50 000 БАКСІВ ЗА КРІСЛО ДИРЕКТОРА СПИРТЗАВОДУ? Про "торгівлю" високоградусними посадами на Вінниччині та "прихватизацію" стратегічних винокурень тримав відповідь в.о. гендиректора "Поділляспирт" Василь Мамчур
Кому дістанеться і вже дістався багатомільйонний «могорич» області у вигляді 14 підприємств об’єднання «Поділляспирт», з директорського крісла якого свого часу пішов у велику політику нардеп Григорій Калетнік, з’ясовував днями його новий керівник.
– Це правда, що прийшовши на посаду, ви почали «торгувати» директорськими кріслами по 50 «штук зелених»?
– Якщо називаєте конкретну ціну, значить колись і по 100 тисяч торгували, але цього однозначно немає. Бо на сьогодні є лише питання призначення нових керівників чи укладання контрактів із директорами Барського та Мартинівського спиртзаводів, у яких вони закінчились 2 числа, — відповів Василь Мамчур, який до «помаранчевої революції» працював начальником Вінницького міського управління торгівлі. — Я не можу сказати, що показники цих керівників погані чи надто добрі, вони середні. А остаточне рішення пропонувати їх кандидатури Києву чи ні — не моя прерогатива, а Домбровського.
– Як ви розцінюєте спадщину, яку прийняли від двох попередніх губернаторів?
– Знаєте, сказати, що галузь області готувалась до «прихватизації» — значить нічого не сказати. Бо три заводи — Тростянецький, Уладівський та Чечельницький — просто на колінах, з яких піднятись буде надважко. Адже на кожному підприємстві, окрім тих 4 заводів, що 100-відсотково працюють на всесвітньовідомий бренд «Nemіroff», є штучні борги 4-5 мільйонів та часто розпродане під нуль майно! Вже встановлено, що за губернаторства Коцемира та Калетніка у вінницьку спиртову галузь були допущені «донецькі», які під відомо чиєю високою «кришею» перерахували всі обігові кошти заводів своїм же фірмам-«одноденкам» та роздали майно за смішними цінами. Так, в Уладівці з балансу спиртзаводу було продано обладнання ковбасного цеху за 2400 гривень, пекарні — за 1200 гривень, промислова крупорушка за ціною одного черевика — за 240 гривень і цегельна прес-форма за 400 гривень! Хіба це не грабунок? Аби відновити фактично вкрадене лише на цьому заводі, потрібно більше 1 мільйона гривень...
– Що чекає на Вінницький спиртзавод та колись державну марку «Вінницький лікеро-горілчаний завод» чи «Сотку»?
– Днями має відбутись апеляційний суд по протесту прокуратури щодо розпродажу майна Вінницького спиртзаводу, але надії повернути втрачене практично не– має. Бо 15 будівель у центрі Вінниці, які тільки й залишились від нього, були продані у 2003-04 роках відомим і потужним особам з їх фірмами усього за 300 тисяч гривень, тобто за ціною 3-4 кімнатної квартири... Нова влада опротестувала це рішення, але чекати реприватизації, думаю, марно... А «Сотка» давно, можна сказати, приватне підприємство, яке належить колективу і воно не звітує перед нами про свої успіхи чи проблеми. Втім, із падіння об'ємів споживання спирту «Соткою» можна зробити висновки, що виробництво явно не нарощується, а йде на спад...
Оскільки цей завод доведено «до ручки» і зважаючи на відсутність попиту на натуральні спиртовмісні соки (більшість кольорових горілок та слабоалкогольних напоїв роблять на основі хімічних барвників та ароматизаторів — прим. авт.), то сподіватись на державні інвестиційні мільйони для відродження не доводиться. Також сюди та будь-яке інше державне підприємство не піде інвестор, бо вкладати приватні гроші в «загальноколгоспне» мало хто наважиться. А історія із продажем заводського джипа «Міцубісі Паджеро Спорт» 2000-го року випуску замість оціночних 180 усього за 52 тисячі гривень показує ставлення колишніх керівників до державної власності — «що можу вкраду, візьму, прихоплю і трава не рости...»
– Програма «Етанол» це міф, нездійсненна мрія чи забута прогресивна ідея?
– Я не буду оригінальним, коли скажу, що її реалізації перешкоджали і поки що перешкоджають основні гравці на вітчизняному ринку чистих бензинів. Бо це їм невигідно, але з таким як сьогодні пальним та транспортом нас ніхто не прийме в Євросоюз і етанолу все одно бути! Бо в Бразилії його продукується 15 млн. тонн, в США — 11 млн., а ми все оглядаємось на цінники на АЗС, коли вже давно 14 підприємств в Україні і два, в тому числі на Вінниччині (в м. Бар та Гайсині), можуть виробляти цю домішку до пального. Але віз і нині там, де був у 2000-му, коли Кучма підписав цю програму, а наші попередні губернатори лише рекламували її на пустому місці, бо до серійного виробництва справа так і не дійшла. Реально вінницькі заводи можуть давати щомісяця до тисячі тонн цього пального і в такий спосіб здешевити й екологічно убезпечити їзду транспорту. Тому є у нас народні депутати, які мають подумати і про свого виробника.
– Чи співпрацюєте ви із одним із своїх попередників — Григорієм Калетніком?
– Я вперше чую, що він нібито є радником агропромислового міністра по спиртових питаннях, але навіть якщо це і не так, я все одно готовий шукати проекти, варіанти й інвесторів задля запуску «загублених» та підйому ще живих спиртзаводів. Якщо це мені вдасться, то із виконуючого обов’язки маю всі шанси стати «постійним» директором «Поділляспирт»...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
