5 вересня виповнилось 20 років як у мордовському таборі для політв‘язнів помер Василь Стус. Знищивши полум’яного борця за утвердження української держави, тоталітарний режим був безсилим протистати його вірі в Україну, перед силою його духу.
Того тижня, 5 вересня, до пам’ятника Василю Стусу на вінницькому майдані біля «книжки» прийшло лише кілька десятків вінничанок. Жалобну панахиду відправили священики УПЦ та АКПЦ.
На маленькому острівці великого майдану красиво на вітрі тріпотіли Державний прапор України, прапори партії «Собор», Народного Руху України, УНП, Пори та ще двох партій. Була обласна «Просвіта», товариство «Меморіал» ім. В. Стуса, голова обласної Спілки письмеників, інтелігенція міста, ось і все. Нікого від обласної державної адміністрації, жодного народного депутата, нікого від державного телебачення, радіо. Жоден навчальний заклад, інститут, школа не делегували своїх представників покласти квіти в знак шани та вдячності. Не було нічого і від недавно створеної партії «Народний Союз «Наша Україна», яка на своє «Народне зібрання» привезла близько 3 тисяч народу. Могли б і райони Вінничини направити бодай невеличкі делегації. Не обмовилися про цю подію ні «Русское радио», ні «Шансон».
За метрів 100 від пам’ятника весільний гурт, що чекав на молодят біля «Плеяди», розважала тамада. Гарно було, щоб і наречена з женихом поклали квіти йому. Не підійшли. Весілля – то приватна справа, як, власне, і приватна справа кожного йти на весілля, до храму чи на якесь шоу. Але є ж цінності загальноосвітні, національні і це – не приватна справа, це справа честі і совісті цілого народу.
Поет народився в с. Рахнівна, на Вінниччині. В 47 років перестало битися його серце. Однак Василь повернувся до України. І не лише коли через 4 роки його останки привезли і переховали разом з його побратимами на Байковому кладовищі.
Сьогодні ім’я Василя Стуса – поета – наповняє яскравим світлом гуманітарну ауру української нації поруч з іменами Шевченка, Франка, Українки. Піднявшись силою свого духу над своїм часом, вони перейшли в історичне безсмертя. Вони — золота аура України, тому що не правителі та їх ненаситне оточення, не Кравчуки, Кучми, Медведчуки, Суркіси, Табачники ту ауру країни в очах світу представляють, — а поети і письменники, художники і композитори, вчені і філософи, які звеличують свою землю і боролися за кращу долю її народу.
В. Стус був серед нас і тоді… Дивився і дивувався, як в пориві духу виривається вгору з колючого дроту, що врізався в тіло, нездоланний Василь і яким незрівнянно маленьким на тлі навіть його пам’ятника, позаду, стоїть адмінбудинок, що будувався як обком компартії, але ним так ніколи і не став.
Ввечері того ж дня «УТ-1» повідомило, що квіти до могили В. Стуса на Байковому кладовищі поклали від Президента України. І в м. Донецьку, в інституті, де навчався, також вшанували світлу пам’ять нашого земляка.
Валерій ЩЕРБАНЬ, лікар, помічник-консультант голови парламентського комітету ВР з питань духовності.
ПІСНЮ ПРО ВАСИЛЯ СТУСА НАПИСАЛИ ЗЕМЛЯКИ
Незважаючи на досить далеку відстань між Уладівкою та Літином, ці селища мають тісний і дуже плідний творчий зв’язок — завдяки співпраці уладівського поета Павла Ткачука та літинського композитора Ігоря Шуберта. Цього літа вперше прозвучала їхня спільна пісня
«Ой, летіли гуси», присвячена Василю Стусу — полум’яному патріоту, незборимому борцю за свободу переконань та справедливість.
- Багато зараз пишеться нових пісень, вони постійно виконуються по радіо та телебаченню, на чисельних шоу і фестивалях. Про що тільки не співається в них! Але, на жаль, не дуже часто згадують про героїв, сподвижників минулих часів і сьогодення, – відзначив під час святкового концерту завідувач прес-центром Подільського народного університету культури Сергій Дудник. – Наш хоровий ансамбль «Ладодзвін» оспівує українських лицарів Устима Кармелюка та Богдана Хмельницького, а відтепер до них додасться славне ім’я Василя Стуса.
Пісню «Ой, летіли гуси...» уладівчани сприйняли дуже тепло. Павло Іванович Ткачук у знак вдячності подарував літинчанам слова майбутньої пісні «Ой льолі, Ладо», музику до якої обіцяв написати Ігор Шуберт.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
