляється, безкінечно.
Перерахувати всі «пізи» навіть у Вінниці неможливо. Не вистачило б і тисячі та однієї ночі. А записати те все, то можна створити «Велику українську «пізанську» енциклопедію», мабуть, томів на сто. І ви краще мене все це знаєте, але чомусь мовчите. Чи то з сорому, чи то з лінощів, чи то з байдужості, чи «з дурі», а чи, може, з жорстокої підлості, мовляв, я під «пізою» опинився, то й ви стійте. І чи не означає це, що ми в певній мірі всі «пізобудівники»? І, може б, нам перейменуватися з українців на «пізанців» (було б хоч чесно)?
А, може, це неправда? А, може, це казка, чи сон? Може б, нам прокинутися?
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
