31 серпня, після недавньої прес-конференції з губернатором Вінниччини Олександром Домбровським, «33-ій канал» повідомив своїм читачам: «Про ситуацію із урожаєм та «закромами» Домбровський говорив у нерайдужних тонах, бо «вийшло так, що ДАК «Хліб України» в області не має свого представництва і жодного державного хлібоприймального підприємства.
Кому роздали, подарували чи дали «приватизувати» ці «закрома» — ще треба розібратися, але селян ми не будемо нагинати і гнати за 200 кілометрів при нинішніх цінах на пальне їхні авто із зерном у сусідню область, в Дунаївці. Треба вирішувати проблему зберігання зерна в області та створювати розбазарену систему заново».
Схоже, ці слова почали втілюватися в життя. Районні управління сільського господарства і продовольства області стали отримувати листи, телеграми про те, що в цьому році в Держрезерв зерно можна продавати дійсно вже не в Дунаївцях Хмельницької області, «за 200 кілометрів», а у Вінниці, в ТОВ «Зерно Вінниччини». Проте, як не дивно, ця радісна звістка аж ніяк не обрадувала віддалені райони. Такі, наприклад, як Ямпільський. Справа в тому, що з тутешніх господарств до обласного центру набігає хай не 200 кілометрів, як казав губернатор, а 150-170. Але якщо зважити на різкий скачок цін на пальне за останній час, то вийде, що, як і торік, коли треба було везти зерно аж в Дунаївці, і цього року, коли пропонують доставляти його до Вінниці, такі транспортні операції майже не доступні віддаленим господарствам. Їх керівники так і кажуть: «Ця радість не для нас, а для тих, хто господарює під Вінницею». Є й такі, що на початок вересня, коли такі телеграми і листи вже були в районі, і гадки не мали, що існує квота на доставку зерна в Держрезерв і можна нею скористатися. Наприклад, керівник порожанського, одного з найкращих в області господарств, М. Пастернак вперше почув, за його словами, про цю квоту від... кореспондента і став терміново розшукувати районне керівництво. Нічого не чув про цьогорічні умови прийому зерна в Держрезерв і С. Миронишен — директор ПСП «Вікторія» с. Ратуша. І схоже, що така картина не лише тут, а й в інших районах. Так керівник СВК ім. Котовського І. Ходор в розмові з кореспондентом також зізнався, що про умови прийому зерна в Держрезерв вперше чує.
В районному управлінні сільського господарства і продовольства Ямпільського району мені показали багато документів і... повідомили, що не знають ще ні про один випадок, щоб хтось із району возив цього року зерно в Держрезерв до Вінниці.
Роз’яснити реальну ситуацію із хлібоздачею я попросив начальника управління Вілена Миколайовича Жереба.
– Вілене Миколайовичу, проблема продажу зерна в Держрезерв вже не перший рік турбує віддалений Ямпільський район. Навіть при торішніх цінах на пальне далеко не кожне господарство скористалося такою можливістю. А в цьому році яка картина?
– Як відомо, держава визначила обсяги закупівлі зерна — 5,5 млн. тонн. Нам також доведено відповідні цифри — 470 тонн. І господарства можуть цим скористатися, якщо їх влаштовує державна ціна.
– Як свідчать отримані з області відповідні документи, держава купує тут зерно за ціною 621 гривня за тонну третього класу. Отож скільки господарств скористалося цією можливістю?
– На сьогоднішній день немає таких. По-друге, зерна третього класу в Ямпільському районі дуже мало. За винятком дзигівського, довжоцького господарств, які мають свої елеватори і свої надійні канали збуту.
– А чому так сталося в районі, де колись вирощували і продавали дуже багато зерна третього класу?
– Головна причина в тому, що коли колосся дозрівало, у нас йшли великі дощі. Як відомо, після збирання зерно має доводитися до відповідних кондицій протягом дев’яноста днів. Тоді можна зробити правильний аналіз, але такої можливості — зберігати своє зерно три місяці — більшість наших господарств не мають. Вони повинні зараз працювати, закладати основу майбутнього урожаю, а на це потрібні гроші, котрі можна виручити за зерно. От і продають його, як хто може.
– Отже, господарств Порошенка-старшого — сіл Дзигівки, Довжка — Держрезерв не цікавить, оскільки вони працюють, так би мовити, в замкнутій системі, тут є свої переробні підприємства, які із зерна роблять готову продукцію. А решта господарств району? Вам не шкода, що, можливо, квота на продаж хліба державі не буде використана районом?
– Держрезерв — це начебто і непогано. Але в кого є вільні кошти, він не спішить продавати зерно, а старається дочекатися кращої ціни... Зараз ціна начебто і непогана, але ж хлібокомбінат виставляє свої умови — плати за зважування, зберігання, аналіз, за відправку. І так набігає приблизно тридцять гривень з кожної тонни.
– То що ж робити простому фермеру, бідному господарству, яке зі всіх сил виростило в цьому році це зерно?..
– Так сталося, що у нас в районі немає торгового дому. І все ж нам треба продавати зерно великими партіями. Ми закликаємо всіх виробників зерна району об’єднуватися і поки що не спішити з продажем, чекати свою ціну. А якщо так, поодинці... То вони його всі продадуть, але за демпінговими цінами.
– Оскільки в районі, до того ж, немає і залізниці — це не шкодить зерновиробникам?
– Це проблема для нас дуже болюча. Тому, що хто не питає, чи є зерно, — пропонує зразу ж знижувати ціну, бо автотранспортом його невигідно возити на великі відстані. В результаті страждає наш товаровиробник.
– То як же ж вижити селянину Ямпільського району в цих умовах?
– У нас п’ять господарств, як кажуть, лежачі. У них ситуація дійсно плачевна. Решта, хоч ціни на пальне ростуть, обсіються, виоруть поля. Просто у них уже не буде за що купити техніку, добрива, провести ремонт сільгоспмашин.
– Тобто на весну дебет з кредитом селянам буде дуже важко звести?
– Так. Але ми націлюємо керівників господарств на зміну структури виробництва продукції, щоб використовували малозатратні технології. Ми вважаємо, що у нас вигідно сіяти озимий ріпак, сою. А ще варто більше займатися тваринництвом. Якщо немає сьогодні хороших цін на зерно, то вони є на м’ясо, молоко. Отож треба знаходити оптимальний варіант господарювання.
– В районі у свій час було широко розповсюджене конярство. Може б, воно в цей час, коли пальне таке дороге, могло б допомогти селянам?
– У районі вже практично немає конярства. Не лише коней немає, а й їздових. Молоді в селах майже немає. У нас вже настає час, коли нема кому і на тракторах працювати. Сьогодні вже в районі не готують трактористів, водіїв. Немає з кого. Це проблема завтрашнього дня. У нас зараз стоять в господарствах «Кіровці», але немає кому на них працювати.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
