«Шановна редакціє «33-го каналу», звертаюсь до Вас з великим проханням надрукувати мого листа, за що Вам наперед дякую.
Болісно дивитись, як спустошується рідне село. Ще не так давно в ньому працювали і ФАТ, і млин, і циркулярка, засівались і оброблялись поля. Працював і цегельний завод, цегла якого славилась і за межами району. В корівниках стояла не одна сотня поголів’я великої рогатої худоби. Сьогодні все це розділено, розкрадено, продано. Що не встигли продати раніше — допродують сьогодні.
Нема до кого звернутись за медичною допомогою, адже останній фельдшер виїхав з села. Люди роками не отримують зарплатні, хоч багато з них звертались до районного суду, але, як кажуть, «а віз і нині там». Стоїть у центрі села Івановець «пам’ятник-красень» — двоповерховий сільський клуб, який за роки перебудови залишився без вікон і дверей і зараз знаходиться в аварійному стані. Але чогось контора не в «аварійному» стані, правда, до неї страшно зайти: тріснуті стіни, полущені двері, витерті підлоги, мабуть, не бачили ремонту ще задовго до перебудови. І ось у цьому бруді сидите ви, шановний пане директор, і роздаєте разом зі своєю тещею і дружиною вказівки наліво і направо, тому видати паї, тому ні, той не підписав договір, а той зробив наклеп на тещу, значить, паю не дати. Де ж ви були навесні, коли засівали поля, адже ще тоді ви повинні були провести загальні збори і укласти договір, але вам було це невигідно (раптом не вродить, а за договором треба буде віддати, а тут можна зробити як схочу). Де ж був ваш договір минулого року, коли на пай ви, шановний, давали по 50 кг тухлої пшениці і по 50 кг вівса, коли в інших господарствах давали 4-5 центнерів зерна на пай. Але люди є людьми, і не тільки ви хочете жити і їсти, а й всі. І ті самі пенсіонери, які все життя пропрацювали в колгоспі, заробили своїми трудовими мозолями той пай. Зараз, коли вони немічні і згорблені від важкої праці, ви вирішуєте їхню долю ще й їхнім паєм. На продаж у вас є пшениця по 600 грн. за 1 тонну, тож і знайдіть зароблене зерно, і людям віддайте.
Поблизу знаходиться с. Теси, в якому в 70-80 роки, мабуть, було найбільше дітей у кожній сім’ї (від 20 до 5). Але зараз вони всі повтікали з села, бо немає роботи, немає зарплати, та й доїхати до своєї домівки кожен не в змозі, тому що дорога така, що пройти неможливо, а коли везуть покійника в останню дорогу, то тримають труну, щоб той не вилетів з неї.
Шановний голово сільської ради, замість того, щоб агітувати людей за пана Януковича, ви б пройшлися по дворах і запитали людей, як їм живеться, адже деякі з пенсіонерів не в змозі добратись до кооперації купити собі хліба. Дорога до сільської ради є, а далі, мабуть, не живуть люди...
Встаньте, люди, може, вони виділять кошти зі своїх заощаджень, щоб ви допомогли зробити дорогу. У них є діти, і вони хочуть, щоб ті частіше приїжджали до рідної домівки».
Без підпису, бо мені жити і працювати в цьому селі і моїм дітям.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
